Актуально
41201 перегляд
 |
У відповідь на цю агресію, Україна продемонструвала світові свою суб’єктність, за короткий період відновила свій військовий потенціал та стала бастіоном на шляху Путіна до Європи.
Але ми не можемо ефективно протистояти російському агресору, якщо не будемо ясно усвідомлювати повну картину подій, розуміти місце і роль нашої боротьби у глобальному вимірі. Конфлікт, що розгортається зараз на Сході держави, має комплексний і довгостроковий характер. За багатьма ознаками він, поряд із війною на Близькому Сході, нестабільністю та військовими конфліктами в Північній Африці, зростанням напруженості у відносинах Китаю з Японією і В’єтнамом, агресивними провокаціями КНДР проти Південної Кореї, є симптомом кризи глобальної системи міжнародної безпеки і дестабілізації світового порядку загалом, що швидко посилюється.
Цілком ймовірним у середньостроковій перспективі може стати значне зростання масштабів та інтенсивності зазначених конфліктів і виникнення нових зон нестабільності з дедалі ширшим залученням, прямо чи опосередковано, військових потенціалів таких країн як США, країн ЄС, КНР, РФ, Індії, Пакистану, Туреччини, Ірану, Ізраїлю тощо.
Ці загрозливі тенденції можуть поставити світ на межу загальносвітового військового конфлікту, який може являти собою як повномасштабну війну навіть із застосуванням ядерної та інших видів зброї масового ураження, так і систему менших конфліктів різного ступеню інтенсивності, за результатами яких відбудеться формування нового світового порядку.
Для України це означатиме можливість втягнення у континентальну війну, вірогідність якої підвищується через масовий мілітаристський психоз, що охопив Російську Федерацію. Мілітаристське божевілля зростає на тлі відвертої неспроможності Кремля вирішувати нагальні внутрішньополітичні, економічні і соціальні проблеми без експлуатації імперсько-шовіністичних ідеологем та фантомів зовнішніх ворогів. Психологічні комплекси і пропагандистські кліше сталінського СРСР химерно переплелися у сучасній Росії з уявленнями та стереотипами гітлерівської Німеччини: «фортеця в облозі» сюрреалістично поєднується з «заколотами зрадників» та «ударом ножем в спину». Розмови з телеекранів про необхідність підтримання соціальних стандартів життя трудящих Уралвагонзаводу з вуст мультиміліардерів поєднуються із заклинаннями чиновників та церковних ієрархів на кшталт «мы русские, а значит лучшие».
При цьому путінський режим змушений стрімко відмовлятися від «демократичного фасаду» і вдаватися до дедалі більш тоталітарних методів управління суспільством і державою. Невід’ємною складовою цього процесу є згортання економічних свобод і звуження сфери дії ринкових механізмів, тенденції самоізоляції РФ від глобального ринку, що ще більше поглибить економічну кризу, технологічне відставання і соціальну деградацію країни. Найнаочнішим симптомом економічного і соціального божевілля, що поглинає Росію, стало знищення «санкційних продуктів». Про чи не найбільш вагому перемогу на продовольчому фронті рапортують російські телеканали, повідомляючи про спалення українських каченят та розчавлювання бульдозерами іспанських персиків.
Об’єктивним результатом процесів глибокої соціальної деградації Росії, що тривають вже не одне десятиріччя і набули особливого прискорення після початку агресії проти України у лютому 2014 року, вже у окресленій перспективі, стане різке послаблення та глибока дестабілізація Російської Федерації. Процеси і тенденції, що відбуваються в нинішній Росії, тотожні тим, що відбувались на останньому етапі існування СРСР. Відсутність раціональної мотивації розвитку, монополізація і жорстке адміністративне регулювання економіки, диктат і свавілля силових структур, гіперцентралізація влади, безальтернативність одноосібно прийнятих рішень. Весь цей сталінський скелет радянської імперії в кінці минулого століття не зміг витримати послідовного, скоординованого політичного і економічного тиску Західного світу. Твердість позицій у поєднанні з комплексом санкцій і обмежень холодної війни дозволили провідним демократичним країнам здобути перемогу над імперією зла. Радянський Союз розпався на п‘ятнадцять держав, відбулось об‘єднання Німеччини і звільнення з імперського полону східноєвропейських країн. Піклуючись про збереження радянського ядерного спадку, Захід зупинив процес подальшого розпаду залишків імперії.
Знявши всі обмеження, кредитуючи і сприяючи подоланню технологічної відсталості, Захід створив умови для соціально-економічної стабілізації Російської Федерації, дозволивши жорстко придушити національно-визвольний рух на Кавказі і взяти під повний контроль всі багатонаціональні складові федерації. Але РФ не змогла адаптуватись до демократичних правил мирного співіснування і співробітництва. Третій президентський строк Путіна чітко підкреслив політичну домінанту сучасної Росії - ідеологію імперського реваншизму. Але, заганяючи Росію до «прокрустового ложа» старої імперської моделі, Путін веде країну до перспективи невідворотності розпаду, запускаючи тим самим механізми, які свого часу зруйнували Радянський Союз. Агресія, деградація, руйнація і падіння - це правило підтвердили історії не однієї імперії з поправкою на невблаганне стискання часових параметрів та прискорення всіх процесів. Тому стає достатньо реальною перспектива припинення існування Росії у її сьогоднішніх межах.
Сьогодні в Росії знову спостерігаються суттєві ознаки посилення центробіжних процесів. Йдеться, насамперед, про Північний Кавказ. Хоча глава Чечні Р.Кадиров підкреслено поводиться як вірний васал Путіна, відданість якого купується багатомільярдними дотаціями, ця республіка давно вже є фактично незалежною. І справа не лише в тому, що правоохоронні органи Росії вимушені отримувати у Кадирова дозволи на діяльність на території Чечні, а й в тому, що місце російської правової системи дедалі більше заміщає шаріатське право. Тривають бої у Дагестані, неспокійно в Інгушетії і Кабардіно-Балкарії.
ФСБ намагається придушити чуваський, марійський, татарський, башкирський та інші національно-визвольні рухи народів Поволжя. Зокрема, у липні 2015 року башкир Айрат Дільмухаметов отримав три роки колонії суворого режиму за публікацію в інтернеті статті із закликами до боротьби за свободу свого народу. Такі жорсткі покарання свідчать про зростаючий переляк російських каральних органів.
Багату історію і давні державні традиції мають Урал, Сибір і Далекий Схід. У серпні 2014 року Новосибірськ та інші міста Сибіру сколихнула хвиля народних виступів під гаслами відновлення державного суверенітету цих земель. Складно вважати простим збігом обставин, що саме на той час припало пряме російське військове вторгнення на Схід України.
Економічний спад поновив розмови про суверенітет і у Калінінградській області, яка є російським анклавом між Польщею і Литвою. Знов і знов мешканці вщент розграбованої Москвою Карелії порівнюють своє жалюгідне становище з процвітанням сусідньої етнічно близької Фінляндії.
Додайте до цього активну трудову міграцію китайців до Сибіру та Далекого Сходу РФ, оренду Китаєм у Росії величезних земельних масивів та багатокілометровий російсько-китайський кордон, де з одного боку, безкрайні неосвоєні російські території, а з іншого - надзвичайно перенаселена країна.
Один з небагатьох респектабельних російських оглядачів Владіслав Іноземцев у серпні 2015 року оприлюднив статтю з показовою назвою «Неможливість розпаду», яка віддзеркалює глибоку занепокоєність російського істеблішменту. Тверезі представники російської еліти обговорюють прийдешню катастрофу. Час готуватися і світу. Майбутнє ядерних арсеналів РФ - ключове питання глобальної безпеки, яке має бути вирішено у тісній співпраці ядерних держав. І думати про це та про інші аспекти контрольованого демонтажу залишків колишньої імперії слід вже зараз.
Чим більше буде ускладнюватись ситуація всередині Росії, тим агресивніше вона буде намагатись діяти назовні. Саме під цим кутом зору слід розцінювати намагання кремлівського режиму у той чи інший спосіб втрутитись у складні процеси на Близькому Сході. Прагнучи врятувати свого давнього спільника - кривавого диктатора Сирії Башара Асада, Путін посилює військову присутність на Східному Середземномор’ї під лицемірними гаслами участі у боротьбі цивілізованого світу проти загрози ІДІЛ.
Усе це тільки прискорюватиме руйнівні процеси всередині. Така дестабілізація та агонія неминуче супроводжуватиметься кардинальним і некерованим погіршенням безпекової ситуації, як у межах самої РФ, так і по периметру її кордонів.
Це - виклики глобального характеру, в епіцентрі яких знаходиться наша країна. Характерною особливістю безпекової ситуації навколо і всередині України у коротко- і середньостроковій перспективі є комплексний характер загроз, зумовлений поєднанням зовнішніх і внутрішніх безпекових чинників. Реагування на такі загрози також має носити системний характер, здійснюватися за єдиним задумом і керівництвом із гнучким застосуванням всіх наявних сил і засобів політичної, дипломатичної, військової, економічної і інформаційної боротьби.
Враховуючи закладену керівництвом РФ парадигму агресії, а також надскладну політичну і економічну ситуацію, Україна повинна бути готова до найгіршого варіанту розвитку подій.
Путін з усіх сил намагається лякати демократичний світ своїм військовим і, в особливості, ядерним потенціалом. Всередині серпня російська стратегічна авіація проводила навчання, відпрацьовуючи нанесення ракетно-ядерних ударів по Чорноморським протокам Босфору і Дарданелли. Відпрацьовувалось блокування можливості входження американського флоту до Чорного моря. У вересні розпочались масштабні навчання військ стратегічного призначення, в яких беруть участь сили всієї ядерної тріади Росії. Відбуваються бойові пуски ракет наземного, повітряного і морського базування. Запланований також демонстративний політ стратегічних бомбардувальників до узбережжя США. За цією демонстрацією ядерної палиці, стоять відчайдушні намагання Путіна приховати внутрішні проблеми, що збільшуються, як снігова лавина, та спроби заставити Захід заплющити очі на окупований Крим та Східну Україну, що стікає кров‘ю від російської воєнної агресії.
Провідним демократичним країнам необхідно зрозуміти, що тоталітарно-мілітаристська агонія та відповідний розпад Російської Федерації - невідворотні процеси. Потрібно це сприйняти спокійно і раціонально, не допомагаючи Росії у продовженні цієї агонії. Потрібно скорегувати свої середньострокові плани з урахуванням ізоляції цієї країни в економічному, технологічного і міграційному плані. Відповідно, жорсткі санкції потрібно розглядати не як тимчасову кампанію, а як послідовну політику, що створює умови для саморуйнації залишків агресивної імперії.
Безумовно, для недопущення розширення військової загрози і провокацій з боку Росії, яка пожирає саму себе, потрібно серйозне посилення потенціалу НАТО, створення нездоланного силового бар‘єру вздовж всіх східних рубежів. Важливу роль в цьому питанні повинна відіграти Україна, яка вже сьогодні мужньо стоїть на шляху агресивних планів Кремля. Тому посилення нашого військово-технічного потенціалу відповідає глобальним планам відновлення миру та безпеки на європейському континенті, а також відновлення світового порядку, що базується не на силі ядерної зброї, а на відповідальній, послідовній і прогнозованій позиції провідних демократичних країн світу.
Висловлюючи вдячність нашим стратегічним партнерам за їх політичну і економічну підтримку нашої боротьби, ми сподіваємось, що будуть зняті штучні бар‘єри на шляху ефективного військово-технічного співробітництва і нашу країну не будуть позбавляти права на захист обраного народом шляху європейської інтеграції.
Нам слід чітко усвідомити, що власні проблеми ми будемо змушені вирішувати самостійно. Ніхто, ні американці, ні європейці, не подолають нашу власну корупцію, прагнення підмінити копітку реформаторську працю піаром та красивими презентаціями. Ніхто крім нас, українців, не збудує сучасну ефективну державу, потужну армію, дієві поліцію і спецслужби, стабільну та конкурентну економіку.
Критично важливим завданням, без вирішення якого не можна розраховувати не лише на розвиток, а й на виживання України як вільної демократичної країни, є прискорення реформи сектору безпеки і оборони, насамперед воєнної реформи, і повна відмова від окремих спроб її імітації.
Основні параметри таких змін вже визначені новою Стратегією національної безпеки України. Але існує нагальна потреба їх деталізувати.
В умовах сучасних викликів найвищим пріоритетом має стати воєнна реформа:
1. Створення професійного ядра Збройних Сил України, яке має складатися з офіцерського корпусу та рядового і сержантського складу, що формується виключно на контрактній основі. При цьому на професійну основу треба переводити всіх фахівців, що визначають бойову готовність армії.
2. Створення багаточисельного, злагодженого військового резерву, здатного до швидкого розгортання, що формуватиметься під час і за результатами проходження строкової військової служби.
3. Запровадження модульного (мережевого) принципу будівництва Збройних Сил України - формування оперативних з’єднань в залежності від бойових задач. На цій основі слід оптимізувати систему військового управління, усунути її зайві ланки.
4. Пріоритетний розвиток Сил спеціальних операцій, відповідно до стандартів НАТО, як реальний напрям формування важелів стримування агресії Російської Федерації.
5. Пріоритетне запровадження системи стандартів НАТО (STANAG) і досягнення інтероперабельності з силами і засобами НАТО. Натомість збереження життя і здоров’я військовослужбовця має стати одним з найважливіших критеріїв ефективності командування. В українській армії не може бути місця для російсько-радянського цинічного ставлення до військовослужбовця як до «гарматного м’яса».
6. Перетворення армії на справжню еліту нації, тобто забезпечення високої престижності військової служби. Удосконалення безперервної системи військової освіти, значне покращення її якості. Реорганізація системи мобілізаційної підготовки і мобілізації.
7. Випереджувальний розвиток єдиної системи С4І2 (командування, управління, комунікації, комп’ютеризація, розвідка і інформація) Збройних Сил України. Впровадження сучасних інформаційних технологій управління і логістики.
8. Удосконалення системи оборонного планування і воєнного будівництва, включаючи нарощування потужності оборонно-промислового комплексу, на основі деталізації воєнних загроз та визначення і деталізації сценаріїв застосування проти України збройних сил інших держав та квазідержавних утворень.
Воєнна реформа є важливою складовою комплексної реформи сектору безпеки і оборони, на важливих аспектах якої я також хотів би зупинитись:
1. Створення єдиної системи керівництва у сферах національної безпеки і оборони, у тому числі підсистем стратегічного планування і кризового реагування на загрози національній безпеці України.
2. Рішуча відмова від радянсько-російських принципів безпекового і оборонного будівництва. Зокрема, вже час остаточно визначити пріоритетним у діяльності всіх правоохоронних структур захист прав, свобод і законних інтересів громадян, відхід від парадигми каральних органів.
3. Радикальне підвищення ефективності діяльності розвідки і контррозвідки, використання новітніх космічних та інформаційних технологій, на основі тісної взаємодії із партнерськими спецслужбами США, Великої Британії та інших країн НАТО.
4. Глибока оптимізація структури органів сектору безпеки і оборони, подальше скорочення кількості окремих органів виконавчої влади у складі цього сектору. Раціональну інтеграцію систем підготовки персоналу, фінансового, матеріально-технічного забезпечення і логістики тощо з використанням стандартів НАТО.
5. Розвиток та ефективне використання системи ситуаційних центрів на чолі з Головним ситуаційним центром країни на технологічній основі інтеграції баз даних органів сектору безпеки і оборони. Забезпечення надійної інформаційної та кібербезпеки України.
6. Удосконалення системи боротьби із злочинністю, громадської безпеки, профілактики та нейтралізації інспірованих ззовні масових заворушень та діяльності озброєних оргзлочинних угрупувань, яка б охоплювала всю територію країни.
7. Запровадження сучасних підходів до управління персоналом протягом усієї служби, у тому числі в запасі і резерві. Докорінне підвищення рівня матеріального забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, створення дієвих стимулів залучення найбільш підготовлених громадян, зокрема, з числа мобілізованих і тих, що закінчили строкову військову службу, для подальшої служби в секторі безпеки та оборони за контрактом. Надання реальних, а не декларативних, дієвих соціальних гарантій військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів і членам їхніх сімей.
Реалізація цих планів вимагає трансформації національної економіки і суспільства відповідно до умов зростання загроз національній безпеці. Ключовими завданнями на цьому шляху є:
1. Відмова від радянських підходів до планування мобілізаційної підготовки національної економіки, її адаптація до роботи в ринкових умовах.
2. Докорінний перегляд системи мобілізаційних планів, щорічне формування Державного бюджету на особливий період. Формування бюджету національної безпеки і оборони як окремої складової Державного бюджету. Реформування системи державного матеріального резерву, її спрямування на забезпечення реальних потреб безпеки і оборони держави.
3. Неухильне додержання конституційних вимог щодо недопущення привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Жорстке і послідовне припинення всіх суспільно небезпечних проявів політичного та інших видів екстремізму.
4. Проведення виваженої, збалансованої і водночас цілеспрямованої інформаційної політики. Унеможливлення використання медіапростору України проти національних інтересів.
5. Формування ефективної та вільної від корупційного і політичного тиску державної служби.
Для недопущення ревізії Майданівських орієнтирів надважливим є забезпечення справедливості на основі закону та права, реальне покарання всіх тих, хто складав основу режиму Януковича, хто несе безпосередню відповідальність за знищення нашої армії та силових структур, за людські та економічні втрати нашої країни. Необхідна дієва програма повернення в країну вкрадених корупційних коштів.
Макропроблемою на цьому шляху є корумпованість деформованої ще в домайданівські часи судової гілки влади, яка надійно захищена гарантованою Конституцією недоторканністю. Продажними рішеннями та ухвалами можна заблокувати будь-які зміни або надати індульгенцію будь-якому злочинцю. Саме тому радикальна судова реформа через докорінне оновлення суддівського корпусу сьогодні також стає питанням національної безпеки країни.
Це знову-таки виклики глобального характеру, адже мова йде не лише про реформи та модернізацію країни, а й про нашу спроможність сформулювати пропозиції щодо нової європейської системи безпеки, що передбачатимуть парадигму реформування вже низки міжнародних організацій, членом яких є Україна, і які сьогодні переживають глибоку кризу.
Україна сьогодні має стати одним з ключових гравців у регіоні, задавши ефективні формати оперативної взаємодії з тими державами, які потенційно є об’єктами російської агресії.
Розвиток України має відбуватися на основі практичного втілення гуманістичних цінностей нової Європи та відкритого світу на противагу агресивному та авторитарному російському шовінізму. Формування відповідної доктрини в гуманітарній сфері є надзавданням сьогодні для українських інтелектуалів та політиків.
Свобода, яка є базовою цінністю для українців, є найкращим середовищем для реалізації інтелектуального потенціалу людини, що є ключовим капіталом сучасного світу. Відтак, реформа державних інститутів повинна мати на меті створення ефективних інструментів для реалізації потенціалу особистості у всіх сферах життя. Це має стати ключовим завданням для держави: безпека людини, її розвиток і добробут.
Лише держава, побудована на довірі своїх громадян, яка реалізує принципи справедливості та верховенства права, функціонує в інтересах людини та задля її розвитку, може створити нову ефективну систему безпеки, відновити та захистити свої кордони, стати одним із реальних та впливових суб’єктів світової політики.
Публiкацiї за темою «Державність»:
