Актуально
73638 переглядів
 |
Все частіше лунають запевнення, що це велике надбання російського народу. А влітку минулого року в Петербурзі вийшла 3-томна праця «незалежних експертів» під керівництвом вченого А. Кльосова «Експертиза Велесової Книги», в якій спростовуються попередні висновки російської академічної науки про те, що це підробка.
Ведеться ґрунтовна підготовка до визнання Велесової Книги на офіційному рівні і впровадження її у шкільні та вузівські навчальні програми.
В Україні навпаки, всі напрацювання дослідників замовчуються. Понад те, за президентства Януковича міністром освіти Табачником Велесову Книгу було виведено із шкільних програм під приводом того, що це нібито фальшивка.
Росіяни ж намагаються довести, що Велесова Книга написана новгородськими волхвами, попри те, що більшість подій і головні племена, згадувані в Книзі, стосуються саме київської землі. Описана в Книзі віра – це віра хліборобів і скотарів, а не лісовиків і мисливців. Та й автор явно належить до хліборобського племені: “Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших працювати, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій” (д. 3А).
Книга написана одним із українських діалектів, яких і нині є чимало, а раніше було ще більше. Назви місяців та їх покровителів – Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Віниць, Зраниць, Овсениць, Просиць, Студець, Лідиць і Лютиць, Вишень, Леле, Літиць, Радогощ, Календо і Кришень та багато чого іншого – виразно українські. На дощ. 26 навіть згадуються терміни «мова» і «мовинство».
Велесова Книга – це не просто історична, літературна й культурна річ. Це послання наших Пращурів про їхнє героїчне життя і водночас неперевершений посібник, як захищати свою землю, як шанувати пам’ять про своїх Предків, як зберігати свою культуру та віру, на яких засадах розбудовувати незалежну державу.
Враховуючи ці та інші нюанси, я звернувся до Президента України з таким листом (надіслав 3 серпня ц. р.):
Вельмишановний Петре Олексійовичу!
Дозвольте звернути Вашу увагу до найдавнішої української історичної, літературної та духовної пам’ятки Велесова Книга, яка донині залишається не визнаною українською наукою.
Деякі знані науковці кажуть, що визнання Велесової Книги це не справа президента, а Інституту літератури чи Інституту історії. Проте, на мою думку, главі держави є до всього діло, а особливо до твору, що має державницьку вагу.
Велесова Книга увібрала в себе велику і тривалу історію нашого народу. Це – “скрижалі духу одвічної Русі-України”, як казав один із перших її дослідників Микола Скрипник.
Написана вона в ІХ ст. Розпочата при князеві Боревлені, про якого автор пише, як про свого сучасника, а закінчена за князя Аскольда.
Автором Книги був учитель і волхв Ілар Хоругин. А волхви, як слушно зауважував доктор психології Олексій Губко, „були не лише першими стародавньо-українськими жерцями, першослужителями нашого язичницького релігійного культу, але й творцями всієї праукраїнськоі культури й державності”.
Автор Велесової Книги демонструє унікальні навіть на сьогодні знання. Він знає, що світ побудований за зразком яйця, описаний ним календар просто вражає своєю астрономічною та математичною точністю.
Тим, хто заперечує орійське походження українців, як це роблять деякі визнані вчені, Ілар Хоругин переконливо вказує, що ми є дітьми батька Орія.
Книга відновлює багато забутих фактів з історії України. Наприклад, у ній йдеться про те, коли насправді царював Кий, підтверджується, що легендарна Троя (Троянь) насправді знаходилася на території України, про що також писав литовський дипломат ХVІ ст. Михалон Литвин.
Книга докладно виписує світоглядну, державотворчу та релігійну концепцію, за якою жили і творили наші Пращури. Розповідає про дохристиянських Богів України і релігійну систему наших Предків, показує, що їхня віра була вірою вільних людей, які готові відмовитися від усього, аби лиш їхня країна була незалежною і сильною: “Ані до банкету нам, ані до їства борошняного, жиром змащеного. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вільна і сильна” (д. 8).
Згадувані терміни “мова” та “мовинство” (д. 26) засвідчують, що це річ українська. Понад те, з Велесової Книги бачимо себе вже в ІХ ст. під іменем “окри” (укри), як діди русів (д. 7Є)…
Якщо нам досі втлумачують, що демократію, як форму правління, вперше було запроваджено греками в середині І тис. до н. е., то з Влескниги бачимо, що наші Предки користувалися народовладдям набагато раніше: “...правили п’ятнадцять віків через Віче. А збиратися на нього і судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші Отці: всяк міг слово сказати і те було благом” (д. 3Б).
Уже третє десятиріччя політики незалежної України б’ються над тим, яку форму державного правління обрати, а тим часом наші Праотці успішно керували країною за допомогою Віча: “Вибирали князів від усього полюддя”, а над ними були старотці. “Так Віче рішило вслід за отцями”, зазначає д. 33, і стає очевидним, що спершу питання розглядали на раді старійшин, а потім виносили на Віче.
Це була справедлива і мудра форма організації влади. Можемо порівняти із сьогоднішніми реаліями: „В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати. А князі, які були орчені, дбали про людей і достатки, одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх” (д. 37Б).
Лише князь, який на даний момент був при владі, мав право на преференції. А якщо він втрачав владу, то ставав простим мужем...
Велесова Книга – це прямий доказ того, що руський (український) народ мав власну писемність, власну світоглядну філософію, свою абетку і літературу задовго до запровадження на Русі християнства. Це конкретне підтвердження того, яким великим, освіченим і давнім був наш народ. Книга має величезне виховне й освітнє значення. Натомість офіційна українська наука не хоче визнавати Велесової Книги.
Чому? Ні, не тому, що не збереглося оригіналу Книги, як дехто вважає. Оригіналу «Слова про похід Ігорів» також немає, але ніхто не піддає сумніву автентичність твору. На жаль, наша наука, а особливо керівництво Національної академії наук України досі не може відійти від нав’язаних Москвою наукових догм. А Російська Академія наук теж вважає, що це підробка. Разом з тим незалежна група російських дослідників визнала, що це правдивий літопис («Экспертиза Велесовой Книги», 1-3 т., 2015 г.). Своїм перекладом і коментарями (перше видання 2007 рік) я також довів автентичність Книги.
Багато народів, щоб самоствердитися, штучно створювали собі геройські епоси та історію, деякі, як наприклад Рим та Москва, запозичили їх в інших. Вони розуміють, що віру в майбутнє народи знаходять у величі свого минулого. Ми ж відкидаємо таку правдиву річ, як Велесова Книга.
Це неприпустимо. Це злочинно по відношенню до пам’яті наших предків і до майбутнього українського народу.
Визнання цієї унікальної пам’ятки допоможе нам усвідомити, яких батьків ми діти і гідно протистояти випробуванням, що посилає нам доля.
Прошу Вас посприяти офіційному визнанню Велесової Книги як історичної, літературної та духовної пам’ятки українського народу. Це буде потужний заслін «руському міру», що намагається полонити український дух, і відчутний внесок у відродження української нації, чого, як віриться, прагнете і Ви, шановний Петре Олексійовичу.
Сергій Піддубний,
член НСПУ, перекладач і коментатор Велесової Книги
Публiкацiї за темою «Історія»:
