Актуально
38540 переглядів
 |
Сем Харріс, випускник філософського факультету Стенфордського університету, який вивчав східні та західні релігії, отримав нагороду ПЕН-2005 за наукову роботу «Кінець віри», що потужно вивчає і викриває безглуздя організованої релігії.
Десь на нашій планеті чоловік щойно викрав маленьку дівчинку. Скоро він зґвалтує її, піддасть тортурам і потім вб’є. Якщо цей жахливий злочин не відбувається прямо зараз, він відбудеться через кілька годин, максимум - днів. Говорити про це з упевненістю нам дозволяють статистичні закони, що правлять життям 6 мільярдів чоловік. Та ж статистика стверджує, що безпосередньо в цей момент батьки дівчинки вірять в те, що всемогутній і люблячий бог піклується про них.
Чи є у них підстави вірити в це? Чи добре те, що вони вірять в це?
Ні.
Вся суть атеїзму укладена в цій відповіді. Атеїзм - це не філософія; це навіть не світогляд; це всього лише небажання заперечувати очевидне. На жаль, ми живемо в світі, де заперечення очевидного є справою принципу. Очевидне доводиться констатувати знову і знову. Очевидне доводиться відстоювати. Це невдячне завдання. Воно тягне за собою звинувачення в егоїзмі і черствості. Більш того, це завдання, яке атеїстам не потрібне.
Варто зауважити, що нікому не доводиться заявляти про себе, як про НЕ-астролога або НЕ-алхіміка. Як наслідок, у нас немає слів для визначення людей, які заперечують спроможність цих псевдонаук. Виходячи з того ж принципу, атеїзм - це термін, якого просто не повинно бути. Атеїзм - природна реакція розумної людини на релігійні догми. Атеїст - кожен, хто вважає, що 260 мільйонів американців (87% населення), які, за даними опитувань, ніколи не сумніваються в існуванні бога, повинні надати докази його існування і особливо його милосердя - з огляду на невпинну загибель ні в чому не винних людей, свідками якої ми стаємо щодня. Тільки атеїст здатний оцінити всю абсурдність нашого становища. Більшість з нас вірить в бога, який настільки ж правдоподібний, як боги давньогрецького Олімпу. Жодна людина, незалежно від своїх заслуг, не може претендувати на виборну посаду в Сполучених Штатах, якщо не заявить публічно про свою впевненість в існуванні такого бога. Значна частина того, що іменується в нашій країні «суспільною політикою», підпорядковується табу і забобонам, гідними середньовічної теократії. Ситуація, в якій ми знаходимося, плачевна, непрощенна і жахлива. Вона була б смішна, якби на кону не стояло так багато.
Ми живемо в світі, де все змінюється, і всьому, - і хорошому, і поганому, - рано чи пізно приходить кінець. Батьки втрачають дітей; діти втрачають батьків. Чоловіки і дружини раптово розлучаються, щоб більше ніколи не зустрітися. Друзі прощаються з поспіхом, не підозрюючи, що бачилися востаннє. Наше життя, наскільки сягає око, являє собою одну грандіозну драму втрати. Більшість людей, однак, думають, що є засіб проти будь-яких втрат. Якщо ми будемо жити праведно - не обов’язково відповідно до норм етики, але в рамках певних древніх вірувань і кодифікованої поведінки - ми отримаємо все, що хочемо - після смерті. Коли наші тіла більше не в силах служити нам, ми просто скидаємо їх, як непотрібний баласт, і вирушаємо в край, де нас чекає возз’єднання з усіма, кого ми любили за життя. Зрозуміло, занадто раціональні люди й інший набрід залишаться за порогом цього щасливого притулку; але зате ті, хто за життя заглушав в собі скепсис, зможуть сповна насолодитися вічним блаженством.
Ми живемо в світі важкоуявних, дивовижних речей - від енергії термоядерного синтезу, що дає світло нашому Сонцю, до генетичних і еволюційних наслідків цього світла, що вже мільярди років розгортаються на Землі - і при всьому цьому Рай відповідає найдріб’язковішим нашим бажанням з докладністю карибського круїзу. Воістину, це вражаюче. Хто-небудь легковірний може навіть подумати, що людина, боячись втратити все, що йому дороге, створив і рай, і його сторожа бога за образом і подобою своєю.
Подумайте про ураган «Катріна», що спустошила Новий Орлеан. Більше тисячі людей загинули, десятки тисяч втратили все своє майно, і більше мільйона були змушені покинути свої домівки. Можна з упевненістю сказати, що в той самий момент, коли ураган обрушився на місто, майже кожен житель Нового Орлеана вірив у всемогутнього, всезнаючого і милосердного бога. Але чим же займався бог, поки ураган руйнував їхнє місто? Не міг же він не чути молитов старих, які шукали порятунку від води на горищах і в кінці кінців захлинулися. Всі ці люди були віруючими. Всі ці добропорядні чоловіки і жінки молилися впродовж всього свого життя. Тільки атеїстам вистачає сміливості визнати очевидне: ці нещасні люди загинули, розмовляючи з уявним другом.
Звичайно, про те, що шторм біблійних масштабів готовий обрушитися на Новий Орлеан, попереджали не раз, і заходи, які були прийняті у відповідь на катастрофу, що розгорталась, були трагічно неадекватні. Але неадекватними вони були тільки з точки зору науки. Завдяки метеорологічним викладкам і супутниковим знімкам вчені змусили німу природу заговорити і передбачили напрямок удару «Катріни». Бог нікому не повідав про свої плани. Якби мешканці Нового Орлеана цілком покладалися тільки на милосердя Господа, вони б дізналися про наближення смертельно небезпечного урагану тільки-но з першими поривами вітру. Проте, за результатами опитування, проведеного «Вашингтон Пост», 80% тих, хто пережив ураган, стверджують, що він лише зміцнив їхню віру в бога.
Поки «Катріна» поглинала Новий Орлеан, майже тисяча паломників-шиїтів була затоптана на смерть на мосту в Іраку. Немає сумнівів в тому, що ці паломники ревно вірили в бога, описаного в Корані: все їхнє життя було підпорядковане безумовним фактом його існування; їхні жінки вкривали обличчя від його погляду; їхні брати по вірі регулярно вбивали одне одного, наполягаючи на своїй інтерпретації його вчення. Було б дивно, якби хоч один з тих, що вижили в цій трагедії зневірився. Швидше за все, ті, що вижили, уявляють, що врятувалися завдяки божій милості.
Тільки атеїст в повній мірі бачить безмежний нарцисизм і самообман віруючих. Тільки атеїст розуміє, наскільки аморально вірити в те, що один і той же милостивий бог рятував тебе від катастрофи і топив немовлят в їх колисках. Відмовляючись ховати реальність людського страждання за солоденької фантазією про вічне блаженство, атеїст гостро відчуває, наскільки дорогоцінне людське життя - і як прикро те, що мільйони людей піддають одне одного стражданням і відмовляються від щастя за примхою своєї уяви.
Важко уявити, катастрофа яких масштабів зможе похитнути релігійну віру. Голокосту виявилося недостатньо. Не вистачило і геноциду в Руанді, - навіть незважаючи на те, що серед убивць, озброєних мачете, були священики. Як мінімум 300 мільйонів чоловік, серед них чимало дітей, загинули від віспи в XX столітті. Воістину, шляхи Господні незбагненні. Схоже, навіть найбільш кричущі суперечності - не перешкода для релігійної віри. У питаннях віри ми цілком відірвалися від землі.
Зрозуміло, віряни не втомлюються запевняти одне одного, що бог не несе відповідальності за людські страждання. Однак, як ще ми повинні розуміти твердження про те, що бог всюдисущий і всесильний? Іншої відповіді немає, і пора перестати ухилятися від цього. Проблема теодицеї (виправдання бога) стара як світ, і ми обіцяли вважати її вирішеною. Якщо бог існує, він або не може запобігти жахливому лиху, або не хоче цього робити. Отже, бог або безсилий, або жорстокий. На цьому місці благочестиві читачі вдадуться до наступного піруету: не можна підходити до бога з людськими мірками моральності. Але які ж мірки використовують віряни, щоб довести доброту Господа? Звичайно, людські. Більш того, будь-який бог, якого хвилюють дрібниці на зразок одностатевих шлюбів, або імені, яким його називають, коли йому моляться, зовсім не такий вже загадковий. Якщо бог Авраама існує, він не гідний не тільки грандіозності світобудови. Він не гідний навіть людини.
Є, зрозуміло, ще одна відповідь - найбільш розумна і найменш одіозна одночасно: біблійний бог - плід людської уяви. Як зауважив Річард Докінз, ми всі є атеїстами по відношенню до Зевса і Тора. Тільки атеїст розуміє, що біблійний бог нічим не відрізняється від них. І, як наслідок, тільки атеїст може володіти достатньою часткою співчуття, щоб бачити глибину і значення людського болю. Жахливо те, що ми приречені померти і втратити все, що нам дорого; подвійно жахливо те, що мільйони людей без будь-якої потреби страждають упродовж свого життя.
Той факт, що в значній частині цих страждань безпосередньо винна релігія - релігійна нетерпимість, релігійні війни, релігійні фантазії та розтрата і без того мізерних ресурсів на релігійні потреби, - робить атеїзм моральною та інтелектуальною необхідністю. Ця необхідність, однак, відносить атеїста на периферію суспільства. Відмовляючись втрачати зв’язок з реальністю, атеїст виявляється відірваним від ілюзорного світу своїх ближніх.
Природа релігійної віри
Згідно з останніми опитуваннями, 22% американців абсолютно впевнені, що Ісус повернеться на Землю не пізніше, ніж через 50 років. Ще 22% вважають, що це цілком ймовірно. Судячи з усього, ці 44% - ті ж люди, хто відвідує церкву як мінімум раз на тиждень, хто вірить в те, що бог в прямому сенсі заповідав євреям землю ізраїльську, і хто хоче, щоб нашим дітям не викладали науковий факт еволюції. Президент Буш добре розуміє, що такі віруючі є найбільш монолітним і активним прошарком американського електорату. Як наслідок цього, їхні погляди і забобони впливають майже на будь-яке рішення державного значення. Очевидно, що ліберали зробили з цього невірні висновки і тепер гарячково гортають Писання, ламаючи голову над тим, як краще задобрити легіони тих, хто голосує на підставі релігійних догм. Понад 50% американців «негативно» або «вкрай негативно» ставляться до тих, хто не вірить в бога; 70% вважають, що кандидати в президенти повинні бути «глибоко релігійними». Мракобісся в Сполучених Штатах набирає силу - в наших школах, в наших судах і у всіх гілках федеральної влади. Тільки 28% американців вірять в еволюцію; 68% вірять в Сатану. Невігластво такої міри, що пронизує весь організм незграбної наддержави, є проблемою для всього світу.
Хоча будь-яка розумна людина може запросто критикувати релігійний фундаменталізм, так звана «помірна релігійність» до сих пір зберігає престижне становище в нашому суспільстві, включаючи академічні кола. У цьому є певна частка іронії, оскільки навіть фундаменталісти використовують свої мізки більш послідовно, ніж «помірні». Фундаменталісти виправдовують свої релігійні погляди за допомогою сміховинних доказів і неспроможною логікою, але, принаймні, вони намагаються знайти хоч якесь раціональне виправдання. Помірні віруючі, навпаки, зазвичай обмежуються перерахуванням благих наслідків релігійної віри. Вони не говорять, що вірять в бога, бо сповнилися біблійні пророцтва; вони просто заявляють, що вірять в бога, тому що віра «надає сенс їхньому життю». Коли цунамі погубило кілька сотень тисяч чоловік на наступний день після Різдва, фундаменталісти негайно витлумачили це як свідчення божого гніву. Виявляється, бог послав людству чергове туманне попередження про гріховність абортів, ідолопоклонства та гомосексуалізму. Нехай і жахливе з моральної точки зору, але таке тлумачення є логічним, якщо виходити з певних (абсурдних) посилок. Помірні віруючі, навпаки, відмовляються робити хоч будь-які висновки з дій Господа. Бог залишається таємницею таємниць, джерелом розради, легко сумісним з найбільш жахливими злочинами. Перед обличчям таких катастроф, як азіатське цунамі, ліберальна релігійна громадськість з готовністю несе солодкуваті й отупляючі розум дурниці.
І все-таки люди доброї волі цілком природно віддають перевагу таким труїзмам перед одіозним моралізаторством і пророцтвами істинно віруючих. У проміжках між катастрофами акцент на милосерді (а не гніві), безумовно, заслуга ліберальної теології. Однак варто зауважити: коли з моря витягують роздуті тіла загиблих, ми спостерігаємо людське, а не божественне милосердя. У дні, коли стихія вириває тисячі дітей з рук матерів і байдуже топить їх у океані, ми бачимо з граничною ясністю, що ліберальна теологія - найбільш абсурдна з людських ілюзій. Навіть теологія божого гніву більш спроможна інтелектуально. Якщо бог існує, його воля не є загадкою. Єдине, що є загадкою під час таких жахливих подій, - це готовність мільйонів психічно здорових людей вірити в неймовірне і вважати це вершиною моральної мудрості.
Помірні теїсти стверджують, що розумна людина може вірити в бога просто тому, що така віра робить її щасливішою, допомагає їй подолати страх смерті або надає сенс її життю. Це твердження - чистої води абсурд. Його безглуздість стає очевидною, щойно ми замінюємо поняття «бог» на якесь інше втішне припущення: уявімо, наприклад, що хтось хоче вірити, що десь в його городі закопаний діамант завбільшки з холодильник. Поза всяким сумнівом, вірити в таке дуже приємно. Тепер уявіть, що б сталося, якби хтось пішов за прикладом помірних теїстів і став захищати свою віру в такий спосіб: на питання, чому він думає, що в його городі закопано діамант, що в тисячі разів перевершує розмірами будь-який з досі відомих, він дає відповіді на кшталт «ця віра становить сенс мого життя», або «щонеділі моя сім’я любить озброюватися лопатами і шукати його», або «я не хотів би жити у Всесвіті без діаманта розміром з холодильник у себе в городі». Зрозуміло, що ці відповіді неадекватні. Гірше того: так відповідати може або безумець, або ідіот.
Ні парі Паскаля, ні «стрибок віри» К’єркегора, ні інші хитрощі, на які йдуть теїсти, не варті виїденого яйця. Віра в існування бога означає віру в те, що його існування якимось чином співвідноситься з вашим, що його існування є безпосередньою причиною віри. Між фактом і його прийняттям повинен існувати якийсь причинно-наслідковий зв’язок або видимість такого зв’язку. Таким чином, ми бачимо, що релігійні твердження, якщо вони претендують на опис світу, повинні носити доказовий характер - як і будь-які інші твердження. При всіх свої прогрішеннях проти розуму, релігійні фундаменталісти розуміють це; помірні ж віруючі, - майже за визначенням, - ні.
Несумісність розуму і віри вже упродовж століть є очевидним фактом людського пізнання і суспільного життя. Або у вас є вагомі причини дотримуватися певних поглядів, або таких причин у вас немає. Люди будь-яких переконань природним чином визнають верховенство розуму і вдаються до його допомоги при першій же можливості. Якщо раціональний підхід дозволяє знайти аргументи на користь учення, він неодмінно береться на озброєння; якщо раціональний підхід загрожує вченню, він висміюється. Іноді це відбувається в одному реченні. Тільки якщо раціональні свідчення на користь релігійної доктрини непереконливі або начисто відсутні, або якщо все свідчить проти неї, прихильники доктрини вдаються до «віри». В інших випадках вони просто наводять підстави для своїх переконань (напр., «Новий Заповіт підтверджує пророцтва Старого Заповіту», «я бачив обличчя Ісуса у вікні», «ми молилися, і пухлина нашої дочки перестала рости»). Як правило, ці підстави недостатні, але все-таки вони краще, ніж повна відсутність підстав.
Віра - всього лише ліцензія на заперечення розуму, яку видають собі послідовники релігій.
У світі, який продовжує потрясати гризня несумісних віровчень, в країні, яка стала заручником середньовічних понять «бог», «кінець історії» і «безсмертя душі», безвідповідальний поділ суспільного життя на питання розуму і питання віри більш неприйнятний.
Віра і суспільне благо
Віряни регулярно заявляють, що атеїзм несе відповідальність за ряд найжахливіших злочинів XX-го століття. Однак, хоча режими Гітлера, Сталіна, Мао і Пол Пота дійсно були в різній мірі антирелігійними, вони не відрізнялися надмірною раціональністю. Їхня офіційна пропаганда представляла собою страшну мішанину помилок - помилок про природу раси, економіки, національності, історичного прогресу і небезпеки інтелектуалів. Багато в чому, релігія була прямим винуватцем навіть в цих випадках. Візьмемо Голокост: антисемітизм, який побудував нацистські крематорії і газові камери, був безпосередньо успадкований від середньовічного християнства. Протягом століть віруючі німці розглядали євреїв як найстрашніших єретиків і приписували будь-яке суспільне зло їхній присутності серед правовірних. І хоча в Німеччині ненависть до євреїв знаходила переважно світське вираження, релігійна демонізація євреїв в решті Європи не припинялася ніколи. (Навіть Ватикан аж до 1914 року регулярно звинувачував євреїв в тому, що вони п’ють кров християнських немовлят.)
Освенцим, ГУЛАГ і поля смерті в Камбоджі - не приклад того, що відбувається, якщо люди починають занадто критично ставиться до ірраціональних переконань. Навпаки, ці жахи ілюструють небезпеку некритичного ставлення до певних світських ідеологій. Немає потреби пояснювати, що раціональні аргументи проти релігійної віри не є аргументами на користь сліпого прийняття якоїсь атеїстичної догми. Проблема, на яку вказує атеїзм, - це проблема догматичного мислення взагалі, а в будь-який релігії домінує саме таке мислення. Жодне суспільство в історії ще не страждало від надлишку раціональності.
Хоча більшість американців вважають позбавлення від релігії недосяжною метою, значна частина розвинених країн вже досягла цієї мети. Можливо, дослідження «релігійного гена», що змушує американців покірно підпорядковувати своє життя дрімучим релігійним фантазіям, допоможуть пояснити, чому у стількох жителів розвиненого світу цей ген, судячи з усього, відсутній. Рівень атеїзму в переважній більшості розвинених країн вщент спростовує будь-які твердження про те, що релігія є моральною необхідністю. Норвегія, Ісландія, Австралія, Канада, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Японія, Нідерланди, Данія і Великобританія - всі ці країни належать до числа найменш релігійних на нашій планеті. За даними ООН за 2005 рік ці країни також є найбільш здоровими - це висновок зроблено на основі таких показників, як тривалість життя, загальна грамотність, річний дохід на душу населення, рівень освіти, рівність статей, число скоєних вбивств та дитяча смертність. Навпаки, 50 найменш розвинених країн на планеті надзвичайно релігійні - всі до єдиної. Таку само картину малюють і інші дослідження.
Серед багатьох демократичних суспільств Сполучені Штати унікальні своїм рівнем релігійного фундаменталізму і неприйняття теорії еволюції. США також унікальні високими показниками вбивств, абортів, підліткових вагітностей, венеричних захворювань і дитячої смертності. Особливо така залежність простежується в штатах Півдня і Середнього Заходу, де релігійні забобони і ворожість до еволюційної теорії найбільш сильні, ці штати характеризуються найвищими показниками перерахованих вище проблем; в той час як відносно світські штати Північно-Сходу ближче до європейських норм. Зрозуміло, статистичні залежності такого роду не вирішують проблему причини і слідства. Можливо, віра в бога веде до соціальних проблем; можливо, соціальні проблеми підсилюють віру в бога; можливо, що і те, і інше є наслідком іншої, більш глибинної проблеми. Але навіть якщо не брати до уваги питання причини і слідства, ці факти переконливо доводять, що атеїзм повністю сумісний з базовими вимогами, які ми пред’являємо до громадянського суспільства. Вони також доводять - без жодних застережень, - що релігійна віра не приносить жодної користі здоров’ю суспільства.
Що особливо показово, держави з високим рівнем атеїзму демонструють найбільшу щедрість в допомозі країнам, що розвиваються. Сумнівний зв’язок між буквальним тлумаченням християнства і «християнськими цінностями» спростовується й іншими індикаторами благодійності. Порівняйте різницю в оплаті праці вищого керівництва компаній і основної маси їх підлеглих: 24 до 1 у Великобританії; 15 до 1 у Франції; 13 до 1 у Швеції; в США, де 83% населення вірять в те, що Ісус буквально повстав з мертвих, - 475 до 1. Схоже, що чимало верблюдів сподіваються без праці протиснутися крізь вушко голки.
Релігія як джерело насильства
Одне з головних завдань, що стоять перед нашою цивілізацією в XXI-му столітті, - навчитися говорити про найпотаємніше - етику, духовний досвід і неминучості людського страждання - на мові, вільній від кричущої ірраціональності. Ніщо так не заважає досягненню цієї мети, як повага, з якою ми ставимося до релігійної віри. Несумісні релігійні вчення розкололи наш світ на декілька громад - християн, мусульман, іудеїв, індуїстів і т.д. - і цей розкол став невичерпним джерелом конфліктів. До цього дня релігія невпинно породжує насильство. Конфлікти в Палестині (іудеї проти мусульман), на Балканах (православні серби проти хорватських католиків; православні серби проти боснійських і албанських мусульман), в Північній Ірландії (протестанти проти католиків), в Кашмірі (мусульмани проти індуїстів), в Судані (мусульмани проти християн і прихильників традиційних культів), в Нігерії (мусульмани проти християн), в Ефіопії та Еритреї (мусульмани проти християн), в Шрі-Ланці (буддисти-сінгалезійці проти тамільських індуїстів), в Індонезії (мусульмани проти християн Тимору), в Ірані та Іраку (мусульмани-шиїти проти мусульман-сунітів), на Кавказі (православні росіяни проти чеченських мусульман; мусульмани-азербайджанці проти вірменських католиків і православних) - це всього лише декілька з багатьох прикладів. У кожному з цих регіонів релігія була або єдиною, або однією з головних причин загибелі мільйонів людей в останні десятиліття
У світі, яким править невігластво, тільки атеїст відмовляється заперечувати очевидне: релігійна віра надає людському насильства приголомшливий розмах. Релігія стимулює насильство як мінімум двома способами:
1). Люди часто вбивають інших людей, оскільки вірять, що цього від них хоче творець Всесвіту (неминучим елементом такої психопатичної логіки є переконаність, що після смерті вбивці гарантовано вічне блаженство). Приклади такої поведінки незліченні; терористи-смертники - найбільш яскравий.
2). Великі людські спільноти готові вступити в релігійний конфлікт хоча б тому, що релігія становить важливу частину їх самосвідомості. Одна з патологій, що не минає, людської культури полягає в схильності людей виховувати в своїх дітях страх і ненависть до інших людей за релігійною ознакою. Багато релігійних конфліктів, що викликані, на перший погляд, мирськими причинами, насправді мають релігійне коріння. (Якщо не вірите, запитайте у ірландців.)
Незважаючи на ці факти, помірні теїсти схильні уявляти, що будь-який людський конфлікт може бути зведений до відсутності освіти, бідності і політичних розбіжностей. Це одна з численних помилок ліберальних праведників. Щоб розвіяти її, нам потрібно всього лише згадати, що люди, які захопили літаки 11 вересня 2001 року, мали вищу освіту, походили з забезпечених сімей і не страждали ні від жодного політичного гноблення. При цьому вони проводили дуже багато часу в місцевій мечеті, розмовляючи про розбещеності невірних і про насолоди, які чекають мучеників в раю. Скільки ще архітекторів та інженерів повинні врізатися в стіну на швидкості 650 кілометрів на годину, щоб ми нарешті зрозуміли: воїни джихаду породжуються не поганою освітою, бідністю або політикою? Правда, як не шокуюче це звучить, така: людина може бути настільки добре освіченою, що зуміє побудувати атомну бомбу, не перестаючи вірити в те, що в раю на неї чекають 72 незайманки. Така легкість, з якою релігійна віра розколює людську свідомість, і такою є міра терпимості, з якої наші інтелектуальні кола ставляться до релігійних дурниць. Тільки атеїст зрозумів те, що вже має бути очевидним будь-якій мислячій людині: якщо ми хочемо ліквідувати причини релігійного насильства, ми повинні нанести удар по хибним істинам світових релігій.
Чому релігія - таке небезпечне джерело насильства?
- Наші релігії принципово виключають одна одну. Або Ісус воскрес із мертвих і рано чи пізно повернеться на Землю в образі супергероя, або ні. Або Коран є непогрішним заповітом Господа, або ні. Кожна релігія містить в собі однозначні твердження про світ, і вже один лише достаток таких взаємовиключних тверджень створює ґрунт для конфлікту.
- У жодній іншій області людської діяльності люди не постулюють свою відмінність від інших з таким максималізмом, - і не прив’язують ці відмінності до вічних мук або вічного блаженства. Релігія - це єдина область, в якій протиставлення «ми-вони» набуває трансцендентне значення. Якщо ви дійсно вірите, що тільки вживання правильного імені бога може врятувати від вічних мук, то жорстоке поводження з єретиками може розглядатися як цілком розумна міра. Можливо, ще розумніше відразу їх вбити. Якщо ви вірите, що інша людина може, лише сказавши щось вашим дітям, приректи їхні душі на вічне прокляття, то сусід-єретик набагато небезпечніший за ґвалтівника-педофіла. У релігійному конфлікті ставки сторін набагато вищі, ніж у випадку міжплемінний, расової або політичної ворожнечі.
- Релігійна віра - табу в будь-якій розмові. Релігія - єдина область нашої діяльності, в якій людей послідовно захищають від необхідності підкріплювати свої найглибші переконання якими б то не було доводами. Разом з тим, ці переконання часто визначають те, заради чого людина живе, заради чого вона готова померти і, - занадто часто, - заради чого вона готова вбити. Це вкрай серйозна проблема, оскільки при дуже високих ставках людям доводиться вибирати між діалогом і насильством. Тільки фундаментальна готовність використовувати свій розум - тобто коригувати свої переконання відповідно до нових фактів і нових доводів, - може гарантувати вибір на користь діалогу. Переконаність без доказів обов’язково тягне за собою розбрат і жорстокість. Не можна сказати з упевненістю, що раціональні люди завжди будуть згодні одне з одним. Але можна бути абсолютно впевненим у тому, що ірраціональні люди завжди будуть розділені своїми догмами.
Імовірність того, що ми подолаємо розколотість нашого світу, створюючи нові можливості для міжконфесійного діалогу, зникаюче мала. Терпимість до записної ірраціональності не може бути кінцевою метою цивілізації. Незважаючи на те, що члени ліберальної релігійної громадськості домовилися дивитися крізь пальці на взаємовиключні елементи своїх віровчень, ці елементи залишаються джерелом перманентного конфлікту для їхніх одновірців. Таким чином, політкоректність не є надійною основою для людського співіснування. Якщо ми хочемо, щоб релігійна війна стала для нас настільки ж неуявною, як канібалізм, домогтися цього можна тільки одним способом, - позбувшись догматичної віри.
Якщо наші переконання засновані на розумних доводах, нам не потрібна віра; якщо ж у нас немає доводів або вони нікуди не годяться, це означає, що ми втратили зв’язок з реальністю і один з одним. Атеїзм - це всього лише прихильність до найбільш базового мірила інтелектуальної чесності: ваша переконаність повинна бути прямо пропорційна вашим доказам. Переконаність у відсутність доказів, - і особливо переконаність у тому, доказів чому просто не може бути, - порочна як з інтелектуальної, так і з моральної точки зору. Тільки атеїст розуміє це. Атеїст - це всього лише людина, яка побачила брехливість релігії і відмовилася жити за її законами.
2006 рік
До теми:
