- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
В Україні тривають дискусії навколо того, з якою податковою системою ввійти в наступний рік. І хоча вони затягуються, то не біда. Проблема в іншому: автори двох варіантів реформи незворушно стоять на своєму й не хочуть слухати одні одних.
Отже, хоч би який проект ухвалили в підсумку, він не позбудеться недоліків і не матиме шансів увібрати найкращі пункти свого конкурента.
Навіть поверхове вивчення позицій обох сторін дає підстави стверджувати: пропоноване кожною з них значно краще за те, що ми мали впродовж усього періоду незалежності. Тобто в будь-якому випадку Україна виграє, питання лише наскільки. Це повинні усвідомити ті, хто займає жорсткі позиції. Може, тоді вони приділять більше уваги порадам опонентів, передусім конструктивним.
Якщо аналізувати варіанти реформи детальніше, то виникає одне дивне й не зовсім приємне враження. Здається, немов боротьба альтернативних проектів — це спір між візіонерами (громадянське суспільство на чолі з головою Комітету ВР з питань податкової та митної політики Ніною Южаніною), які не беруть до уваги важливі дрібниці, й тактиками, меншою мірою стратегами (Міністерство фінансів на чолі з Наталією Яресько), котрі зважають лише на короткострокові ефекти, ігноруючи тривалі перспективи.
Консервативний Мінфін
Охочі критикувати проект податкової реформи від Мінфіну повинні пам’ятати, що над міністерством тяжіє сувора позиція МВФ. Україна дуже залежить від фінансування Фонду, тож не може не враховувати його думку, яка до того ж служить орієнтиром для наших міжнародних донорів. А позиція в нього проста й зрозуміла: не можна урізати бюджетні надходження занадто радикально, бо виникне дефіцит сектору держуправління, який підірве макроекономічну рівновагу, досягнуту неймовірними зусиллями.
Звичайно, можна зауважити, що програма співпраці України з МВФ — це інструмент забезпечення Сполученими Штатами своїх геополітичних інтересів. Звідси може випливати, що Фонд не припинятиме співпраці з нашою країною, навіть якщо в певних, зокрема й важливих, питаннях ми підемо проти його бажання. У такому разі теоретично можна торгуватися з метою ухвалити те, що вигідніше українцям, а не МВФ. Але чи варто випробовувати долю? Адже на сьогодні альтернативи фінансуванню Фонду, США та ЄС немає. Проект податкової реформи від Мінфіну має багато позитивних моментів, про які вже чимало сказано. Однак два стратегічні, ба навіть візійні питання в ньому залишаються без відповіді.
Перше: за рахунок чого плануємо вигравати глобальну конкуренцію за капітал? Мінфін пропонує запровадити всі ставки податків на додану вартість (ПДВ), доходи фізичних осіб (ПДФО), прибуток підприємств (ППП) і єдиний соціальний внесок (ЄСВ) на рівні 20%. При цьому в Росії нинішні ставки ПДФО — 13%, ППП — 20%, ПДВ — 18%; у Литві — відповідно 15%, 15% і 21%; у Румунії — 16%, 16% і 24%, у Болгарії — 10%, 10% і 20%, в Угорщині — 16%, 19% і 27%. Тобто в разі ухвалення урядового проекту податкового кодексу за привабливістю ставок ми перебуватимемо серед гіршої половини держав регіону. Чи допоможе це переманити іноземних інвесторів, які на сьогодні вже працюють у Росії, Польщі, Словаччині, Угорщині та інших країнах? Звичайно, ні.
Уряд, мабуть, заперечить. Мовляв, Україна запропонує іноземному капіталові краще обслуговування, якісні інвестиційні майданчики, верховенство права й т. ін. Але ж це вилами по воді писано! Якщо ми не можемо надати вигідніші умови там, де це зробити найлегше, то яке право маємо стверджувати, ніби запропонуємо більш комплексні вигоди? Тим більше в умовах відсутності верховенства закону та забезпечення права власності в галузях, які абсолютно не належать до компетенції Міністерства фінансів і реформи в яких просуваються непомітно. Мінфін повинен зробити все, що в його силах, щоб залучити іноземний капітал в Україну, і новий податковий кодекс — найкращий шанс для цього. У цьому контексті пропозиції альтернативного проекту бачаться значно ліпшими. Якби уряд пропонував не «все по 20», а «все по 18» або «все по 17», то така пропозиція була б значно кращою на тлі
найближчих сусідів України в регіоні.
Друге питання: чи містить новий податковий кодекс такі зміни, які змусять вітчизняних підприємців платити податки? Сумнівно. Послаблення податкового тягаря — це ще не привід відмовлятися від принципу «нормальна людина державі не платить», який мають на озброєнні дуже багато бізнесменів у нашій країні. Цього, до речі, не розуміють ні в США, ні в МВФ. І річ тут не лише в «злочинному» менталітеті наших підприємців. Упродовж останніх кількох років дедалі більше українців усвідомлювали, що сплачені ними податки — це вартість послуги, яку повинна надавати держава. Якщо послуга неякісна, її не надають узагалі або її ціна, яка включає корупційну складову, занадто висока, то який сенс платити? Керуючись лише почуттям патріотизму, цього ніхто не робитиме, бо ми навчилися бути патріотами країни й народу, а не зіпсованих чиновників, які становлять основу держави. Українцеві дедалі частіше легше пожертвувати гроші на потреби війська чи дитячого будинку, ніж віддати їх урядові. На жаль, це сумна об’єктивна реальність, яка ставить під сумнів будь-яку посередню й невиразну податкову реформу.
Зважмо й на триваліший аспект, який враховано в проекті громадянського суспільства, хоч і не висловлено чітко. Чим для українця завжди була держава, влада? Зграєю чужинців, якщо не ворогів, котрі тією чи тією мірою принаймні заважали або цілеспрямовано відверто шкодили.
У цих умовах радикальне зменшення податкового навантаження не романтична забаганка, за допомогою якої надіються привабити інвестиції в економіку, а відповідь на запит колективного підсвідомого, можливість для суспільства перевести подих у відносинах із владою. У цьому контексті первинним є радикальне обмеження ролі держави в економіці, а відтак і бюджетних видатків. А послаблення фіскального тиску вторинне, позаяк немає витрат — немає сенсу збирати надмірні обсяги податків. Ось у чому полягає суто український аспект. Експерти часто наводять приклади економік із меншим відсотком перерозподілу ВВП через державу, які загалом характеризуються вищими темпами й рівнями розвитку. Це правда, але така постановка питання дає простір для маневру, а необхідність будувати нову Українську державу відповідною внутрішньому світові українців — ні. Радикальне зменшення ролі держави в економіці та налагодження ефективного виконання нею своїх функцій (друге не менш важливе, ніж перше) — це на сьогодні крок, який може знайти відклик у серцях більшості українців і спричинити позитивний лавиноподібний ефект, перетворюючи більшість із нас на волонтерів — платників податків. Громадянське суспільство, подаючи свій проект фіскальної реформи, інтуїтивно це відчуває, хоча формулювання залишають бажати кращого.
Якщо Мінфін у процесі доопрацювання свого проекту податкової реформи не знайде відповідей на ці два запитання, то ризик нульової ефективності нововведення буде дуже високим. І це якраз той випадок, коли треба прислухатися до національних особливостей народу, а не до порад досвідчених зовнішніх партнерів, загальних для всіх країн, яким вони радять.
Радикальне громадянське суспільство
Проект податкової реформи, напрацьований громадянським суспільством разом із Комітетом Верховної Ради з питань податкової та митної політики на чолі з Ніною Южаніною і зареєстрований у парламенті як законопроект під номером 3357, є радикальнішим. Він, безумовно, краще відображає бажання й запити українського суспільства (зокрема, ймовірно, тих, хто стояв на Майдані майже два роки тому, ще немало важить). Але загалом менш продуманий, тому натикається на нищівну критику представників уряду, МВФ та інших закордонних радників і партнерів.
Перед тим, як критикувати ініціативу громадянського суспільства, потрібно усвідомити, що для України вже її наявність — це величезний крок уперед. Згадаймо податкову псевдореформу Януковича 2010 року, обговорення якої взагалі якщо й було, то тільки в кулуарах Адміністрації президента. Зараз громадянське суспільство напрацювало цілий законопроект, на положення якого відповідають ключові в згаданому процесі представники влади. Це було неймовірно ще п’ять років тому. Лише цього факту достатньо, щоб зрозуміти, що Україна на правильному шляху. Саме в горнилі гострих і жорстких тематичних дебатів народжуються майбутні міністри фінансів та прем’єр-міністри. Можливо, нині це головна перевага цього обговорення. Проект громадянського суспільства пропонує зробити ставки податків конкурентними на тлі країн-сусідів. Однак, бажаючи радикально їх зменшити, автори законопроекту № 3357 впадають в іншу крайність, недооцінюючи нетарифні недоліки нинішньої податкової системи (хоча заради справедливості треба сказати, що вони мають кілька пропозицій щодо усунення таких недоліків). Саме уніфікація податкових ставок до «все по 20», а також, що важливіше, усунення різноманітних пільг, винятків, спеціальних режимів тощо в запропонованій Мінфіном реформі приведуть до суттєвого зменшення корупції в Державній фіскальній службі, а з ним (можливо, але не гарантовано) і до вищого рівня сплати податків. І тільки завдяки тому, що зникає основа корупції — різне трактування законодавства як підприємцями (для яких зникає необхідність займатися мінімізацією оподаткування), так і податківцями (які тепер не можуть чинити тиск і просити хабара, використовуючи вигідне для себе трактування законів). Цього не можна недооцінювати.
Податкова арифметика
Найбільшим недоліком проекту громадянського суспільства називають ризик зменшення податкових надходжень на 200 млрд грн. Його реалізація нібито призведе до значного бюджетного дефіциту. На цьому акцентують увагу МВФ та інші критики. Сума, звичайно, суттєва, адже становить майже 40% усіх доходів державного бюджету на 2015-й. Але якраз цей дефіцит насправді є найслабшим аргументом критиків, а не найсильнішим. І ось чому. По-перше, згадана нестача відповідає запитам українців на зменшення ролі держави. Потрібно скорочувати видатки. Наскільки суттєвим підвищенням рівня сплати податків відреагують українці, можна лише здогадуватися (хоча, як правильно каже Яресько, цей фактор у бюджет не закладеш, бо його важко виміряти).
По-друге, якщо грубо порахувати нестачу податкових надходжень, до якої призводить законопроект № 3357, то отримаємо 160–180 млрд грн (див. графік). 200 млрд грн виходить лише в тому разі, коли припустити, що весь прибуток, одержаний українськими підприємствами, залишиться нерозподіленим, тобто що надходження від ППП будуть нульовими. Компенсаторів цієї суми достатньо, зокрема й абсолютно не притягнутих за вуха. Це і приріст номінального ВВП на 15%, який офіційно закладають у Кабміні та який за вже зниженого податкового навантаження дасть понад 90 млрд грн. І чергове збільшення акцизів, яке забезпечить 10–15 млрд грн. І накопичена фінансова подушка, адже на єдиному казначейському рахунку на початок листопада було 43,6 млрд грн. І поточний профіцит зведеного бюджету (32,5 млрд грн за результатами трьох кварталів 2015-го), який дає змогу або підвищувати видатки, або знижувати доходи наступного року. Навіть незначна девальвація гривні може стати вагомим компенсатором. Як бачимо, теза критиків про те, що немає компенсаторів, хибна. І це ще за незмінних бюджетних видатків, не враховуючи можливостей економії та зменшення обсягу державних виплат. І нарешті, головне. Навіть якщо недонадходження до бюджету становитимуть 200 млрд грн, ці гроші нікуди не зникнуть, бо вартість, вироблена в економіці, збережеться. Куди ж вони підуть? Насамперед потрапляють до рук підприємців, які тепер офіційно й законно платитимуть менше. Що далі? Є три гіпотетичних варіанти. Перший — працівникам підвищать зарплату. Такий сценарій абсолютно неймовірний у країні з високим реальним безробіттям і високою конкуренцією на ринку праці. Бізнесменам просто немає сенсу робити це, відтак зазначений варіант не розглядаємо.
Другий — інвестують цю суму в розвиток. Перспектива хороша, але, поки не буде забезпечено права власності та справедливого суду, досить туманна й обмежена. Якщо помріяти, що умови для інвестування з’явилися, то ці 200 млрд грн почнуть обертатися в економіці й щороку додатково створюватимуть додану вартість принаймні на таку саму суму (якби ми виробляли більше товарів і послуг, а не імпортували, то ефект був би навіть кращим завдяки вищому мультиплікатору). Це повністю виправдало б радикальне зменшення податкових надходжень.
Третій — виведуть гроші в офшори. Цей сценарій на сьогодні практикують найчастіше, відтак спроби вивести більше за нижчого податкового навантаження будуть непоодинокими, якщо не масовими. Ось у цьому й криється ключ до розуміння завдань реформи. Чому підприємці виводять гроші з України? Бо можуть їх втратити в разі зміни влади, через нечесний суд, силові структури, які займаються рекетом, та багато інших факторів. Поки ми не позбудемося всіх цих причин, виведення капіталу триватиме. Єдине, що може частково допомогти, — боротьба з трансфертним ціноутворенням як способом вивести капітал. Але ж на ній не робить акценту жоден із проектів податкової реформи. Та і якби почали реальну боротьбу з трансфертним ціноутворенням, то винахідливі підприємці, мабуть, знайшли б інші лазівки. Боротися з виведенням капіталу (а радше створювати умови для того, щоб він залишився) треба системно на всіх рівнях влади. Проект громадянського суспільства в цьому контексті має свою пропозицію — стягувати ППП із розподіленого прибутку. Але це половинчасте рішення, бо якщо в тебе можуть «віджати» бізнес, то не має значення, високий відсоток ти платиш державі з прибутку чи ні. За таких умов ніхто грошей на рахунках своїх українських підприємств (тим більше в українських банках) не зберігатиме.
У підсумку кожен із проектів має свої переваги й недоліки в порівнянні з іншим. Їхні автори повинні не конфліктувати, а дійти до спільного знаменника, врахувавши всі нюанси та найкращі конструктивні пропозиції.
Актуально
31301 перегляд
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
