|
Згарище на місці унікального експонату української історії в музеї Пирогово. |
У ці дні туристичні фірми Києва можуть пропонувати клієнтам екзотичний маршрут “Традиційне українське село після татарської навали”. Купа обгорілих колод, випалена трава.Сумно, але факт. Адже саме такий вигляд має сьогодні один із найвідвідуваніших і найулюбленіших киянами музеїв – Музей народної архітектури й побуту в Пирогові.
Як уже повідомляла «Трибуна», у минулу п'ятницю в музеї, серед білого дня – близько 16.30, – в експозиції “Карпати” сталася пожежа. Ущент згоріла унікальна, прикрашена різьбленням хатина 1909 р. із села Тухолька, а також дві господарські споруди: стайня із села Славське й “купа” (свинарник) із села Волосянка (всі будови зі Сколівського району Львівської області). Пам'ятники відновленню не підлягають. Більш того, їх неможливо замінити, оскільки в селах такі споруди практично не збереглися.
Але найстрашніше – у результаті пожежі втрачені цінні рухомі експонати. Причому не відомо, чи тільки від вогню.
Справа в тому, що в згаданій хатині зберігалася унікальна колекція різьблених дерев'яних гуцульських скринь 18-19 вв. У будинку їх було більше 20. Також у ньому знаходилися декілька різьблених столів, настінні (декоративні) і звичайні тарілки. У стайні зберігалося ще декілька різьблених столів, прикрашені різьбленням сволоки, посуд і інше традиційне начиння.
За офіційною версією все перераховане добро загинуло у вогні. Проте самі музейні працівники в цьому мають сумніви. Тому що на місці пожежі не виявлені характерні металеві деталі, які присутні на деяких дерев'яних скринях (скоби, заклепки, замки й ін.). Адже вони не горять. Музейні працівники підозрюють, що скрині були викрадені, а хатину підпалили, щоб знищити сліди злочину. Так думати, у них є певні підстави.
По-перше, крадіжки в музеї – звичайна справа. Відбуваються вони, багато в чому, з вини охорони, яка з настанням сутінків, а то й у денний час, часто-густо “приймає на груди” і мирно опочиває. Цього року музей грабували якраз на свята – на Хрещення й на Івана Купала. Але інформація про це ретельно приховувалася директором Миколою Ходаковським і куратором музею від НАН України академіком Ганною Скрипник (докладніше про цих персонажів – трохи нижче).
По-друге, зі згаданими скринями вже була зв'язана цікава історія. Музейні працівники стверджують, що це, без перебільшення, унікальні експонати, музею подарував колишній керівник НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко, який нібито придбав скрині в колекціонера Петра Корпанюка. Сума операції, за чутками, становить 90 тис. грн. До цього ж, за скринями велося справжнє полювання цінителів української старовини. Не виключено, що хтось із колекціонерів не змирився з “націоналізацією” творів народного мистецтва і пішов на крайні кроки.
Близько місяця тому співробітники музею помітили, що масивні залізні кріплення на дверях хатини зі скринями – викручені, а двері будинку тільки прикриті. Щоб відірвати й викрутити кріплення, потрібні великі зусилля, списати на “любителів сувенірів” таку пропажу не можна. Імовірно, хтось готувався до нічного візиту в музей за цінними експонатами. Благо, для потенційних грабіжників – експозиція “Карпати” знаходиться в закутку. Охоронці й удень туди не надто навідуються. Проте поряд ліс і дорога – дуже зручний шлях для непомітного відступу зі “здобиччю”.
Тоді музейні працівники зірвали плани невідомих “цінителів”. Не виключено, що ті втратили всякий острах і не зупинилися перед підпалом.
Тенденція одначе
Цю, без сумніву, сумну історію не можна розглядати окремо від загальної ситуації в музеї.
Саме “завдяки” внутрішній обстановці такі ЧП (нагадаємо, два тижні по тому, під час осіннього етнографічного ярмарку, згоріла ще одна будова – сільська управа) стали буденними.
Ті, хто регулярно відвідує музей у Пироговому, звернули увагу, що за останні роки експонати просто неба – хатини, млини, сараї - на очах різко “спорохнявіли”: гнила солома й зяючі дірки на дахах, стіни, що обвалилися, повністю погнили або з'їдені шашелем колиби, гарди, клуні, гамазеї, і ін. А в них – унікальні експонати, що вже втратили вигляд, які десятиліттями завозилися з усіх куточків України. До речі, декілька безцінних розписних, прикрашених різьбленням хатин, яким по 100-200 років, уже років із двадцять не можуть установити. Вони так і лежать купою колод під дощем, і снігом.
Сам музей втратив неповторну ауру єднання із природою, розчинення в традиціях, перетворився на безкоштовне доповнення до ресторанів, якась подібність шароварного “Діснейленду”. Ярмарки народних майстрів – ось єдина світла пляма. Але вони лише виключення.
Основні функції музею – зберігати пам'ятники, виховувати й освічувати людей – геть забуті. На перший план вийшли інші пріоритети – як організувати експлуатацію унікальних народних творів із найбільшою комерційною вигодою.
Зрозуміло, що ринкові відносини й державна недбалість накладають свій відбиток. Але, по-перше, є межі, які переступати не можна. А по-друге, якщо придивитися до ситуації, спихнути все на “безвідповідальну владу” теж буде невірно.
Непотьомкінське село
Трохи історії. Музей просто неба в Пироговому створений рівно 30 років тому. За задумом, розмахом і якістю експонатів він став одним із найкращих скансенів* у світі.
За це потрібно сказати велике спасибі академікові Петру Троньку, який, сам, будучи членом комуністичної партійної номенклатури, не дивлячись на страшну протидію колег по партії з Києва й, особливо, з Москви, разом із талановитішим колективом архітекторів, художників, етнографів, фольклористів буквально вистраждав цей проект – створив “націоналістичне гніздо біля самого Києва”, як тоді дуже засмучувалися капесесні ортодокси.
Музей створювався по лінії Українського товариства охорони пам'ятників історії й культури (УТОПІК), яке в 1970-80-і роки очолював Петро Тимофійович. Саме з тих пір за скансеном у Пироговому закріпилася народна назва “Троньківщина”.
Кермо влади у сфері охорони пам'ятників в середині 1980-х рр. прийняв академік Петро Толочко. Але якщо Тронько, при всіх партійних чинах і витікаючих недоліках, був і залишається патріотом України, то Толочко завжди був чутливий до побажань Кремля й піддавався дистанційному керуванню з Москви. За іронією долі саме він визначав долю найукраїнського музею аж до 2004 року. Також більше 15 років директором музею є Микола Степанович Ходаковський – вірний соратник Петра Петровича.
У 1990-х рр. економічна й ідеологічна потужність УТОПІКа ослабла, підтримувати музей на належному рівні, організація вже не мала змоги. Проте дуже чітко позначилися можливості для заробляння грошей керівництвом музею – здача землі в оренду під питні заклади, плата за проведення зйомок, доходи від неврахованих вхідних квитків і т.п.
В якийсь момент була пройдена точка неповернення. У результаті – маємо те, що маємо.
Ресторанний центр
За інформацією з достовірних джерел, музей у Пироговому просто обплутано непрозорими економічними схемами. Наприклад, на його території працюють декілька ресторанів, які, за непідтвердженою інформацією, належать начальникові підрозділу державної служби охорони. Співробітники якої, за дивним збігом обставин, охороняють музей. Показовий факт – після недавньої пожежі, музей на один день закрили для відвідувачів, але ресторани продовжували працювати. Після цього на згарища ходили витріщатися нетверезі компанії.
Декілька років усі ресторани відраховували музею мізерну орендну плату, на рівні 400-500 грн. у місяць! Нещодавно її, щоправда, підняли до 1000 – 1500 грн. у місяць. Цікаво, скільки чоловік, прочитавши статтю, захочуть за 100 – 300 баксів у місяць узяти в оренду землю під ресторан у такому “жирному” місці?! Та й працюють ці питні заклади не до 18.00, як записано в договорі оренди, а скільки побажають.
Недавно на планерці в керівництва музею трапився скандал: співробітники дізналися, що орендна плата від розміщення автомата з виробництва сувенірів з 25-копійчаних монет, який стоїть біля входу в музей і займає 1 кв.. м. разом із дівчиною-оператором, у декілька разів перевершує офіційні відрахування від ресторанів!
Також непрозоре використовуються кошти, що виділяються з держбюджету. Наприклад, цього року музей отримав 4 млн. грн. на реставрацію пам'ятників. Проте замість відновлення унікальних млинів або, скажімо, хатини 16 століття, директор дав команду реставрувати. приміщення бухгалтерії. Найцікавіше, що бухгалтерія – це тимчасова будівля, яка минулого року піддавалася капітальному ремонту, вартістю декілька сотень тисяч гривень!
Поганий дах
Реставрація – це окрема тема. По сьогоднішнім, установленим державою, розцінкам, якщо цвях забиває будівельник – це коштує, скажімо, гривну. А якщо назвати цей же процес «реставрацією» - то це вже 15 гривень. (Саме тому, за «реставраційні роботи» тільки на першій черзі «Містецького Арсеналу», будівельна монополія «Укрпроєктреставрация» просить (і, напевно, отримає!) 1 млрд. 300 млн. грн.! За такі гроші нафтопровід «Одесса-Броди» можна добудувати не до Плоцьку, а безпосередньо до Гданську.)
За часів УТОПІК в 1970-х – початку – 1990-х рр. у музеї діяли власні реставраційні майстерні з повним циклом деревообробки. Але вже років із десять ці майстерні здані в оренду приватним фірмам, які забезпечують усі столярні роботи для спорудження котеджів. Добитися їх передачі музею складно, оскільки юридично майстерні були створені, як окремий структурний підрозділ УТОПІКу, який НАНУ ніхто не віддавав.
Музей же для проведення робіт за “реставраційними” розцінками наймає будівельників-шабашників, які не мають ніякої спеціальної підготовки. Перекривають дах у ресторані – заразом і ремонтують яку-небудь хатину. І директора не цікавить, що кожна хатина має свої регіональні особливості крівлі, і не можна крити очеретом ті, що традиційно перекривали соломою. Адже, це ненауково й протирічить сенсу існування музею – збереженню автентичності пам'ятників.
До чого це приводить: пару років тому горе-реставратори перестилали дах в одній із комор, але з-за порушення технології вона провалилася до долу. Не біда, музей заплатив їм же й за відновлення комори. Точно також було й із реставрацією млинів. В одного з них відвалилася лопать. Її якось приліпили назад, отримавши близько 50 тис. грн. за роботу. Через пару днів лопать знову відвалилася. І все – наново. Просто золоте дно!
Той факт, що на втриманні музею знаходиться 10 коней (фураж купують за бюджетні гроші, наглядають за ними 6 бюджетних музейних працівників), які належать одному зі співробітників музею, а він за непомірну плату (собі в кишеню) катає на них відвідувачів – просто дрібниця. Цікаво лише те, що цей співробітник раніше йменувався конюхом, а зараз називається “Начальник відділу перспективного розвитку”, у якого в підпорядкуванні знаходяться науковці. Ось такі пріоритети.
Далі буде…
* Скансен (швед. Skansen) — музей просто неба, музей-село. Архітектурно-етнографічний комплекс із міні-музеями в окремих будовах.
Переклад: "Аратта-Україна"
Актуально
35680 переглядів
До теми:
