"Він мене кохає, просто зараз дуже зайнятий, тому два тижні не телефонує". "Він розлучиться з дружиною, просто потрібно почекати, поки діти виростуть". "Так, мені не подобаються ні моя робота, ні сума заробітку, але ж я мушу терпіти це все заради стабільності". "Звісно, у мене 25 зайвих кілограмів, але ось із наступного понеділка я почну бігати і рахувати калорії і тоді"… "І взагалі – варто лиш опинитися у потрібний час у потрібному місці!" "Приїде ж і по мене принц на коні". "Ні, ну якщо вже не принц, то хоча би "КамАЗ" із цукерками на моїй вулиці колись та й перекинеться"…
І ще сто тисяч маленьких обманів, аби залишатися у затишному коконі власної безвідповідальності.
А в житті при всій його складності – все просто. Не телефонує – значить, не хоче телефонувати. Не розлучається – значить, не хоче і не буде. Не приносить задоволення робота рік-два-три-десять – це не твоя робота. А кілограми – твої. І нікуди вони не подінуться, поки ти їх не подінеш. А чудодійних дієт не існує. І стабільності не існує. І "колись" не існує. І щасливі збіги обставин не збігаються просто так. Поки ти їх не збіжиш. Своїми власними зусиллями, думками, мріями… І найбільше – саме зусиллями. Не обов’язково надлюдськими, але – докладеними у правильному напрямку. А "КамАЗ" із цукерками – це так, бонус.
Ні, не потрібно думати, що існує єдино можливе "правильно" і єдиний "правильний" ідеал. Насправді іноді комусь просто подобається страждати. Подобається гратися в нещасного. Подобається бути бідолашною маленькою конячкою, яка везе важку непосильну ношу і при цьому її ще й поганяють. Подобається чекати з моря погоди, чийогось телефонного дзвінка чи розлучення, наступного понеділка, принца, "КамАЗа". ПОДОБАЄТЬСЯ!