Актуально
23752 перегляди
|
Президент України Віктор Ющенко Прем'єр-міністр Віктор Янукович. |
Витівки Віктора Януковича у Брюсселі, які поклали край несміливим сподіванням прихильників євроатлантичної інтеграції на те, що НАТО надасть План дій щодо членства країні, в якій головою уряду стала людина, звинувачувана у фальсифікації виборів, здаються справді хлопчачим бешкетом порівняно з технологіями захоплення влади всередині країни.
На даний момент такою небезпечною технологією є спроба узурпації права президента видавати накази і розпорядження на виконання своїх конституційних повноважень.
Про те, що Януковичу набридло вислуховувати нотації президента, вже писали в “УП” та інших виданнях. Однак, схоже на те, що роздратування починає втілюватися в політичних і зовсім не конституційних формах.
До швидких кроків команду Януковича, очевидно, змусили заяви Бориса Тарасюка і Анатолія Гриценка про те, що думка чи рішення прем’єр-міністра нічого не важать порівняно з рішенням, ухваленим Радою національної безпеки і оборони і втіленим у відповідному наказі президента.
Можливо, в цей момент Янукович пригадав, як у лютому 2003 року його “опустив” Леонід Кучма у конфлікті з тодішнім головою “Нафтогазу України”, сьогоднішнім міністром палива та енергетики Юрієм Бойко. Прецедент було створено указом президента від 28.02.2003 №178/2003, яким було скасовано постанову КМУ “Запитання НАК “Нафтогаз України” вiд 18.01.2003 №46.
Постанова передбачала передачу Мінпаливенерго, а по суті – групі Гайдука-Єрмілова, повноважень з управління державними корпоративними правами “Нафтогазу України”.
Було це зроблено без відома Кучми, який у цей час подорожував дружніми країнами Близького сходу. Відразу після повернення президент поставив “донецьких” на місце і під страхом звільнення заборонив Януковичу вдаватися до самодіяльності.
Аби не допустити повторення ситуації з Ющенко, в інформаційному просторі почалася превентивна атака на президента, яка має на меті заперечити його право давати вказівки уряду. Більше того, “донецькі” сподіваються.
На прес-конференції 20 вересня віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Дмитро Табачник заявив про те, що проект закону “Про Кабінет міністрів” містить норму про контрасигнацію прем’єр-міністром України окремих актів президента.
При цьому, Табачник посилався на частину четверту статті 106 Конституції, яка передбачає скріплення підписами прем‘єр-міністра України актів президента при: призначенні і звільненні глав дипломатичних представництв України, введенні в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України, введення надзвичайного стану в Україні або окремій місцевості; утворенні судів.
Ще одним цікавим моментом для несторонніх спостерігачів може бути той факт, що про існування такої новели в проекті закону “Про Кабінет міністрів” вперше повідомило “Дзеркало тижня”.
Для президентської вертикалі це було “жовте світло”: потрібно було виходити і формувати громадську думку. Тепер доведеться думати, як вчерговий раз зреаґувати на інформаційно-юридичну атаку з боку конкуруючого центру влади.
Черговим етапом атаки стало оприлюднення інформації про повернення секретаріатом Кабінету міністрів ряду наказів президента, виданих у серпні-вересні цього року.
Отже, станом на 14.00 годину 21 вересня Кабінет міністрів, зі слів першого заступника міністра Кабінету міністрів України – керівника правового управління Олександра Лавриновича, до Секретаріату президента повернено три накази стосовно призначень і звільнень послів та чотири – стосовно змін кількісного складу судів та ліквідації одного військового суду.
Зазначимо, що інтерв’ю Лавриновича УНІАНу, та загалом дії секретаріату Кабінету міністрів можуть бути не більше, ніж чергова провокація, спрямована на з’ясування здатності президентського оточення тримати удар, здатності, зокрема, секретаріату оперативно аналізувати й реагувати на “нештатну” ситуацію.
Очевидно, команда Януковича хоче, аби команда Ющенка розцінила дії Кабміну як “передостаннє китайське попередження” напередодні видання рішення РНБОУ по ситуації в Криму та оборонному бюджету.
Проте самі того не підозрюючи, радники Януковича штовхнули свого шефа на дуже тонкий лід. Ніякого права контрасигнації актів президента у прем’єр-міністра немає, принаймні згідно чинного законодавства України. Очевидно, на жаль чи на щастя, поряд з ними не було такого тонкого знавця юриспруденції як Віктор Медведчук.
А як же частина четверта статті 106 Конституції? А з нею все гаразд. Як і все ще в порядку з чинними законами України, які визначають порядок ухвалення рішень РНБОУ, введення надзвичайного стану та створення і ліквідацію судів.
Отже, все по порядку. РНБОУ є колегіальним органом у сфері національної безпеки, до складу якого входить, зокрема, прем’єр-міністр. Згідно з чинною редакцією закону “Про Раду національної безпеки і оборони України” вiд 05.03.1998 №183/98-ВР, визначається порядок функціонування цього органу.
Згідно статті п.4 Ст.12 Закону, члени РНБОУ мають можливість лише “висловлювати в разі потреби свою окрему думку щодо проектів рішень РНБОУ”.
У статті 10 “Рішення РНБОУ” немає жодного слова про те, що скріпленням чи не скріпленням своїм підписом прем’єр-міністр може призупинити дію рішення РНБОУ.
Якщо ця норма відсутня, то виходить, що прем’єр-міністр має не повноваження, а конституційний обов’язок скріплювати рішення Ради. Тим більше, що рішення ухвалюються тільки двома третинами від складу РНБОУ.
Зрозуміло, закон ухвалювався під Кучму, проте це ніяк не впливає на його чинність. Президент дійсно може давати директиви уряду напряму. Якщо комусь із членів уряду це не подобається, у них є право подати у відставку.
Схожа ситуація із введенням надзвичайного стану. Чинна редакція закону "Про правовий режим надзвичайного стану" вiд 16.03.2000 № 1550-III також не передбачає застосування контрольної процедури контрасигнації з боку прем’єр-міністра в разі видання президентом указу про введення надзвичайного стану. Достатньо перечитати статті 5 і 6 цього закону.
Єдина функція, яку має Кабінет міністрів, це внесення президенту пропозиції про запровадження надзвичайного стану в разі “виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”(ч.4 ст.5).
Що ж стосується випадків запровадження НС в разі здійснення терактів, міжнаціональних конфліктів, масового переходу кордону з території суміжних держав, виникнення масових заворушень і (увага, радники прем’єр-міністра!) спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу, президент одноосібно за пропозицією РНБОУ схвалює відповідний наказ. Лише Верховна Рада протягом двох днів має повноваження затвердити чи відхилити його.
Зрештою, що стосується порядку утворення й ліквідації судів, то, згідно чинної редакції закону “Про судоустрій України” від 07.02.2002 №3018-III, прем’єр-міністр навіть не згадується як суб’єкт – учасник ухвалення відповідних рішень, на відміну від міністра юстиції та голови Верховного Суду (ст.20).
Єдина заковика виходить із призначенням глав диппредставництв України. Дійсно, згідно з положеннями ст. 13 закону “Про дипломатичну службу” накази президента з цих питань скріплюються підписами прем'єр-міністра та міністра закордонних справ України.
Проте саме норма закону “Про дипломатичну службу”, порівняно з іншими згаданими законами, підтверджує тезу про те, що прем’єр-міністр тільки там може знайти для себе додаткові важелі впливу, де для цього є правові зачіпки. А так – вибачайте.
З усього витікає, що на даний момент Віктор Янукович не може призупиняти чи повертати накази президента на свій розсуд. Спочатку доведеться вносити зміни у відповідні закони, бо Конституційний Суд, навіть при всьому бажанні “донецьких”, цього робити не може. Та навіть ухвалення відповідних змін, очевидно, буде заблоковане передбачуваним вето президента.
Так що в цій ситуації можна порадити “донецьким” лише перестати гратися в занадто складні для реалізації ігри, а команді президента – не апелювати одразу до Конституційного Суду, а скликати РНБОУ і повертати прем’єра і його секретаріат в конституційні рамки поки не пізно.
До теми:
