Так і хочеться додати - і щоб тобі за це нічого не було. Тобто щоб не втратити коханих, друзів, роботу.Один день для себе
Від психолога Галина поверталася як на крилах. Вона бо вже вирішила, що захворіла на якусь невідому, але напевно важку хворобу.
Останнім часом жила автоматично - прокидалася, їла щось, бігла на роботу. Іноді навіть ходила кудись, щоправда без особливого бажання.
Ну а як відмовиш, якщо тебе кличуть на день народження чи треба їхати до тітки, котру вона щоправда не любить. Але ж там двічі на рік збирається уся рідня, і мама сказала, що без неї не поїде.
Психолог відкинув наявність хвороби, натомість виявив у жінки звичайний невроз і як наслідок - постійну втому і апатію. А щоб цього позбутися, запропонував "усього-на-всього" не робити того, чого не хочеться. Хоча б протягом одного дня.
Завдання виявилося не з легких - Галині не хотілося майже нічого з того, що вона зазвичай робила протягом дня. Найстрашніше, що так вона жила вже кілька років.
Наступного вечора молода жінка вже підраховувала втрати від власного самоуправства.
Так, вона сказала редактору, що не писатиме статтю про заслуги місцевого бізнесмена, бо в неї болить голова. Хоча насправді - через те, що вважала його непорядним і нечесним. Той подивився виразно, але наполягати не став.
Відмовила родичам з іншого міста ночувати в неї, через що посварилася з мамою.
Не брала слухавку, коли багато разів телефонувала подруга. Аж та прийшла до неї, і почувши у відповідь, що нічого не сталося, просто не було часу розмовляти, грюкнула дверима. Потім Галина дізналася, що гроші вона позичила в іншої подруги.
Вправи проти неврозу
Потім сказала "ні" своєму хлопцеві на чергову пропозицію прийти ввечері до неї. Ці зручні для партнера стосунки без майбутнього давно вже були для жінки обтяжливими. Та вона боялася, якщо відмовить, хлопець більше не дзвонитиме.
Було ще кілька дрібних "вправ" проти неврозу - не поступилася місцем не так літній, як нахабній жінці, не пішла із сусідкою за компанію ввечері бігати. Навіть англійську не вчила, бо просто не хотілося. А замість корисного салату з’їла велике тістечко. Потім з’їла ще й салат.
Усе начебто зроблено правильно, та замість полегшення Галина відчувала розгубленість і невизначеність.
А головне почувалася не собою - милою, приємною, турботливою, а якоюсь… невдячною егоїсткою. Так, саме від цього в дитинстві часто застерігала її мама.
Тепер мамі через неї погано, коханий, зрозуміло, більше не зателефонує, а в очах шефа вона назавжди втратила звання безвідмовного працівника.
Коли поділилася сумнівами із психологом, той навпаки похвалив і порадив бути ще рішучішою.
Шефові треба було сказати, що не писатиме про того типа, бо вважає його негідником, мамі - щоб вона займалася родичами сама. Подрузі - що не хотіла з нею говорити. А партнерові замість того, щоби щось вигадувати, запропонувати подзвонити, коли надумає одружуватися із нею.
Добре на словах, а у житті?
Багато хто вважає такі поради теоретичними і несумісними з реальним життям. Часто чую, ніби робити те, що хочеться, можуть лише ті, в кого немає сім’ї, є багато грошей, і вони ні від кого не залежать.
Але разом із тим кожен з нас може пригадати хоча б одну людину із власного оточення, котра не є ані надзвичайно багатою, ані позбавленою близьких. Та все ж є незалежною, має власну думку, не боїться йти наперекір, якщо щось суперечить її принципам.
Таких людей називають харизматичними або незручними. Їх далеко не всі люблять, але більшість поважає, їхні думки беруть до уваги. А ще трохи заздрять їхній незалежності. І вмінню бути собою.
Крім того, не робити того, чого не хочеш, - не одне й те саме, що виконувати усі свої забаганки. Хоча друге теж корисно для психічного здоров’я, якщо воно не шкодить іншим.
Маю на увазі необхідність припинити виконувати чиюсь волю, якщо тобі це не потрібно. Із страху осуду, самотності, нерозуміння.
Наприклад, якщо прагнучи сподобатись майбутньому чоловікові, вдаєш із себе богиню сексу і гарну господиню, потім доведеться грати цю роль, поки не набридне.
Коли ж станеться сімейний бунт, покинутий чоловік не розумітиме, що й коли пішло не так.
А тепер - усі в сад!
Одна відома письменниця розповідала. як у 12 років вирішила стати душею компанії, хоча насправді була інтровертом і не хотіла ні з ким спілкуватися. Та все ж хотіла мати друзів.
Тож вона вмовила батьків приготувати святковий стіл і піти з дому, запросила однокласників. Коли ж через годину вони їй набридли, просто відчинила двері і сказала, щоб усі забиралися геть.
Зробити так, як вона, або навпаки - самим втекти з якогось страшенно нудного товариства хотілося багато разів чи не кожному з нас, дорослих. Але вчинити так наважувалися, напевно, одиниці. Бо над нами, на відміну від дітей, вже тяжіють соціальні норми, нав’язані ролі, страхи й тривоги.
Як наслідок -
багато людей живуть не своїм життям, тільки й говорячи "склалося", "не судилося", мовби про когось стороннього.
Тож
не робити чого не хочеш - завдання номер один на шляху до себе.
Як діяти конкретно - хоча б так, як Галина. Яку до речі, не вигнали з роботи, але не доручали більше писати замовних статей.
Подруга більше не позичала грошей і не дзвонила, тож стало зрозуміло, що справжньою подругою не була.
Той хлопець не одружився із Галиною. Але тому, що вона, переосмисливши все, вже цього не хотіла. Проте вона щаслива у шлюбі з іншим, з котрим може бути сама собою.
Та головне - Галина припинила почуватися винною, коли вона робила щось, що комусь не подобалося, соромитися власних бажань або думок. Навіть вираз її обличчя змінився на впевнений і спокійний.
І мама, зрозумівши, що дочка таки стала закінченою егоїсткою, недовго журилася. Пішла на йогу, у гурток флористів, записалася до університету третього віку.
Тепер зустрічі з донькою вона планує за два тижні. Зізнається, що все життя жила для когось, тож тепер час подумати і про себе.
Актуально
47356 переглядів
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
