Актуально
55369 переглядів
 |
Але цією проксі-війною із Заходом на українській території, Путін неминуче розірве усі ті економічні, соціальні і культурні зв’язки, що були в Російської Федерації з Україною після розпаду СРСР.
Надідея Путіна полягає у тому, щоб за будь-яку ціну утримати свою владу над росіянами. І хоча він намагається з усіх сил демонструвати свою «силу» і рішучість, якщо подивитися уважніше на його розм’яклу фігуру і відсутність колишнього «вогника» в очах, то замість нього можна побачити відблиски долі Саддама Хусейна, Мілошевича, Піночета і Каддафі.
Путін створив сувору ієрархічну структуру з властивою їй культом доброго царя і злих бояр, котра виникає природним чином у будь-якій замкнутій людській системі. Чим більша замкнутість, тим більший культ – і навпаки. Це закон природи. Біда у тому, що сучасну економіку з такою системою ніколи не побудуєш.
А головне, що відсутність моральних принципів не тільки у Путіна, а й у його найближчого оточення, неможливо замінити демонстрацією вдаваної віри в «гундяєвській церві». У Росії вчорашні атеїсти, а тепер попи замінили індивідуальну мораль і стали володарями дум.
Росіяни на генетичному рівні засвоїли мораль золотоординців
Путін не синхронізований з міжнародною мораллю ХХІ століття. І цей розрив означає його повну відмову від міжнародного права і норм.
За роки іноземного іга росіяни на генетичному рівні засвоїли мораль золотоординських окупантів. Тому Путін живе мораллю середньовічного хана.
Саме хана, бо в Європі королі були перш за все охоронцями своїх підданих, а в азійських ханствах народ був витратним матеріалом для «богів-імператорів».
Влада Путіна стала можливою через занадто велику і безпідставну довіру Заходу до колишньої імперії. Адже Росія так, як зараз, діяла мінімум останні сто років. Принаймні з часів більшовицького перевороту в 1917-му.
Звісно, що були й періоди тиші, коли їй допомагали і на щось сподівалися. Та потім завжди ця допомога використовувалася проти тих, хто допомагав Росії.
Послаблення були в кінці 80-х і на початку 90-х, коли дозволили незалежному бізнесу трохи піднятися. Проте потім розпочався процес відбирання бізнесів у «чужих».
Коли пострадянська номенклатура (використовуючи соціально близьких їй бандитів), після того, як їй здалося, що вони вже все зрозуміли і можуть все теж саме робити самі, почала жорстоко зачищати бізнесове поле від чужих системі людей.
І так до наступного розчарування. Тоді знову ілюзія демократизації і залучення нових наївняків для того, щоб навчили, як подолати чергове відставання.
На Заході є звичайно свої інтереси, але є також і свої чіткі принципи. А у «пітерського шпанюка» немає жодних принципів, тільки інтереси (при чому тільки свої шкурні), тому він і програє. Тактика гопника з підворіття нині не спрацює.
Російський народ, якого підсадили на «сивуху ординства» сотні років тому, не вилікувати просто крапельницею з демократії, свободи слова і свободи взагалі. Оскільки це є «сивушний алкоголізм», а не пияцтво.
А алкоголізм – важке захворювання, що призводить до зміни в психіці, які не можна відновити, і руйнує особистість. І лікуванню фактично не піддається.
Йому необхідні регулярні дози «сивухи», щоб цей російський організм не загнувся на тлі відсутності нових прийомів, та характерних у таких випадках симптомів білої гарячки.
Геополітична «біла гарячка» Москви
Ця геополітична «біла гарячка» ще більше підживлюється Москвою, яка через міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова на весь світ заявляє, що підтримка «русского мира» – зовнішньополітичний пріоритет Росії.
Тобто спочатку Кремль насильницькими методами заміщував місцеве населення в Україні, Білорусі, Молдові, країнах Балтії і Центральної Азії на немісцевих росіян та місцевих «яничарів», а тепер він збирається з усіх сил захищати його від можливих процесів дерусифікації.
Путін розуміє, що саме в Україні – ключ від майбутнього Росії, точніше від майбутнього новітньої Російської імперії. Такої, якою він її бачить.
Тому спіткнувшись об Україну, він в наступному році може переключити свою агресію на Білорусь як важливий плацдарм нового наступу на українську державу.
«Мораль» Путіна є такою, що все дозволено, якщо він особисто це вважає доцільним. І нічого президент Лукашенко не зможе зробити, якщо в Кремлі буде ухвалене рішення перетворення Білорусі на «Західний федеральний округ» Російської Федерації.
А оскільки Лукашенко почав загравати з Заходом, то це може стати серйозним приводом для усунення від влади білоруського диктатора, який схоже не розуміє, наскільки білоруське КДБ насичено московськими кадрами, котрі лише чекають на сигнал із Кремля.
Аншлюс Білорусі може початися на початку 2016 року, паралельно з відновленням військових дій Російської Федерації на Донбасі.
Затишшя на «українському фронті», мало б занепокоїти західних аналітиків і тих, хто ухвалює рішення. Адже воно дуже схоже на відхід океанських вод від берегів напередодні потужного руйнівного цунамі.
Білорусь – під ударом
І тут необхідно знову звернути увагу на слова Лаврова: «Ми будемо і надалі енергійно відстоювати права співвітчизників, використовуючи для цього увесь арсенал наявних засобів, передбачених міжнародним правом».
Як «дотримується» Росія міжнародного права, ми вже добре побачили на прикладі анексії нею українського Криму і окупації частини Донбасу.
Та якщо Путін задумає відкрити другий фронт для наступу на Україну, то кращого плацдарму для цього, ніж окупована Росією Білорусь йому не знайти.
На хвилі ура-патріотизму, ейфорії від «вставання з колін» і піар-бомбувань у Сирії совість росіян геть атрофувалася. Тому вони з радістю підтримають чергову політичну авантюру Путіна – повернення Білорусі «додому» в Росію.
І як тільки ми побачимо, що російські засоби масової інформації розпочинають інтенсивну та масовану інформаційну кампанію проти Лукашенка, за якої він в очах росіян із союзника перетвориться на нахлібника і ворога, відразу ж можна буде говорити про те, що вторгнення Росії в Білорусь відбудеться найближчим часом.
А «зелені чоловічки» вже проникли в Білорусь. І під виглядом охорони російських військових об’єктів на її території приміряються взяти під свій контроль державні установи і стратегічні об’єкти у Мінську та ключових промислових містах країни.
Зараз Путін готується задіяти в Сирії для боротьби з терористами спецназ, який відомий тим, що йому дозволено боротися з противником, застосовуючи будь-які методи. Включно з терористичними, взяттям заручників із сімей тих осіб, з якими вони борються.
І хто може гарантувати тепер, що необтяжений жодними моральними застереженнями Путін потім не застосує цей спецназ для підкорення Білорусі? А після цього не кине цих головорізів на бунтівний Київ, який ніяк не хоче добровільно погодися на входження до «русского мира»…
Публiкацiї за темою «Політологія»:
