Актуально
24687 переглядів
 |
Напередодні заворушень на Майдані, у п'ятницю 13 жовтня Симоненко сповістив загал про заплановану на суботу демонстрацію на честь 64–й річниці створення Української повстанської армії.
Він також повідомив, що, мовляв, комуністи не дозволять посібникам нацистів топтати "священний Хрещатик". І, якщо знадобиться, вдадуться до фізичних методів впливу на прихильників УПА.
Вдалися. Локальні бійки, в результаті яких затримано 56 осіб, не переросли в масові заворушення тільки завдяки діям міліції.
Наступного дня Петро Симоненко був знову в ефірі разом із главою Української народної партії Юрієм Костенком. На пропозицію ведучої висловитися з приводу можливих шляхів примирення, він вибухнув викривальною тирадою на адресу УПА.
За словами Симоненка, вояки УПА вбивали мирних жителів, учителів, лікарів, що приїжджали на Західну Україну вчити й лікувати дітей. Правда, в останні роки були опубліковані секретні матеріали КДБ, котрі свідчать, що озвучена Симоненком версія – абсолютна неправда.
Без підтримки населення жодна партизанська війна була би неможливою. Українці, що живуть на заході країни, за період із 1939-го до 1941-го побачили, який соціалізм будують Ради. Це був соціалізм із колючим дротом і пострілами в потилицю. Саме тому своїх повстанців вони підтримали. А МДБ, навіть із залученням військових утворень, не могло роками придушити опір УПА
І вдалося до нелюдської тактики. Щоб позбавити УПА соціальної бази, були створені спецпідрозділи МДБ, котрі у вигляді повстанців убивали, ґвалтували, грабували місцеве населення. Крім того, за пропозицією Берії, села, де хоча б одий мешканець був помічений у контактах з УПА, в повному складі виселяли на Сибір.
Саме за війну з мирним населенням 11 начальників обласної верхівки МДБ на західній Україні в післявоєнні роки були нагороджені званням Героя Радянського Союзу.
І це далеко не єдиний кривавий епізод в історії України. Цинізм, віроломство й нелюдська жорстокість – характерні риси радянського комунізму – проявилися з самого початку його завоювання України.
У січні 1918-го більшовикам не вдалося повторити сценарій жовтневого перевороту в Києві – вірні Центральній Раді війська придушили путч на Арсеналі. Вирішальну роль зіграв курінь під командуванням Євгена Коновальця, котрий пізніше став одним із лідерів українського націоналізму.
Не знайшовши підтримки серед місцевого населення, більшовики неодноразово відправляли війська для насильницького приєднання УНРівської України до комуністичної Росії. Тактику, з дивним своєю відвертістю цинізмом, сформулював наркомвоєнмор Троцький у своїй промові перед агітаторами-більшовиками:
Ни для кого не секрет, что не Деникин принудил нас оставить пределы Украины, а грандиозное восстание, которое подняло против нас украинское сытое крестьянство. Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины своей души.
В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков.. Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны – каждый раз губили все завоевания украинцев.
Поэтому они рано утеряли свою "самостийность" и живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией и Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав. Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору, и его успех будет обеспечен.
Помните также, что, так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Укриины нет России. Без украинских угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и Советская власть и мы с вами... Конкретно ваша задача сводится к следующему..."
Далі йдуть поради брехати стосовно комун, що нібито "Россия тоже признает самостийность Украины, но с советской властью, а Петлюра продает Украину буржуазным государствам".
Оскільки роззброєння повстанців викличе невдоволення селян, "то необходимо внушать, что среди повстанцев большинство деникинцев, буржуев и кулаков" (А.В. Белаш, В.Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно", К., 1993 р.).
Лейба Бронштейн (політичний псевдонім – Лев Троцький) був родом із України і добре знав психологію українського селянства. Й не перебільшував, кажучи, що козацький дух "заставляет украинцев творить чудеса храбрости".
У наступні роки українські повстанці мінімум двічі зробили вирішальний вклад у результат Громадянської війни. У вересні 1919-го під Уманню Революційна повстанська армія України під командуванням Нестора Махна завдала настільки нищівної поразки добровольчій армії, що зірвала наступ Денікіна на Москву, котру більшовикам у той момент захищати було нічим.
У листопаді 1920-го саме махновці форсували Сиваш, завдяки чому Червона Армія змогла взяти Перекоп. За 10 днів Фрунзе телеграфував Леніну: "Сегодня наша конница взяла Керчь. Южный фронт ликвидирован", – забувши додати, що це була кіннота махновців.
Після цього, на знак подяки за здійснені подвиги, всю Революційну повстанську армію Махна розстріляли в Криму за наказом Троцького.
Про організований комуністами голодомор в Україні в 1932-33 роках сказано й написано багато. Але навряд чи це – аргумент для товариша Симоненка, котрий, схоже, впевнений, що загибель мільйонів українських громадян була витонченою формою саботажу проти колгоспного руху. Не хотіли українські селяни йти в колгоспи – от і помирали мільйонами від голоду всупереч волі радянської влади.
Окрема тема – масові репресії. По "священному Хрещатику" ночами виїжджали на Биківню вантажівки з трупами розстріляних у підвалах Жовтневого палацу "ворогів народу", де в тридцятих роках розташовувався НКВС України.
За даними комісії Шверника тільки з 1 січня 1935 до 22 червня 1941 звитяжні чекісти, направлені ВКП(б), заарештували 19 млн. 840 тис. радянських громадян, з яких 7 млн. розстріляли.
Для порівняння: за даними історика Шаповала станом на 22 червня 1941 в усіх концтаборах нацистської Німеччини знаходилося 22 тисячі німців, обвинувачуваних у ворожому відношенні до гітлерівського режиму.
Ввійшовши в 1939-му на західну Україну, радянські комуністи розгорнули масовий терор. Під час відступу Червоної Армії влітку 1941-го енкаведисти, не встигаючи вивезти політв'язнів, розстрілювали їх. Але втеча була настільки спішною, що навіть стріляти в потилицю не встигали. Просто закидали камери гранатами. Так було в Тернополі.
Ті, чиї родичі, друзі або знайомі загинули за два неповних роки першого пришестя Рад на західну Україну, становили більшість тих, хто пішов у ліси до УПА й записалися в дивізію СС "Галичина".
До речі, до відома товаришів Симоненка, Витренко, й інших товаришів – Нюрнберзький трибунал не визнав злочинними військовими організаціями об’єднання так званих ваффен-СС, учасники яких боролися зі сталінізмом на радянсько-німецькому фронті. (Збірка документів "СС у дії").
Комуністи завжди діяли шаблонно: обіцяли, обманювали. А тих, хто не вірив – знищували. А вже пізніше викладали свою версію подій. Симоненко продовжує цю традицію.
Щоправда, комуністи не могли передбачати, що факти, поховані в спецсховищах, стануть надбанням громадськості. І було б непогано, якби перший секретар ЦК КПУ, виходячи на публіку, про це пам'ятав. Однак автор не ідеаліст, а тому не сподівається на несподіване "прозріння" комуністичного боса.
Проте, погроза, сказана Симоненком із телеекрану, фактично стала закликом до протиправних дій. Заклик було почуто, й на вулицях Києва почалися заворушення.
Таким чином, залучити Симоненка до кримінальної відповідальності є за що. Але чи реально, з огляду на його депутатську недоторканість? Хоча раніше, під час перебування комуністичної більшості у ВР – "групи 236" – Степана Хмару заарештували прямо в стінах парламенту.
З цього приводу, в автора й у таких самих як він платників податків, є пропозиція до міністра внутрішніх справ Луценка. Чи не час подати позов проти Компартії України з вимогою відшкодувати засоби платників податків, витрачені міністерством з метою запобігти заворушенням?
І нехай ЦК КПУ вираховує ці кошти з депутатської зарплати Симоненка.
А то Петро Миколайович, сподіваючися на безкарність і депутатську недоторканість, 7 листопада закликатиме спустити на воду корито, котре красується на постаменті біля "Ленінської кузні", й бахне з головного калібру по українському парламенту. Такі випадки в історії вже були.
До теми:
