Актуально
69471 перегляд
 |
Цілком таємно.
Я навчався на журфаку МГУ, у нас була військова кафедра. В обстановці секретності нас вчили бойової спецпропаганди - мистецтву сіяти розбрат в рядах супротивника за допомогою дезінформації та маніпуляції свідомістю.
Страшна, маю вам доповісти, справа. Без жартів.
Бойова, або «чорна», пропаганда допускає будь-яке спотворення реальних фактів задля вирішення пропагандистських завдань. Це ефективна зброя, що використовується з єдиною метою - вибивання мізків противнику.
Метод «гнилого оселедця». Метод «перевернутої піраміди». Метод «великої брехні». Принцип «40 на 60». Метод «абсолютної очевидності».
Всі ці методи і техніки ви теж знаєте. Просто не усвідомлюєте цього. Як вам і належить.
Нас вчили використовувати техніки бойової спецпропаганди проти солдатів армії супротивника. Сьогодні вони використовуються проти мирного населення нашої власної країни. Уже два роки, читаючи російські газети або переглядаючи телевізійні шоу, я з цікавістю наголошую, що люди, які координують в Росії вкидання та інтерпретацію новин, явно вчилися за тим же підручником, у того ж бадьорого полковника або його колег.
Ось, наприклад, метод «гнилого оселедця». Працює так. Підбирається хибне звинувачення. Важливо, щоб воно було максимально брудним і скандальним. Добре працює, наприклад, дрібне злодійство, або, скажімо, розбещення дітей (справу з "Артеком" пам’ятаєте? - прим. "Аратти"), або вбивство, бажано з жадібності.
Мета «гнилого оселедця» зовсім не в тому, щоб звинувачення довести. А в тому, щоб викликати широке, публічне обговорення його... НЕсправедливості і НЕвиправдання.
Людська психіка влаштована так, що, як тільки обвинувачення стає предметом публічного обговорення, неминуче виникають його «прихильники» і «противники», «знавці» і «експерти», оскаженілі «обвинувачі» і затяті «захисники» обвинуваченого.
Але, незалежно від власних поглядів, всі учасники дискусії знову і знову вимовляють ім’я звинуваченого в зв’язці з брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином все більше «гнилого оселедця» в його «одяг», поки нарешті цей «запах» не починає слідувати за ним всюди. А питання «вбив-вкрав-спокусив чи все-таки ні» стає головним при згадці його імені.
Або, наприклад, метод «40 на 60», вигаданий ще Геббельсом. Він полягає у створенні ЗМІ, які 60 відсотків своєї інформації дають в інтересах супротивника (інформації справді правдивої, - прим."Аратти"). Зате, заробивши таким чином його довіру, решту 40 відсотків використовують для надзвичайно ефективної, завдяки цієї довіри, дезінформації. Під час Другої світової війни існувала радіостанція, яку слухав антифашистський світ. Вважалося, що вона британська. І тільки після війни з’ясувалося, що насправді це була радіостанція Геббельса, що працювала за розробленим ним принципом «40 на 60» (шановні читачі, спробуйте відшукати серед українських ЗМІ декілька популярних ресурсів, які працюють за таким методом, - а вони є - прим."Аратти").
Дуже ефективний метод «великої брехні», який трохи схожий на «гнилого оселедеця», але насправді працює інакше. Його суть полягає в тому, щоб з максимальним ступенем впевненості запропонувати аудиторії настільки глобальну і жахливу брехню, що практично неможливо повірити, що можна брехати про таке.
Трюк тут в тому, що правильно скомпонована і добре придумана «велика брехня» викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким доводам логіки і розуму.
Особливо добре працюють в цьому сенсі помилкові описи жорстоких знущань над дітьми або жінками.
Припустимо, повідомлення про розіп’яту дитину, за рахунок глибокої емоційної травми, яку воно викликає, надовго визначить погляди людини, яка отримала цю інформацію, скільки б її потім не намагалися переконати, використовуючи звичайні логічні доводи.
До теми:
