- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
…Згодом критики називали її генієм. Згодом скульптура, в якій сестри відчайдушно тягнуться одна до одної, рвала серце кожного, хто бачив. Але спочатку художницю помістили до психлікарні.
У 1943 році в звичайній американській родині зі звичайною прізвищем Скотт в штаті Огайо народилися дівчатка-близнючки. Їх назвали Джудіт і Джойс. Хоча вони були близнюками, всіх дивувало, як разюче вони несхожі. Джойс була гарненькою, Джудіт вважали скоріше страшненькою. Але батьки твердо мали намір жодну не виділяти. Їх з самого початку однаково одягали, заохочували дружити і допомагати одна одній, дарували однакові іграшки. Джудіт, щоправда, була трохи дивна: майже не говорила і розуміла, здається, тільки своїх родичів. Але всі сподівалися, що школа це виправить.
Сімейна ідилія зруйнувалася, коли дівчаткам виповнилося сім років і вони пішли до школи. На вступному тестуванні Джудіт не змогла відповісти на жодне запитання, хоча теми порушувалися такі, які вона добре знала. Значно пізніше з’ясується, що у неї порушення слуху після перенесеної в дитинстві скарлатини і рідних вона розуміла частково завдяки читанню по губах, частково розпізнаючи слова з інтонацій.
Але поки що батькам оголосили, що вона принципово не здатна до навчання і що для другої доньки буде краще, якщо Джудіт віддадуть до «закладу». Інакше, завдяки ефекту близнюків, Джойс буде постійно сповзати до рівня сестри.
Так, Джудіт віддали в «психушку» через поганий слух. Навіть не тому, що у неї був синдром Дауна, - а у неї був синдром Дауна, через що і зовнішність була незвичайна. Віддали заради сестри, для якої ця розлука стала величезною травмою. Як і для Джудіт. У клініці вона не переставала страждати за Джойс всі роки. Напевно, це було найстрашнішим спогадом для Джудіт - як батько вночі, щоб Джойс не бачила і не плакала, на руках забирає доньку, що «заважає», до автомобіля.
Про те, що у Джудіт синдром Дауна і вона «напевно, буде дурною», батьки знали з першого року її життя. Тоді про синдром відомо було небагато. Маму з татом одразу попередили, що помре їхня дочка ще в підлітковому віці. Можливо тому (в тому числі) вони зважилися розділити близнючок. Але спочатку вони сподівалися. Адже Джудіт грала, як інші діти, освоювала прості побутові навички і так раділа життю!
Такі історії в п’ятдесятих траплялися тисячами. Вони закінчувалися тим, що одного разу, через багато десятиліть, поміщений до клініки родич вмирав. Інші родичі або забували про нього, або згадували з крайнім соромом: не тому, що викинули близьку людину зі свого життя, а тому, що у них була така ось «неправильна» близька людина.
Джудіт справді дуже вплинула на розвиток Джойс, - тим, що одного разу пропала з її життя. Дівчинку, що залишилася, ніби підмінили. Зараз би у неї діагностували можливий розвиток депресії, а тоді вона раптом стала дуже сумною дитиною. Зате депресію вже діагностували у дорослих, - з цим діагнозом потрапила до клініки мати дівчаток. Батькові жахливий вибір теж відгукнувся. Він пережив один інфаркт і не пережив другий; Джойс осиротіла в одинадцять.
Після школи Джойс твердо вирішила стати медсестрою і піклуватися про хворих дітей. З-поміж усіх дітей вона вважала за краще опікуватися малюками з синдромом Дауна, - так схожих на Джудіт. Заради цих малюків вона вивчилася на клінічного психолога, підвищила кваліфікацію до фахівця з особливостями розвитку. Але жоден з її маленьких пацієнтів не був Джудіт. Хіба може взагалі одна людина замінити іншу?
Під кожну дорогу і близьку людину в серці з’являється своя особлива виїмка, місце тільки для неї. Виїмка для Джудіт була відкритою раною.
Джойс писала вірші і книги, а рана не затягувалася, яким би поважним не вважався метод роботи з болем через мистецтво. Джойс виступала з доповідями і боролася за права людей з ментальними проблемами, але рана не затягувалася, бо за Джудіт ніхто не боровся в її сім років.
У сорок два роки Джойс зрозуміла, що сестра можливо все ще жива, всупереч усьому, що їй говорили. Тисячі людей з синдромом Дауна переживали підлітковий вік! Одиниці доживали до п’ятдесяти, але навіть один шанс з мільйона, - це ж шанс? Джойс спочатку буквально тероризувала маму, - та не хотіла відповідати на жодні запитання, заливалася сльозами, просила забути про це. Джойс була жорстокою та непохитною.
Вона з’ясувала все, що могла, підняла всі документи, до яких дотяглася, і знайшла клініку, в яку поклали сестру.
Джудіт була живою. Це було майже неймовірно. Люди з синдромом Дауна рідко жили так довго. Люди з синдромом Дауна приходили в психлікарнях у відчай; а якби у когось знайшлося там для Джудіт добре слово, вона б навіть його не почула! У медичній картці про неї були тільки самі лише невтішні відгуки: не контактує з оточенням, не ладнає з дітьми, тривожна, в їжі неохайна, рве одяг, іноді проявляє агресію. Не дивно, що їй давали психотропні речовини.
Можна було очікувати, що від колишньої Джудіт не залишилося майже нічого, або навіть зовсім нічого. Але Джудіт залишилася. Вона залишилася сама собою. Побачивши Джойс, вона заридала. Вона одразу впізнала сестру - давно вже дорослу, давно вже зі своїми власними дітьми, з іншою зачіскою, в іншому одязі. Яка різниця, якщо це була Джойс! Яка різниця, думала Джойс, що в ній не залишилося від Джудіт, - якщо це Джудіт!
Джойс пройшла всі кола бюрократичного пекла, оформляючи опіку над сестрою на себе. Увесь цей час вона відвідувала Джудіт, хоча ці візити були окремим пеклом, - адже Джудіт побачивши сестру, ридала так, що розірвалося б будь-яке серце. Діти Джудіт згадують свій жах під час цих візитів. Але в сорок чотири роки Джудіт повернулася до сім’ї. Вона поїхала з Джойс в новий будинок сестри, в штат Оклахома.
Неймовірний збіг, але саме в Оклахомі працював єдиний тоді центр художньої реабілітації. Джойс, пам’ятаючи запис з карти Джудіт, - про те, як вона, маленька, весь час намагалася в клініці малювати, а медсестри відібрали у неї олівці через «агресивність», - записала її в цей центр в надії порадувати і повернути інтерес до життя. Два роки Джудіт відвідувала його покірно, але її нічого не цікавило. Їй говорили ліпити, - вона м’яла глину. Їй говорили малювати, - вона механічно залишала кольорові плями на папері. Джойс, дивлячись на це, зрозуміла, що мистецтву більше немає місця в світі Джудіт. Цю частину Джудіт зруйнували. Можливо, варто було припинити возити сестру так далеко заради абсолютно безглуздих занять.
Як завжди, в справу втрутився випадок. Джудіт «доходжувала», - відвідувала центр, допоки не скінчиться передплачений абонемент. Вона потрапила на урок роботи з текстилем і зовсім перетворилася. Джудіт вперше дивилася на те, що відбувається з інтересом. Вона вперше навіть не спробувала виконати завдання. Вона схопила нитки і якісь гілочки і почала створювати щось дивовижне, експресивне, до того ж абсолютно безформне, - свою першу текстильну скульптуру.
Значно пізніше, під час однієї з перших виставок, професійні критики вигукнуть: ці скульптури коштують тисячі доларів! А поки це був просто шанс повернути сестрі Джойс інтерес до життя.
Джудіт прожила неймовірно довго як для жінки з синдромом Дауна, що опинилася в дитинстві в психіатричній клініці серед байдужих людей, тридцять років ковтала психотропні препарати, тридцять років не могла знайти собі друга і забути свою сім’ю, - шістдесят один рік. Вона жила заради творчості. Вона творила не зупиняючись.
Вона завжди знала, коли закінчувала роботу. Майже завжди робила кожну скульптуру в подвійному екземплярі - породжувала «близнюків», створювала рукотворний світ «двійнят». Ці близнюки часом «тягнуться» одне до одного. Її скульптури були крихітними і величезними. Коли керівники і викладачі центру зрозуміли, що бачать перед собою, Джудіт видали окремий стіл і карт-бланш. Вона творила за своїм столом багато років, залишаючи на ньому незакінчені роботи до наступного візиту. Їй дозволялось брати будь-який предмет або матеріал.
Близнюки, що тягнуться одне до одного, - постійний мотив в цій повісті, першої в світі поєднаної розповіді, що створена свідомо невербальною людиною
Якщо скласти всі роботи Джудіт, виставити їх за часом виготовлення, виходить щось неймовірне: це єдина повість про її життя. Яскраві, радісні спогади дитинства, - на самому початку. Похмурі, темні скульптури, що говорять про розлуку і життя в клініці, - далі. Близнюки, що тягнуться одне до одного, - постійний мотив в цій повісті, першої в світі поєднаної розповіді, що створена свідомо невербальною людиною.
Вираз страху поступово сходив. Вона стала впевненою в собі, повною внутрішньої гідності пані. Полюбила яскраві прикраси, строкаті шарфи - назагал, одягалася зовсім як прийнято серед екстравагантних художниць. Звідки в неї залишалося стільки сили, щоб після тридцяти років ув’язнення, холоду, принижень повернутися як особистість? Одного мистецтва для цього мало. Відповідь, напевно, тільки в одному імені: Джойс. Сестринська любов зробила можливою цю неймовірну історію, сестринська дружба з колиски до зустрічі після довгої розлуки і далі.
Коли на першій виставці Джудіт роботи побачили критики, то просто ахнули. Рівень експресії, підбір фарб і фактур, - все це ставило рукотвори жінки з синдромом Дауна в один ряд з абстракціоністами початку двадцятого століття. Різниця була в тому, що замість фарб або гіпсу Джудіт використовувала нитки і ганчірки поверх твердої основи.
Джудіт Скотт померла в 2005 році. Її скульптури зберігаються в музеях Нью-Йорка, Лондона і Парижа. Їхня ціна доходить до 20 000 доларів, а якби всі ці скульптури залишили у вигляді єдиної повісті, ця композиція була б неоціненною, - так кажуть мистецтвознавці. Ті, хто потрапляв в зал з цими скульптурами наживо, нічого не знаючи про художницю, розповідали потім про дивне відчуття, про майже надприродний трепіт, який охоплював їх. Ніякої магії. Просто геніальність, - геніальність маленької, глухої, що провалила екзаменування в школу, жінки з синдромом Дауна…
Актуально
39081 перегляд
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
