«Тінь Cонця» - сонячний промінь українського року або оптимісти і просвітителі

Сергій Василюк. Виступ в клубі 44. Фото Олени Каганець.

9 вересня в Полтаві на другий день IV Фестивалю «Мазепа-фест» відбувся короткий виступ молодого київського рок-фолькового гурту з цікавою і містичною назвою «Тінь Cонця». А 15 серпня вони виступали в одному з популярних київських клубів, де презентували своїм шанувальникам разом з піснями минулорічного альбому «Над диким полем» зовсім нові пісні, що увійдуть в їхній наступний альбом.

Про «Тінь Cонця» вже склалася характеристика у вигляді такої формули: «Тінь Cонця» - це драйвова музика плюс філософські тексти і сильний вокал.

Пропонуємо Вам інтерв’ю Олени Каганець з Сергієм Василюком – вокалістом, гітаристом і беззаперечним лідером гурту, який є одним із його засновників і автором більшості пісень.

Отже, знайомтесь – Сергій Василюк. Що любить, чим цікавиться

Зараз він дуже зацікавився архітектурою. І хоча свої перші 18 років прожив в центрі Києва, багато чого не помічав навколо себе. В дитинстві не відрізнявся фанатичною жагою до читання, але на кожному періоді життя йому траплялися ті книжки, що були на той час потрібні. Натомість багато грав у футбол, ходив на вільну боротьбу, потім на «Спас» і «Триглав».

Сергій дуже захоплюється історією, особливо, Запорізького козацтва. Свого часу книжка Яворницького «Історія Запорізького Козацтва», як він сам каже, була його «похідною» книжкою. Він любить також твори Івана Франка, особливо його «Захар Беркут». Із фільмів нової доби сподобалася «Матриця», «Мамай», «Нескорений», крім того любить фільми з Миколайчуком і деякі старі радянські фільми.

Сергій полюбляє стріляти з лука, щоранку займається спортом.
З вітчизняної музики відзначає «Кому Вниз» і «Вій», а також Василя Жданкіна, особливо його козацькі думи. Він каже, що вони збагатили його уяву про Український Світ. Також любить британську групу «Iron Maiden», російську «Алісу» і білоруську «Gods Tower».

Сергій любить дивитися футбол, насамперед, якщо грає національна збірна, а от на «Динамо» та «Шахтар» дивиться із сумом: своїх менше, ніж негрів і бразильців.

Сергій Василюк:
Коли я ще вчителював в школі, в мене був учень, який професійно займається футболом, і я бачив, як складно йому пробиватися в провідні українські команди, в які частенько купляють гравців з-за кордону. І наші таланти гинуть. Я не проти чорношкірих як явища, але хочеться, щоб вітчизняний футбол показували українці. У кожної раси – своє покликання, я вже не кажу, що і в кожного народу своє покликання. І мені не дуже хотілося б, щоб мій внук чи онучка вибирали собі пару поміж мулатів. Якщо таке станеться, то від цього не виграють ні негри, ні китайці, ні ми.

Олена Каганець: У кожної творчої особистості протягом життя переважають ті чи інші пріоритети. Що є важливим для Вас на даному етапі життя?

С.В.: Для мене найголовніше зараз, щоб українці переосмислили, хто вони є, і перестали ставити один одному палки в колеса; щоб наші лідери-провідники припинили між собою гризтися. До речі, часто зустрічаю хлопців, які не можуть пояснити, чому вони в тій чи іншій організації – просто так сталось: на якомусь мітингу вони познайомилися з її представниками і, природно, сповнені жаги до боротьби, поповнили ряди цих перших ліпших. І хлопці ці хороші, вони, дійсно, патріоти, на відміну, мабуть, від керівництва тієї чи іншої організації. Я не хотів би говорити про якісь персоналії, просто так часто трапляється, що керівництво робить щось своє, а рядовий член організації про це нічого не знає. На превеликий жаль, у нас дуже багато патріотичних організацій, які чомусь між собою ворогують. Якщо я не помиляюсь, є така проблема в стосункам між Національним Альянсом і Молодіжнім Націоналістичним Конгресом, з Тризубом. Окрім того, козацтво, яке відтворює традиції Запорізької Січі, рідко коли спілкується з козаками-характерниками.

Як Ви думаєте, яке має статися чудо, щоб Україна стала величною і сильною державою, як колись Київська Русь, наприклад, а її державні правителі гідними свого народу і чесними? Який державний устрій в Україні є найкращим?

Ну я не знаю, який державний устрій, але я скажу, що має змінитися в українцях. По-перше, мають бути подолані дві домінуючі течії сучасної України: атеїзм та подвійна гра православного християнства. Атеїзм – це байдужість, а християнство –космополітичне вірування, яке не має ніякого зв’язку з якимись волелюбними поривами, з якоюсь національною ідеєю взагалі. І перше, і друге ведуть до загибелі нації. Придивіться уважніше: навіть християни не мають єдності! І оскільки в кожного народу є своє покликання, кожен народ має це відчути в собі. Стосовно українців – ми маємо перестати бути свинями (ви ж бачите, що відбувається на наших майданах, вірніше, у що вулиці перетворюються після наших святкувань). Ми маємо відчути силу своєї землі. Відчути, що це земля є нашою землею, що ми не просто якісь слов’яни, які з’явилися тут тисячоліття чи півтора тому. Коли ми відчуємо єдність зі своєю землею, можливо, все буде по-іншому. І тоді вже буде простіше – чи то гетьманська держава, чи то княжа держава. Я ще не знаю, який лад для нас кращий, але точно не такий, який зараз. Інколи здається, що нам би на певний час і тоталітаризм не завадив би. Має здійснитись реванш за всі голодомори, репресії... Має вижити найсильніший, сподіваюсь, світлі українці ними і будуть.

В одному зі своїх цьогорічних інтерв’ю Ви сказали, що культурна революція ще має відбутися. Як Ви її бачите? Якою має бути українська культурна революція?

Ну це дещо перегукується з попереднім питанням. Культуру не можна розглядати без віри, непідробного автентичного світогляду. На базі цього вона і має будуватися. А взагалі важко відповісти на це питання. Наша справа – це робити ту музику, яка є нашим покликанням.

А як Ви ставитеся до реінкарнації, до того, що людина є втіленою духовною сутністю, яка приходить в цей світ не один раз?

Це і є мій світогляд. Для мене важливим є духовний зв’язок з Богом, з моєю Землею і моя сім’я, тобто мій рід. Але в кожному житті ми виходимо на вищий рівень досконалості.

Які Ваші враження від цьогорічного фестивалю Рок-Січ?

По-перше, фестиваль мав відбуватися на Співочому полі, а не на Трухановому острові. Маємо берегти недоторкані куточки природи столиці, а не розбазарювати землю. Мій брат був одним з активістів того, щоб цей фестиваль не відбувався на Трухановому острові.

Старший брат?

Ні, молодший. Молодший на 75 днів. Це мій двоюрідний брат. І співавтор декількох наших пісень. Які висновки можна зробити з цього фестивалю? Виходить, наприклад, велика стаття у одній з популярних газет. Зображений наш друг – класичний козак з чубом, який, грубо кажучи, прийшов на нас. Але ні слова про той же козацький рок у статті не сказано. Як результат: зображений задоволений козак-рокер і піарять тих, кого треба, брудно використовуючи бренд Січі. Позитивним є лише те, що відбувся хороший фестиваль, що з’їхалися з різних областей люди і побачили ті гурти, які не змогли б побачити в своєму місті. Те, що робить Скрипка, звісно, краще, ніж нічого, але якщо такі речі робити, то робити краще.

Ви виступали 7 травня – тоді була дощова погода. Чи це не вплинуло на Ваш виступ?

Вплинуло, звичайно. Ми відкривали другий день фестивалю. Через дощ було менше людей, ніж очікувалось.

Після Рок-Січі вашу музику почали називати козацьким роком.

Ні, ще задовго до «Рок-Січі» її називали козацьким роком. Я взагалі ніяких відгуків про наш виступ на «Рок-Січі» у пресі не бачив.

Писали, що на Рок-Січ були запрошені тільки ті гурти, що співають українською.

Так, але я з прикрістю хочу відмітити про таке: з приходом нової влади, дійсно, відбувається українізація, збільшується україномовний ефір, але не якісно, а кількісно.

«Рок-Січ» була для нас важливою тільки через те, що на ній ми вперше виступали діючим нині складом: за два-три тижня до Рок-Січі до нас приєднався барабанщик Володимир Хаврук. В «Тіні Сонця» є ще два гітариста: Андрій Хаврук і Кирило Момот (останній був лідером гурту «Другий Подих»), а також скрипачка Соня Рогальська і бандурист Іван Лузан.

З того складу, з яким ми робили альбом «Над Диким Полем» (він вийшов в серпні 2005 р. – прим. О.К.), залишився тільки Андрій Хаврук і я. Восени минулого року ми до гітарного саунду додали нові інстументи – бандуру і скрипку – і зазвучали більш автентично. Осінь минулого року була у нас переломним періодом. Чимало було експериментів, ми було трохи ударилися в готику, залучивши до гурту ще й вокалістку. Але особливої радості від того не відчували. Тому в грудні ми все ж таки вирішили виокремити готично-фолькові твори в проект «Зачарований Світ» і продовжувати грати козацький рок (heavy-folk), але вже із застосуванням автентики.

Трохи проясніть, що таке готика.

Це похмура депресивна музика приреченості, якщо коротко. Але має багато схожих рис з класикою, і це частково реабілітує її. Багато вишуканості, але дуже песимістично. Мене дуже дивує, чому шановані нами «Кому Вниз» пішли в готику. І якщо групі «Вінки» готика личить, то від «Кому Вниз» ми звикли чути іншу музику. Я за натурою більш схильний до світла. Я намагаюсь йти до світла. І якщо трапляються якісь депресивні моменти в житті, я намагаюся їх оминути або якомога швидше пережити. Тому вирішив відступити і від готики.

Ви виступали на урочистостях з нагоди 150-річчя Івана Франка в селі Нагуєвичі, де він народився. Тоді ви сказали, що продовжите знайомство з цим краєм в жовтні. У вас буде у Львові якійсь виступ?

Можливо, будемо виступати у Львові вже у жовтні, але то не від нас залежить. Незабаром вийде наш альбом «Полум’яна Рута», чому б не зробити у Львові презентацію?

А скільки пісень там буде?

Там буде 11 пісень плюс бунус-трек – пісня «Песьня Чугайстра» (білорускою мовою). «Пісня Чугайстра» – це переспів пісні «Twilight Sun» білоруської рок-групи «Gods Tower». Наша версія увійшла в триб’ют-альбом цього гурту і була визнана білорусами найкращою. Одразу ж поступила пропозиція зробити білоруськомовну версію пісні, яка одразу була залучена до збірки «Чарнобыльскі Вецер» і потрапила в найпопулярніший білоруський рок-хіт-парад. Там вона протрималася близько трьох місяців – тому увійде в ще одну збірку – «Пісня году». Пісня вийшла такою вдалою, що ми навіть на її честь назвали альбом («Полум’яна Рута» – цитата з пісні).

Ходять чутки, що Ваші заявки виступати на великих концертах в Києві відверто ігнорують, що така собі мафія не дає потрапити в розкручену концертну тусовку? Це правда?

Ну прямо і однозначно відповісти я не можу. Але давайте поглянемо на концерти на Майдані під час Помаранчевої революції. Хто там виступав? Найчастіше виступали «Океан Ельзи», «Тартак», Марія Бурмака. А такий гурт, як «Кому Вниз», традиційний взірець національної ідеї, не виступав. Тоді що вже казати про нас! Все це свідчить, що музика з національною ідеєю в основі великим політикам не потрібна. Окрім того, зараз пішла мода на такі стилі, як нью-метал, хард-кор, панк-рок або легкий рок. І виходить, що по цим критеріям ми теж не потрапляємо. Єдине, що смішно, це коли деякі музичні критики кажуть, що ми граємо трохи застарілу музику. Мені стає дивно. Як в рок-музиці може бути застаріла чи не застаріла музика? Рок-музика завжди відрізнялася тим, що йде поза модою, вона завжди є актуальною, вона завжди є такою, якою є. Напевне, тим музичним критикам, хто входить в склад фестивалів, або вирішує, кому виступати на концертах, просто не подобається наша музика або така тематика. І якби все-таки іншим гуртам схожої тематики давали дорогу, то не було б так шкода. Ми активні, але не скажу, що на сто відсотків унікальні. Звісно, ні: я знаю гурти схожої тематики з Житомирщині, Вінничині, Полтавщині, але їх не чути. Йде підміна понять: так само, як йде підміна поняття «патріотизм», йде підміна поняття «рок-музика». «Рок» завжди асоціювався з якоюсь філософською тематикою, з ідеями непокори, волелюбними поривами, невдоволенням діючою владою, але кому це зараз потрібно? От і виховується «штучний рок».

Ваші пісні несуть неабияке виховне навантаження? По-перше, козацька тема, тема волі, якої українцям зараз так не вистачає – всіх волелюбних і вольових українців разом з цим геном фізично винищили протягом минулого століття. Ну і, звичайно, Ви звертаєтеся до народної традиції, до давнього народного світосприйняття? Як це у Вас виходить? Ви це якось свідомо робите чи це Ви просто виражаєте власний світогляд і так виходить само собою?

Напевне, що виходить само собою. Якщо подивитися на нашу творчість, то головна наша мета – довести, що всі наші славетні історичні сторінки або наші напівзабуті святині нікуди не зникали. Те ж саме стосується дохристиянського світогляду українців-русичів. Ми нікому не нав’язуємо наші ідеї, ми просто хочемо, щоб люди замислилися.

«Б’є життя через край» - слова з пісні «Козача могила», які прикрашають Ваш інтернет-сайт, це просто гасло чи стиль життя?

І гасло, і стиль життя. Такий оптимістичний підхід до життя. Мені здається, ці слова дещо перегукуються з нашою новою піснею – «Не вмирай»: В смерті хижу пору мусим жити вічно. – Тобто із найгірших ситуацій ми маємо знаходити вихід. Ми все ж таки є оптимістичним гуртом, але дедалі частіше, бачачи, що відбувається навколо, ми мусимо писати про реалії.

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")«Тінь Cонця» - сонячний промінь українського року або оптимісти і просвітителі

«Тінь Cонця» - сонячний промінь українського року або оптимісти і просвітителі