Актуально
34182 перегляди
 |
Чи готові ми до повномасштабного вторгнення? Чи маємо ми переможну стратегію у великій війні з Росією, якщо така почнеться? Чи є в нас чим здивувати путінських генералів?
Вітчизняні стратеги мовчать, політологи заперечують саму можливість великої війни. Політики переконують: військового рішення немає – чого лізти на рожен проти 12 тисяч самих лише атомних боєголовок?
Мабуть, дійсно, немає. Якщо підходити до війни, її цілей та інструментів з точки зору класичної стратегії. А більшість генералів у світі так і роблять – «завжди готуються до минулої війни».
«Як намагаються захистити свою територію слабкі країни? – писав Мартін ван Кревельд, ізраїльський історик голландського походження, який свого часу консультував Пентагон. – Купують за шалені гроші пару-трійку новітніх винищувачів, сотню грізних на вигляд танків – і це заспокоює суспільну думку: у нас найсучасніша зброя. Але ця зброя настільки коштовна, стільки на неї відірвано від соціального бюджету, що її очікує доля лінкорів Першої світової – вони здебільшого простоювали у портах, бо «цінність цих кораблів як з матеріальної, так і з символічної точки зору була настільки великою, що важко було уявити собі таку ціль, заради враження якої ними можна було ризикувати».
Та й скільки протримається десяток винищувачів в умовах панування у повітрі авіації потужного противника, а на землі – «Буків» і засобів електронної війни?
Не варто сподіватися на танки, пише Кревельд, треба братися, образно кажучи, за ніж.
«Дуже рідкісними є приклади, коли в боротьбі з ножами танки досягали перемог. Майже завжди ножі перемагали танки. Список армій з танками, які потерпіли невдачу у боротьбі проти людей з ножами, включає практично всі сучасні збройні сили».
Та ба, танки. Навіть ядерна зброя буває безсилою. За підрахунками Кревельда, жодна ядерна держава не здобула перемоги над слабшою, неядерною з часів Другої світової. Ані СРСР з Америкою в Кореї, ані Франція в Алжирі, ані вона ж, а потім США і Китай у В`єтнамі, ані СРСР в Афганістані… Та що казати, імперію Совка ядерна парасолька навіть від власного розпаду не врятувала! Лише війну Британії за Фолкленди та США у Перській затоці можна назвати певною мірою успішними. Але перша була, по суті, локальним конфліктом, а друга начеб-то й призвела до падіння режиму Саддама Хуссейна, але чи стала вона переможною для західного світу у довготривалій перспективі?
В усіх цих випадках, робить парадоксальний висновок історик, саме атомна зброя заважала досягти перемоги супердержавам. Бо за 70 років її існування, пише Кревельд, всі пошуки переможної стратегії ведення війни з її використанням заводили в невблаганний «кирдик». І застосування її виключно як «зброї апокаліпсісу» у війні з завідомо слабшими державами позбавлено будь-якого сенсу.
Натомість народи, які розуміли, що можуть бути в одну мить перетворені на радіоактивний попіл, уже не чіплялися за життя, приватну власність, якісь політичні інтереси. Вони вели й ведуть в таких умовах війну «за існування».
Чи перебуває сьогодні Україна в таких умовах? Це очевидно. Нам протистоїть ядерний монстр, лідер якої публічно заявляє, що такої держави як Україна не існує і ніколи не існувало, а його пропагандисти в один голос пропонують знищити всіх, хто не вважає себе росіянином, аби зачистити територію для російської арійської (як казав пан Ніконов) раси.
Тож кому, як не нам, прислухатися до слів мудрого голландця: «Війна заради виживання суспільства була найважливішою формою війни в усі часи. Зіткнувшись з цим видом війни, навіть найбільш фундаментальні поняття стратегії починають втрачати сенс.
Війна за існування може надихнути народ на подвиги звитяги й стійкості, які набагато перевершують те, на що довелося б піти, якби йшлося просто про те, аби «реалізувати політику», «розширити сферу впливу» або «захистити інтереси».
Така війна може надихнути людей на жертви, які неможливо уявити собі у «звичайний час»; іноді в таких випадках вигоди й збитки міняють знаки, і кожна нова понесена втрата потрапляє до графи «прибуток». Тисячі загиблих перевтілюються в легіони героїв, які йдуть поруч з тобою в атаку. Окуповані землі надихають на помсту і жагу реваншу.
І ще одне, як на мене найголовніше. «Той, хто бореться за існування, пише Кревельд, має одну перевагу. Злидні не знають правил, і вояк відчуває себе у праві порушувати правила війни і застосовувати необмежену силу, тоді як його супротивник, якій воює заради досягнення політичної мети, не може цього зробити, бо постраждає, як країна, як підняла руку на слабшого».
Тим, хто веде «війну за існування» Кревельд взагалі радить забути будь-які правила війни. Бо насправді, на його думку їх не існує і ніколи не було.
Згадайте, як дорікали Асаду за використання хімічної зброї проти опозиції? А бомбардування Алеппо російськими літаками хоч і призвело до незрівнянно масштабніших жертв, але цілком вписувалися в «дозволену зброю».
Заборона бойових газів – «це парадокс» –, пише автор книги «Трансформація війни», – бо ж газ являє собою відносно гуманну зброю: насправді, ті хто відчули на собі вплив газу у Першу світову, помирали набагато рідше, ніж ті, хто отримував рани від інших видів зброї». І з якихось незрозумілих причин ми й досі «вважаємо припустимим розривати супротивника на шматки артилерійським обстрілом або спалювати за допомогою напалму, але нам неприємно дивитися, як він помирає від задухи»…
На думку Кревельда, питання зовсім не в гуманізмі. Просто в сучасній високотехнологічній мобільній війні від хімічної зброї немає жодної користі. А от небезпека під час зберігання існує. До того ж хімічна зброя набагато дешевша за балістичні ракети й бомбардувальники, а отже є цілком доступною для «бідних» держав. Оце, насправді, й бентежить керманичів світу. Мем «заборонена зброя» просто не дає можливості урівняти шанси…
Цинічно? Багато що стає зрозумілішим, якщо подивитися в минуле. Кревельд дає шикарну ретроспективу «збройних заборон».
У давні часи під таку потрапило використання пращі. Тож Давид, перемігши в поєдинку Голіафа, був елементарним порушником конвенції. Грецька катапульта у 400 р. до н.е. взагалі вважалася зброєю масового ураження. Латеранский собор свого часу намагався накласти заборону на арбалети, бо вони – який жах – дірявили панцири шляхетних лицарів. Перших аркебузерів осліплювали й відрубали їм руки. Нобель, винайшовши динаміт, був глибоко переконаний, що його не можна застосовувати у війні через велику вбивчу силу. У 1907 р. на конференції в Гаазі оплесками зустріли ухвалу про заборону розривних снарядів вагою меншою за 400 грамів, скидання бомб з повітряних куль та торпедування з підводних човнів торговельних суден, «якщо їх команди не попередили і не дали змоги залишити корабель на рятівних шлюпках»…
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
