Актуально
15794 перегляди
 |
“Нічого особистого, тільки бізнес”, - кажуть німецькі політики, які активно проштовхують запуск проекту “Північний потік — 2”. Новий газогін дозволив би Росії постачати на європейські ринки додаткові 55 мільярдів кубометрів газу, а Німеччині — стати одним з провідних гравців у розподілі блакитного палива в Європі, приймаючи до своїх терміналів 60% російського газу. Бізнес — не просто вигідний, але й політично перспективний для декого.
Керівництво Газпрому, як і зацікавлені в проекті керівники німецьких фірм Wintershall, BASF та E.ON“, поспішають привчити світ до твердження, ніби для побудови нового газопроводу не потрібні дозволи ЄС. Квапляться, метушаться, стараються, бо добре знають: щонайменше, це не зовсім так. Голова Ради Євросоюзу Дональд Туск не раз наголошував, що проект не відповідає стандартам Енергетичного союзу та вимогам Третього енергопакету законодавства ЄС. “Якщо “Північний потік -2” буде збудовано, 88% російського газу надходитиме саме цим шляхом, від монопольного постачальника, всупереч рішенням про диверсифікацію енергетичного забезпечення країн ЄС,” - заявив він кілька днів тому.
Про “непріоритетність” російсько-німецького проекту з імовірною участю британських, французьких та австрійської газових компаній двічі казав Європейський Комісар з питань енергетики та клімату Мігель Аріас Каньєте. Сам він в лютому збирається у відрядження до Ірану. Санкції з Тегерану знято, з”явилися можливості інвестувати кошти у видобуток іранської нафти, розбудову відповідної інфраструктури, виробництво скрапленого газу, на який стабільно зростає попит... Іранська карта радикально змінює розкладки в геополітичній грі, зав”язаній на розподілі та споживанні викопного палива. У Москви з”явився потужний конкурент, а у європейців — перспетива значно зменшити залежність від російського газу.
Експерти починають помалу обговорювати імовірність побудови нового газогону з Ірану через Туреччину на Південь Європи. Якби цей проект відбувся, він би назавжди поховав надії Кремля на запуск як “Турецького потоку”, так і “Південного”, про які, попри всі відмови, у Москві не перестали мріяти. Іранський режим, безперечно, не найліберальніший, але так вже склалося, що чорне золото та супутні продукти переважно розподілені поміж державами, які практикують авторитарний стиль. Виняток становлять країни Північної Європи, але тамтешні нафтогазові ресурси поступово вичерпуються. Євросоюзу залишається хіба що заохочувати конкуренцію між не зовсім демократичними та зовсім не демократичними постачальниками.
Жорстка конкуренція підштовхує Москву та всіх, хто хотів би заробляти на російському газі, до активних дій. Метушаться росіяни та їхні партнери в Європі, не вилазить з літаків Міллер, вчащаючи до західних столиць. Тільки в Парижі, в жовтні та в грудні, був він двічі. Зустрічався за зачиненими дверима з керівником президентської адміністрації Олланда, Жана-Пьєра Жуає.
Офіційної комунікації з цих зустрічей майже не було, але згідно з колегами, які спеціалізуються на економічних темах, керівник “Газпрому” просував саме “Північний Потік-2”. Поки що — без особливого успіху. Але дві французькі фірми, Engie та Technip, висловили зацікавленість щодо участі в проекті. Як і в Німеччині, хоч і не в такому масштабі, декларовані політичні цінності вступають в протиріччя з комерційним та фінансовим інтересом держави. Як і в Німеччині, без зайвого галасу, яєчка розкладаються по різних кошиках.
Тільки минулого року експорт “Газпрома” до Німеччини, за даними самого ж “Газпрому”, виріс на 17 відсотків, до 45,3 млрд м куб. Чимало німецьких політиків висловлюються за зняття санкцій з Росії, сподіваючись відродити та розвинути повномасштабний двосторонній бізнес. Агресія проти України та анексія Криму залишаються ніби за сценою. Бізнес є бізнес. Відома формула, поширена філософія життя...
Не бракує лобістів і “Північному потоку-2”. Але шансів на його здійснення, згідно з експертними оцінками, — не більше 50 відсотків. Санкції проти Росії тривають, і кожне підприємство, що забажає брати участь в проекті, зобов”язане буде брати спеціальний дозвіл для цього у політичних керівників своєї країни. Ніхто не скасовував рішення Єврокомісії від 2015 року про обов’язкове узгодження всіх нових газових контрактів, укладених з Росією. Не з метою завершилося антимонопольне розслідування проти “Газпрому”, що його здійснює Єврокомісія. Про примарні перспективи очевидно знають у Кремлі: в грудні та в січні було скасовано два внутрішні тендери, пов”язані з реалізацією “Північого потоку — 2”.
Спільна енергетична політика ЄС, як і втілення плану дій у галузі енергетичної дипломатії, про який багато каже у своїх виступах Федеріка Могеріні, народжуються на наших очах у великих муках. Завдяки зусиллям передовсім польських та балтійських політиків, усвідомлення спільної небезпеки, що надходить до Європи з боку Росії, торує свій шлях. Для політиків великих західних країн, і зокрема Німеччини, настає Час Істини. Що переважить? Прагнення лідерства на європейському енергетичному ринку, спираючись на ганебне партнерство з путінською Росією, чи — здатність поставити європейський інтерес вище свого національного, в інтересах загальної енергетичної безпеки? Що візьме гору: моральні цінності чи власна вигода? Третього не дано. Або Росії вдасться розкласти з середини, роз”їсти корупцією та підкорити своїм інтересам західні політичні еліти, або здоровий інстинкт самозбереження європейських націй візьме гору. Новий світ народжується на наших очах. От тільки не зрозуміло, яким він буде.
Наразі є бачення ситуації від Європарламенту, який 21-го січня ухвалив резолюцію, в якій закликав країни ЄС не допустити будівництво «Північого потоку-2» з метою збереження транзитного потенціалу України.
Публiкацiї за темою «Політика»:
