Актуально
53419 переглядів
 |
Група була не те щоб велика, але сміливці не побоялися розмістити у Facebook фотографії – групові, іноді разом з грузинами, деякі, до жаху абхазької громадськості, – в обіймах із «ворогом».
Точно так само, але не активно обговорювали молодь, яка на початку серпня приїхала в Анакліа (нове місто, що будується на березі Чорного моря) лише в декількох сотнях метрів від адміністративного кордону з окупованою Абхазією. В Анакліа був фестиваль – GEM fest, з найкращими зірками електронної музики, і організатори заздалегідь оголосили, що готові безкоштовно зустріти гостей з Абхазії. І вони приїхали, це ж зовсім поруч – лише 100-150 метрів, потім окопи та російські прикордонники. Напевно, «патріоти» Абхазії вирішили, що від молоді нічого не залежить, тому довго обговорювати не стали.
Найбільше обговорень, аж до бурхливих дискусій, в Абхазії відбуваються, коли хто-небудь з чиновників у черговий раз порушує питання про поїздку в Грузію на лікування. В Абхазії рівень медицини настільки низький, що люди змушені на свій страх і ризик бути обмовленими й обпльованими співвітчизниками, але перетинають адміністративний кордон на річці Інгурі. У Москву їм їздити нема на що, оплачувати дорогі операції вони не можуть, у Тбілісі ж уряд ще з часів Саакашвілі повністю оплачує витрати. Після повернення, само собою, вилікувані вислуховують чергові закиди в тому, що вони «їздять до ворогів».
Суспільство, виховане впродовж 22 років у ненависті до «грузинського фашизму», переживає новий шок. Деякі називають це зрадою, деякі – відновленням родинних і дружніх стосунків. Істерика триває давно, відтоді, як за річку Інгурі стали їздити не тільки грузини-мегрели з Гальського району до родичів у Самегрело, але й абхази за різними потребами. Ніхто особливо не афішує свої поїздки, хоча, звичайно, в абхазькому КДБ напевно є списки тих, хто переходить адміністративний кордон. Іноді на форумах можна прочитати, як сперечальники шантажують один одного компроматом – «я знаю, як ти пару років тому їздив до своїх однокласників у Тбілісі». Принаймні, кілька високопоставлених абхазів, що побували в Тбілісі за останні півроку-рік, у всіх на слуху. Всі знають, але про них мовчать, обговорюють простих людей. Крім медичних послуг, абхази можуть скористатися безкоштовним навчанням в університетах. Правда, для цього треба знати грузинську й англійську: з першою політична проблема, з другою – освітня.
Офіційних відносин між проросійською владою Абхазії та керівництвом Грузії практично немає, окрім періодичних зустрічей на женевських переговорах, де представникам Сухумі виділені «приставні стільчики» спостерігачів, поки офіційні представники Грузії та Росії з’ясовують стосунки. Сухумі й Москва наполягають на тому, щоб товариші з абхазького уряду були рівноправними учасниками, але Тбілісі відмовляється, розуміючи, що таким чином буде легітимізована влада маріонеткової Абхазії. Все відбувається приблизно так само, як зараз Москва намагається надати офіційний статус «ДНР» і «ЛНР» на сході України.
У кожної так званої сепаратистської війни на пострадянському просторі – свої причини, ретельно підібрані кремлівськими технологами й аналітиками Генштабу вмираючої Радянської армії. Зберегти, як і створити, СРСР вони могли тільки за допомогою зброї, то називаючи процес «збиранням землі руської», то оголошуючи: «світову пожежу». Роздмухувати пожежу виявилося простіше, нацьковуючи народи, які століттями до того жили в злагоді.
В абхазькій дійсності багато дивного і не поміченого численними російськими «аналітиками», що намагаються довести самобутність абхазького суспільства. В принципі, ніхто не заперечує існування абхазької мови та культури, носіями яких є лише кілька відсотків етнічних абхазів, решта віддає перевагу російській мові та радянській культурі, в якій більше мату, ніж наукового лексикону. І мова стала вмирати не завдяки грузинам, а за часів радянської влади, яка із задоволенням руйнувала культури куди більших народів, ніж абхази. Гарні слова та полум’яні промови про самобутність лунали наприкінці 80-х років, при живому КДБ, і на початку 90-х – за підтримки російських політиків. Через 23 роки «здобуття незалежності» ситуація з абхазькою культурою і мовою набагато гірша і, здається, тільки ледачий депутат абхазького «парламенту» не заїкається про «відродження», закінчуючи заклики російським «доки».
Незвичність ситуації і в тому, що у більшості абхазів грузинські прізвища: важко уявити таке, наприклад, у вірмено-азербайджанському конфлікті в Карабаху. На території окупованої Абхазії в Гальському районі живе більше 40 тисяч етнічних грузинів-мегрелів, яких кремлівські політтехнологи вже довгий час вмовляють стати новими сепаратистами, оголосити себе відокремленим від грузинів народом. Це намагалися зробити і царські чиновники, але найактивніше нинішні, кремлівські «знавці» Грузії. Виглядає безглуздо, але абхазькі політики з грузинськими прізвищами на повному серйозі обговорюють «грузинський фашизм».
В Абхазії складається ситуація, коли всі 22 роки пропаганди йдуть коту під хвіст. Старше покоління ще житиме певний час ілюзіями щодо відродження Радянського Союзу, розповідати, як вони звільняли «святу абхазьку землю», але реальність, в яку їх повернули кремлівські політики, страшніша. Все частіше можна прочитати в сухумських газетах розлогі статті, в яких автори розмірковують про те, що цілі «незалежності» не досягнуті, що в «державі» багато проблем – безробіття, відсутність економічних перспектив, погана охорона здоров’я, злочинність, абхазька мова і культура вмирають. А тут ще ці грузини чіпляються зі своєю любов’ю.
Любов’ю в Абхазії називають вперте небажання Тбілісі визнавати їхню незалежність і постійне нагадування про те, що Грузія – їхня країна: сюди, на вільну від окупантів територію, вони можуть приїжджати вчитися, лікуватися, відпочивати, дивитися футбол і брати участь у фестивалях. Потім в абхазьких ЗМІ та інтернет-форумах починається чергова кампанія засудження «відщепенців, що продали батьківщину заради шматка черствого грузинського хачапурі». Дуже нагадує більшовицьку пресу упродовж всієї історії радянської влади – точно так само проклинали, дорікали жуйкою.
Ситуація в Абхазії з «незалежністю» мало чим відрізняється від того, що відбувається в Південній Осетії, Карабаху та Придністров’ї, також відчувають на собі принади російської присутності жителі Криму. Все схоже, все повторюється з якоюсь жахливою послідовністю. Спочатку Кремль розповідає казки про «світле майбутнє», про відродження абхазької, осетинської, вірменської, російської (потрібне підкреслити) культур і мов, а потім все перетворюється на гниле болото проблем, про які з Москви ніхто не говорив і не попереджав. Кинуті напризволяще і жебрацький бюджет люди ще підтримують себе пропагандистськими обіцянками, але все частіше схиляються до спроб свавільного міркування – чи так мало бути?
Перевірити «добробут» ошуканих не важко – в Абхазії, між іншим, рівень вільнодумства досить високий. У Південній Осетії залишилося так мало населення, що зрозуміти їхні проблеми можна тільки за кількістю російських військових баз – їх там, у «незалежній Південній Осетії», більше, ніж населення. Етнічних грузинів, майже половину населення, вигнали сім років тому. Як і з Абхазії вигнали 350 тисяч етнічних грузинів у 1993-му. З Придністров’я люди їдуть самі – хтось в Росію, але здебільшого отримують молдовський паспорт і їдуть до Європи на заробітки. У Карабаху залишилося вірменське населення, якщо комусь не пощастило прилаштуватися в уряді Вірменії, вони залишаються при своїй, такій само, як в Абхазії і Південній Осетії, видимій «незалежності».
Днями я розмістив на своїй сторінці у Facebook фотографію двох учасниць відбіркового туру конкурсу «Міс світу-2015», що відбувався у Тбілісі. На фотографії разом стоять дві учасниці – з Вірменії та Азербайджану. Я не очікував реакції численних відвідувачів аккаунта – вірмен і азербайджанців, хтось писав слова підтримки і подяки за сміливість, інші просто «лайкали» під фотографією, висловлюючи свою симпатію дівчатам. Несподівано я отримав підтвердження того, що і у Вірменії та Азербайджані з’явилося суспільство людей, які розуміють, куди їх затягла Росія. І якщо поки не йдеться про відновлення колишніх стосунків, вони розуміють «історію хвороби».
Звичайно, не варто спокушатися і чекати швидкого прозріння людей, багато з них не те щоб вірять, але не хочуть зізнаватися в тому, що колись вчинили неправильно і підтримали війну проти сусідів і родичів. Кримчанам тільки належить відчути й усвідомити принади «русского мира», і зроблять вони це набагато швидше, ніж їхні ошукані колеги на початку 90-х років. Герой абхазького скандалу зараз, президент Федерації футболу Грузії Звіад Сичинава, сказав: «На жаль, у цьому напрямку упродовж 23 років не були зроблені дієві кроки. Залишимо осторонь політику, ці кроки маємо зробити ми, люди. Абхазія в мені, я виріс в Сухумі, і переконаний, що ми, грузини і абхази, брати. Ми маємо вибачити один одному, інакше у нас не буде майбутнього».
Публiкацiї за темою «Національне питання»:
