Актуально
122170 переглядів
|
Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами |
У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька, яку волхви нарекли Поляною. Росла вона як з води. І вимостилася в дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато красенів-парубків сваталися до неї, та Поля була вірна Стрибі - найпрудкішому з усіх юнаків округи. Міг він навіть обігнати стрілу, яку випустили з найтугішої тятиви. Тож воєвода посилав Стрибу гінцем в різні кінці, коли була в тому потреба.
Щасливі були і Поляна, і Стриба, і стали вони до весілля готуватися. Та на заваді стала врода Поляни. Бо її краса осліпила навіть грізного громовержця Перуна з Вирію. І надумав бог блискавки взяти злюб з Поляною. "Бути Поляні Богинею!" - вигукнув громовержець так, що його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню Землю дощем, а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів.
Про Стрибу всі забули. Всі, крім Полі. Вона боялася злюбу з Перуном і тихо плакала за своїм коханим. Та ось вбрали Полю в найкращий одяг і повели до урочища Перуна, аби віддати в жони громовержцеві. Все плем'я полян ішло за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба також. Ось і задрижала Земля, всі попадали навколішки, лише Поляна стояла горда, як богиня, - у золотому осяяні. З пучком вогненних стріл у руці з'явився Перун. Молодецькі сріблясті вуса спадали аж на його могутні груди. Горіли золоті кучері на голові. Сяяли його очі.
Усміхаючись, бог-красень став наближатися до Полі. "Прощай, кохана моя Полю!" - скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткого мисливського меча і вгородив собі в серце. Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула Поля, залившись слізьми. Спохмурнів Перун і сказав: "Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози. Хай же ти, чарівна Поляно, нікому не дістанешся!"
Сліпуче сяйнули блискавки, вдарив грім. У неймовірному страхові люди припали до Землі. А коли підвели голови, то не побачили красуні Полі. Замість неї виросло дерево - високе й струнке, як дівчина. "То - Поля!" - вжахнулися передні. "Що то за дерево?" - допитувалися задні. "Тополя",- відказували їм. Так і пристала до дерева назва - ТОПОЛЯ.
А Перун злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу Живої Води, бризнув на лице мертвому Стрибі й ожив юнак. "Будь моїм побратимом, Стрибо!- сказав Перун.- Адже обидва ми осиротіли без нашої Полі. Чи згоден?" "Згоден", - відповів Стриба. Перун схопив за руку побратима, потягнув за собою і... обидва легко злетіли в небо, полинули у Вирій. Там Стриба з дозволу Рода вкусив молодильне яблуко і став безсмертним. "Роде, - звернувся Перун до Сокола, - дай крила для ніг мого побратима Стриби - його я хочу зробити богом вітрів, без яких не буде життя на Землі".
І тоді Сокіл-Род пустив дві сльозинки, і до ніг Стриби впало два крила. І врочисто промовив Перун: "Тепер ти володар вітрів на світі, тепер ти не Стриба, а СТРИБОГ!" Так вони стали побратимами - Перун і Стрибог. Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами, пускаючи життєдайний дощ на Землю в потрібному місці. Так вони творять добро: без вітру й без дощу й справді немає життя на Землі.
Публiкацiї за темою «Міфи та легенди»:
