Актуально
12948 переглядів
 |
Проблеми, яка відчутно б’є по бюджету тисяч сімей. Проблеми, яка ефективно використовується спецслужбами агресора для роздмухування антидержавних настроїв у населення. На жаль, влада, знаючи заздалегідь, що підвищення не вдасться уникнути, виявилася абсолютно не готовою ані до вирішення проблеми, ані до переконливого обґрунтування необхідності такого рішення. Єдине, на що вистачило фантазії урядовців, так це частково спростити роздачу субсидій, за рахунок звуження кола субсидіантів, тобто визнали, що окрім субсидіального глухого кута, урядове мислення нічого не підказує. Як і їхнім критикам.
Предмет дискусії
Між тим, як на мене, так звана дискусія навколо тарифів - примітивна підміна понять. Тарифи - це наслідок, а причина - споживання газу понад розумні межі. Тим більше, що власні запаси далеко не безмежні, газу українського видобутку не вистачає на задоволення всіх потреб, а будь-який дефіцит створює мотивацію для корупції і інших зловживань. І, зрозуміло, високі ціни на ринку, як інструмент зменшення попиту.
Є й інша причина, про яку коментатори воліють не згадувати. Україна поступово стає частиною Європейського ринку газу. Відповідно, наша держава добровільно взяла на себе зобов’язання дотримуватися їхніх правил, які виключають можливість нерівноправних умов, тобто, інакше кажучи, всі споживачі мають платити рівну ціну за одиницю товару однакової якості. Не кажучи про такі банальні речі, як прозоре ціноутворення тощо.
На жаль, всі чомусь повторюють словесний штамп «про вимоги МВФ», при тому, забуваючи, що, по-перше, це не благодійна організація і гроші просто так не роздає, по-друге, вони нічого зайвого не вимагають – адже уряд України, укладаючи Меморандум, добровільно взяв на себе цілком конкретні зобов’язання, і зростання тарифів на газ до рівня ринку ЄС, один з цих пунктів. Це, окрім іншого, гарантує прибутковість «Нафтогазу». Який, як цуцик блох, набрався іноземних кредитів у минулі роки. Під державні гарантії, а це – повернення боргу за рахунок держбюджету. Тепер настає час їхнього повернення. Але про ці конкретні обставини «забувають» телевізійні трибуни.
Єдиним продуктивним рішенням цієї комплексної проблеми є зменшення споживання. Це очевидно на стільки, що про це не сказав хіба що геть лінивий. А от як саме це зробити - тут фантазія дала збій.
Як насправді вирішити проблему
Не будемо торкатися відсталих технологій металургії і хімічної промисловості - врешті там є «ефективні власники» і для них це проблема їхнього гаманця. Хоча, направду, це також і наші робочі місця, і заробітна плата. Проте, банкрутство, тобто зміна власника, це дещо інша тема, яка лише опосередковано пов’язана із тарифними ставками на енергоносії.
Ми ж давайте зосередимося на своїх гаманцях. Найбільше газу споживають підприємства ТКЕ. Ці підприємства - монополісти, а головне, держава створила такі нормативні умови, що послуга має ... примусовий характер і відмовитися, або вибрати іншого постачальника послуг - неможливо. Держава, в особі так званого «незалежного» регулятора встановлює директивним шляхом «ринкові» тарифи на послуги монополістів. На підставі чого? Розрахунків собівартості від тих самих монополістів. Собівартість постійно зростає (що й не дивно, бо саме там закладено схеми відмивання коштів) і відповідно збільшуються тарифи. Чи є у власника стимул до зниження собівартості, впровадження нових технологій тощо? Немає. Бо за все: і за морально застаріле технологічне обладнання, і за космічні втрати під час транспортування, ремонти, банальне нехлюйство і розкрадання коштів - за все платить не власник, а споживач. І «мудрі» політикани і міністри, як і «штатні» борці з монополізмом, про це - ані пари з вуст. Хоча саме тут і є корінь проблеми. І ніякими субсидіями це «замкнене коло» не розірвеш, хоча видимість бурхливої діяльності створити можна. Як і «гігакалориметрами» у підвалах багатоквартирних будинків. Ви впевнені що: прилад показує те, що вам виставляють до сплати? Як і в тому, що прилад справний, відповідає еталону? Особисто в мене сумніви, бо тепло дає виключно верхня частина найсучаснішого титанового радіатору і на те немає ради, бо як кажуть фахівці: не радіатор, а «систему міняти треба».
А система, навіть з інженерної точки зору, морально застаріла, інертна, бо була створена, коли паливо ніхто не міряв і коштувало воно, з усіма накрутками, аж 8 копійок на місяць. Саме тому, ми або мерзнемо, поки будинок підключать до тепла і обливаємося потом, коли на вулиці відлига або різкі перепади температури. Чи вирішують цю конкретну інженерну задачу власники підприємств ТКЕ, достеменно не відомо, але те, що в них немає мотивації вирішувати нашу з вами проблему – очевидно.
Взагалі, чи потрібна громіздка і інертна, буквально «золота», за вартістю обслуговування, система централізованого тепло-водопостачання - є предметом дискусії. Принаймні десятки невеликих населених пунктів вже перейшли від централізованого до побудинкового або індивідуального опалення – і не програли ані громадяни, ані місцеві бюджети.
Але не тільки монополісти творять «тарифну» погоду. Більшість домогосподарств користуються або застарілими, або технологічно відсталими газовими приладами вітчизняного виробника. Це газові плити, водонагрівачі і котли. Газовий котел споживає найбільше. На мінімальному режимі нагріву теплоносія до 30 градусів цей шедевр інженерної думки минулого споживає 8 кубометрів газу на добу. Тобто з приготуванням їжі на газовій плиті власник типової одноповерхової сільської хати спалює за місяць щонайменше близько 400 кубометрів газу. Якщо на дворі тепло. А якщо ні? Більш того, мені доводилося бачити в сільських хатах котли, від вітчизняного виробника, які тільки на нагрів хати 60 квадратних метрів «з’їдають» при -1 до 800(!) кубометрів газу. А раритетні котли радянського виробництва, якими користуються здебільшого сільські пенсіонери, взагалі, через «прожерливість», вмикають або на великі свята, або в люті морози…
Мудрі урядовці кажуть, мовляв, переводьте опалення на альтернативне пальне. І скільки це коштуватиме українській родині? Чи пенсія сільського пенсіонера дозволяє такий перехід? Або середній бюджет родини з двома дітьми здатен витримати навантаження перебудови системи? Сумнівно. Адже тільки сам котел, без вартості встановлення, додаткового устаткування, монтажних робіт коштує, залежно від потужності, від 7 до 25 тис. грн. Та й вугілля, дрова, тобто власне паливо для нього, коштує не так вже й дешево. В середньому, 6-8 тис. грн тонна при мінімальній потребі 2 тони на опалювальний сезон. Отже, на все про все перехід на тверде паливо, як радять урядовці, коштуватиме близько 40 тисяч гривень у перший сезон. Питання: чи багато родин можуть собі це дозволити? А по-друге, хто чергуватиме біля котла, коли дорослі на роботі?
Питання: чому вітчизняні виробники не можуть розробити сучасні, з програмним керуванням, високопродуктивні котли і водонагрівачі, як це зробили німецькі, італійські, словенські колеги? Що зробили урядовці, аби українські газові прилади стали конкурентоздатними на ринках країн ЄС і приносили валютну виручку в державу? Напевно урядовцям для цього треба створити умови. Наприклад, змінити державні стандарти, яким має відповідати як промислове, так і побутове газове обладнання. Не тільки роздавати субсидії населенню, а фактично, власникам газорозподільних мереж, а передбачити бюджетне кредитування розробки нового устаткування і технологічного переоснащення виробничих потужностей. Очевидно, відчутний економічний і політичний ефект дала б державна програма «Здай старий котел(водонагрівач, газову плиту) – і отримай нове», де б держава сплачувала, скажімо, 30% роздрібної вартості товару. Тобто, можна придумати і реалізувати безліч варіантів вирішення проблеми.
Звичайно, повернутися до пічного опалення і готування їжі на багатті - простіше, а головне - не вимагає напруження інтелекту. Бо існують два природних шляхи. Або жити в реальному часі, з сучасними технологіями і розвинутим виробництвом, яке дає додану вартість, зростання ВВП держави, робочі місця, добробут громадян, забезпечення високих соціальних стандартів. Або плисти за течією, штампувати нікому не потрібні вироби за технологіями минулого, продавати їх за безцінь там самим, заблукалим у минулому часі, народам, промовляти гучні промови і повсюдно шукати ворогів, вирішувати загальнодержавні проблеми за рахунок гаманців здичавілого, від злиднів населення. Який шлях обрати вирішують урядовці, за нашої мовчазної згоди.
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
