- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Або Чому втомлений підводний човен з глибини не йде додому.
Новий телесеріал «Автономка» (НТВ, керівник проекту — Петро Штейн) не претендує ні на яку-небудь художню новизну, ні на відкриття в області сюжетоскладання, режисури, операторського мистецтва або технологій просування. Просто добротне «мильне» кіно на 100 серій, що зняте в якісних і досить дорогих декораціях (у Москві на заводі «ЗІЛ» навіть збудували точний макет підводного човна), має також і чітке ідеологічне навантаження, — до 100-річниці російського підводного флоту. За жанром: мелодрама, виробничий роман, детектив, героїчна сага одночасно.
Але є там щось таке, що варто розглядати як безперечну новацію в російській масовій культурі. Мало не вперше в цьому «народному романі» (авторське визначення жанру) чітко, послідовно і цілеспрямовано українці зображені не просто як смішні і забавні салоїди або «шокаючі» ідіоти-недолюди, але й як вороги.
Взагалі-то, образи українців в російській літературі і радянському кіно бувають різні, але, як правило, це буфонадні або характерні персонажі — частіше із знаком «плюс» (як, скажімо, в «Місце зустрічі змінити не можна»), але тепер нерідко й зі знаком «мінус». Складно пригадати хоч один героїчний образ українця (Гоголя в рахунок не беремо). У Чехова в геніальній розповіді «Людина у футлярі»
українці-вчителі (брат і сестра) наділені надлюдськими рисами, але це виключення.
Ще персонаж-українець в російській літературі буває ліричним (наприклад, в романі Горького «Мати» або в романі Василя Бєлова «Все попереду»), хоча «ґекающих» куркулів набагато більше. Супервисокі гонорари Вєрки Сердючки в Росії та сотні анекдотів «про хохла» свідчать про популярність і затребуваність цієї маски.
А позитивний образ української дівчини Надії Табачук в серіалі про Пушкарьову «Не вродися красивою» (як би антитеза придурочним героїням-хохолкам з серіалу про няню Віку) — це, насправді, не установка масової свідомості і не виявлення дружні почуттів до України, а концептуальна ідея одного з сценаристів — киянина Анатолія Карлюги.
Чим далі від часів СРСР і радянської політкоректності в зображенні неросійських персонажів, тим похмуріше. Але навіть українська мафія Чікаго з «Брата-2» не позбавлена чарівності й один з «бандер», якого головний герой пристрілює в туалеті з оголошенням мотивації («за Севастополь!»), викликає швидше співчуття.
У серіалі «Автономка» все інакше.
На російський підводний човен дивним чином потрапляє українська льотчик-розвідниця Галина. Після цього човен чомусь йде на дно, на ній пропадає електрика — моряки прирікаються на тривалу і болісну смерть. «Міледі» Галина намагається спокусити всіх підряд офіцерів на підводному човні, включаючи командира (за 8 серій було 5 невдалих спроб, дві з яких — з повним роздяганням), проте
російських моряків, справжніх патріотів, просто так не спокусиш!
Ось декілька українських морських офіцерів на тілі українського прапора і портрета Ющенка стоять навитяжку перед американським генералом, як би підтверджуючи, що готові відстоювати американські інтереси і служити американській вітчизні (дивно, що сценаристи не примусили їх скріпляти свою клятву на відданість США кров'ю).
Ось злісний негр, натівський шпигун, говорить про те, що так, мовляв, тепер у цих проклятих росіян в країні з'явився порядок — як-не-як, запрацювала вертикаль влади! (Автор сценарію, напевно, із сміху давився, коли виписував цю репліку.)
Ось мерзенний тип, голова студентської партії «Молода Україна», яка в кожній серії влаштовує російським морякам дрібні і великі капості, говорить буквально наступне: «Моя справа маленька. Ну є, є хлопці, готові за певну плату організовувати російським безлади». І ці карикатурні «хлопці» з «жовто-блакитними» і оранжевими прапорами обов'язково щось пікетують (зрозуміло, тільки за гроші!) під гаслом «Україна для українців», кидають у вікно однієї з героїнь камінь із запискою «смерть окупантам», хочуть відняти у доблесного російського флоту маяки. «На війні як на війні», — говорить один з персонажів-росіян після спілкування з українськими «ментами». «План спрацював. Ну що, лейтенант, зробили ми їх, зробили!» — говорить інший російський підводник чи то з приводу негра-натовця, чи то з приводу українських «братів-слов'ян».
Є у фільмі і «справжні герої» — російські моряки. Вони інтригують, з'ясовують стосунки, їхні дружини зраджують чоловікам, когось навіть застрелили при поки нез`ясованих обставинах, але це мир богів, напівбогів і титанів — як в старогрецьких міфах. Злісні «америкоси» — це вороги, жорстокі і нещадні. Їхнє головне завдання — викинути росіян з Чорного моря. А між ними є такі «дрібні біси» — примітивні в своїй нікчемності і низькості персонажі-українці. Вони «шокают», «ґекають» і «гутарять на мові» (саме «гутарять», а не «балакають» і не «розмовляють»), їх образи карикатурні і погано прописані, через що ці упирі і недолюди викликають лише фізіологічну огиду.
Колись про радянських підводників була популярна пісня Пахмутової у виконанні Юрія Гуляєва:
На пірсі тихо в час нічний
Тобі відомо лише одній
Коли втомлений підводний човен
З глибини йде додому.
Кожна серія «Автономки» починається з не менш бадьорої пісеньки у виконанні Олександра Маршала:
А над нами шумить хвиля
А над нами прийде весна
А над нами нічних полів тиша.
Над водою пролетить твій смуток
Ти дочекайся — я звичайно повернуся
Якщо до світла не заховає шлях глибина.
А ще фільм рясніє патріотичним пафосом — командирові підводного човна, що виголошує зворушливі промови про обов`язок російського офіцера, необхідно працювати спічрайтером у Путіна. За словами Юрія Сапронова, генерального продюсера компанії «Russian World Studio», що знімає цю телесагу «про людську мужність, почуття обов`язку і відповідальності», держзамовлення на створення серіалу не було, але продюсерське завдання — відчути тенденцію, тим більше що «інтерес з боку держави до цих тем є». Якщо говорити про українську тему, то тенденція відчута продюсерами і авторами сценарію дуже добре — в повній відповідності з «генеральною лінією» партії влади на «Першому Українському фронті».
Об'єктивно кажучи, в сучасній Росії російська (ширше — слов'янське) більшість дискримінується із приводу і без. І мова навіть не про те, як його оббирають свої та чужі олігархи, чиновники, організатори «квартирних пірамід» або ринкові торговці. Але у всіх зіткненнях на національному ґрунті для росіян реально існує презумпція винності: люди з Північного Кавказу, із Закавказзі, з Середньої Азії або з Поволжжя апріорі — жертви того самого «російського фашизму», придуманого в наколовластних кабінетах полттехнологамі нинішньої «держави-корпорації».
Але суспільство жадає якого-небудь реваншу. І ось йому кидають інформаційну «кістку» — кримінальну справу, збуджену проти українця з Новосибірська Тараса Зеленяка, що писав огидні русофобські репліки на якомусь Інтернет-форумі. За ч. 1 ст. 282 КК РФ («Збудження національної, расової і релігійної ворожнечі»), яка йому інкримінується, максимум — це два роки позбавлення волі. За репліки.
Або ось серіал про доблесних російських підводників. Невелика доза теленаркотика, що відводить в світ ілюзій.
Насправді, сучасна Росія знаходиться в болісних пошуках нової національної ідентичності і чинників, здатних солідаризувати націю навколо якоїсь високої ідеї. Ось тільки якщо раніше радянське «ми» — це була універсальне братерство народів, в якому багато росіян, двоє українців, один грузин, один казах і хтось з Прибалтики, то тепер нове російське «ми» — це тільки ті, хто вважають себе «росіянами». Як, наприклад, жителі Придністров'я або Південної Осетії. Ну, а українці, молдавани, грузини — це «вони»: вороги, зрадники, виродки, недолюди. Їм немає місця в новому російському «універсумі».
Зараз в Росії модно, услід за князем Горчаковим, закликати до зосередження. Проте замість зосередження найчастіше виходить занурення — приблизно як у підводного човна в серіалі «Автономка».
До речі, за сценарієм човен до цього часу лежить на глибині 157 метрів і ніяк не може спливти. Чи вже не алегорія це?
P.S.
А все-таки відчувається, що більшість сцен серіалу знімаються в московському павільйоні, а не в Севастополі. І що автори сценарію, можливо, навіть не виїжджали в «місто російської слави». Інакше вони не відмовили б собі в задоволенні постьобатися, скажімо, над новим варіантом відомої пісні Вано Мураделі. Тепер її приспів звучить так:
Величавий Севастополь,
Місто слави й кораблів:
Білокам’яна столиця
Українських моряків!..
І ще. Зазвичай кажуть: хотілося б, мовляв, щоб такий-то фільм швидше побачили глядачі і тут, і там, і ще де-небудь. У даній ситуації все навпаки: хотілося б, щоб серіал «Автономка» українські глядачі взагалі ніколи не побачили (він йде тільки по НТВ — на “НТВ-світ”, яке транслюється в Україні, слава богу, немає). Адже масова культура, що створює і експлуатує стереотипи, — зброя загострена з обох боків. У Росії такий фільм принижує образ українців. Ну, а на Україні, поза сумнівом, принижуватиме образ Росії і його російських авторів. Цікаво, кому і навіщо все це потрібно?
...пaтpіoтизм вeликoгo нapoдa має бути віpoю у вeликy і світову міcію цього нapoдa, інакше це бyдe нaціoнaлізм пpoвінційний, зaмкнений і позбавлений світових перспектив.” Микола Бердяєв
Актуально
21162 перегляди
Публiкацiї за темою «Політологія»:
