|
Вулицями Луцька Валерій Маренич їздить на старому німецькому велосипеді “Майнен” (фото: Володимир ЛУК’ЯНЧУК) |
Кучма обіцяв співакам три квартири в Києві, а дали одну в Луцьку.60-річний співак Валерій Маренич дав згоду зустрітися з ”ГПУ”. Сказав: ”Ладнєнько. Чекаю завтра біля фонтану, о пів на шосту ранку”.
Зрання куняємо на лаві неподалік пам’ятника Шевченку в Луцьку, на вулиці Волі. Безлюдним проспектом мчить велосипедист. Зіскакує зі старого німецького ровера ”Майнен”. Убраний, як турист: затерта штормовка, спортивні штани, білі кросівки ”Рібок”. На голові кепка-мазепинка, за спиною рюкзак. Це Валерій Маренич.
— Хлопаки, у нас година часу, бо спішу на дачу, — поглядає на годинник ”Слава”, прикручений до паска мідним дротом. Протирає хустинкою лінзи дешевих окулярів, які на мотузку висять на шиї.
Повз нас проїздять спортсмени-велосипедисти.
— Ну хіба то ровери? — зневажливо кидає. — Усе американське — то непотріб. От старе німецьке — кльос!
Скаржиться, що 15 років сидить без роботи.
— Запитайте в губернатора, чому за півтора року не запросив бодай поговорити, — каже. — Навіть волинські фестивалі — без Мареничів. Нас нема ні в журі, ні на сцені. Люди питають: де ви, у лісовій криївці? Їдьте ліпше до Лукашенка, він запрошував. Правда, Олександр Григорович казав: лишайся, дам службову машину, роботу в Мінську чи Бобруйську. Там із Володьою Мулявіним із ”Піснярів” ми починали, ще до тріо.
 |
Платівка 1979 року з піснями, з яких почалася ера Мареничів |
Антоніна (
дружина і художній керівник тріо. — ”ГПУ”) має дві вищі освіти, півсвіту об’їздила. А ніякої посади в культурі не має. Канадійці забрали мої диски ”Ген, на узліссі хрест мовчить”. Кажуть, їдьте за океан, вас не забули. Я міг би, але ще хочу дихати рідним киснем.
- Випиваєте?
— То все дезінформація! У Кракові дали диктофонний запис послухати. Клерки з Києва поляків отуманювали, що Маренич такий-сякий. Мовляв, у Луцьку з поетом Іваном Чернецьким сидять і? каву п’ють із ранку до ночі.
Посол України в Литві Борис Климчук хотів запросити мене на концерт. Дзвонить у Міністерство культури. А там брешуть, що Маренича нема, він у Канаді, кудись поїхав, десь помер. Посол їм: як, я ж бачив Маренича на вулицях Луцька! Я розумію, у Києві циркус замішаний на долярах. Луцька поетеса — вчителька — розповіла, що треба півтори тисячі, аби в передачі ”Від суботи до суботи” крутилася одна пісня волинського автора. Вона плаче: для мене, Валєра, 50 гривень — великі гроші, — Маренич морщиться і б’є кулаком по лавці.
- 2003 року Кучма обіцяв усім трьом Мареничам дати квартири в Києві. Щось отримали?
— Дві квартири зажали, а одну дали. Але не в Києві, а в Луцьку. Туди від нас переселилася Світлана — сестра Антоніни. А ми з жінкою та сином Богодаром залишилися в своїй однокімнатній.
Біля фонтану зупиняється старий ”бобік” ГАЗ-49. Водій вивантажує з нього елементи для шатра пива ”Рогань”.
— О, і в мене такий стоїть! — оцінює Маренич машину. — Маю східнонімецький автомобіль ”трабант”. Колись на такому любив їздити генсек НДР Ерік Хонеккер. Але машина стара, холєра. Років 30 — уже не їздить.
- Чув, маєте фазенду в Новоукраїнці, на Рівненщині.
— Цить, бо знову стовпці з дачі покрадуть! Фазенда — за 25 кілометрів від Луцька. Їжджу туди на ровері, бо ”Волгу-2412” вже 15 літ, як украли. Знайомий майор Володя Дудай узнав прізвища злодіїв. Знайшли ”Волгу” аж за Уралом, але москалі не віддали. Стидоття. Недавно в Берестечку на козацьких могилах Юрій Луценко мені говорить: у вас же клондайк машин! Бо в Луцьку найдешевший автомобільний базар.
- Бачив, ви рекламували автомобіль ”Волинянка”.
— Точно, було одне грішне діло. Режисер із Києва Олесь Санін знімав мою персону на новому джипі ЛуАЗ ”волинянка”. Коли дійшло до оплати, там прикинулися товариством глухонімих. А Білоножко і Сашка Злотник питають: що, Валєра, ти не маєш тої ”волинянки”, що так її показував?
- Товаришуєте з колегами на естраді?
— Друзів називати остерігаюся. Злі язики скажуть: о, то вони об’єднуються, — Маренич, Мозговий. Колись колегував із Віциним, Моргуновим, Штепселем і Тарапунькою. Нині із зубрів тільки Міша Боярський зостався. Хочу відкрити в Луцьку мистецький бар ”У Маренича” — з варениками, шкварками, грибами, галушками. Запрошуватиму туди друзів. Он ті шльоци — словаки — фестиваль Мареничів проводять: у них є місто Снина, де кожен другий житель — Маренич. Там є бар ”У Маренича”.
- Кажуть, ви підпільний мільйонер. Маєте рахунки за кордоном, 10 тисяч гривень пенсії.
— Ага, маю гроші в мішках? під очима. Пенсія то комерціяльна таємниця, але то все мізер. Мені потрібні концерти, хороша студія. Он Дмитро Гнатюк, стільки йому літ, а на сцену виходить. Карел Готт, ми з ним разом виступали в Празі й навіть у рівненських лісах, каже: чого пішов у підпілля, співай! Торік я випустив диск ”Ген, на узліссі хрест мовчить” — тисячу примірників. А нині маю шедеври волинських поетів — отих, правдивих. Пісні вже готові. Щоб записати — по 200 долярів треба за кожну.
Він нервово гасить голими пальцями недопалок. Устає, поправляє скособочений рюкзак. Заскакує на велосипеда.
— Скажіть у газеті, що Маренич шукає собі адміністратора.
1946, 1 січня — народився в Кривому Розі
1971 — одружився з Антоніною Сухоруковою
1973 — разом з Антоніною та її сестрою Світланою створив ”Тріо Мареничів”
1979 — представляли Україну на ”Євробаченні”
1980 — не схотіли співати під фонограму на Московській Олімпіаді
1981 — через відмову кинути гастролі Україною, аби виступити на Дні колгоспника в Москві, Мінкульт СРСР заборонив виступати за межами Волинської області; тріо прибрали з ефіру
1983 — народився син Богодар
1992 — гастролі Північною Америкою; чутки, що Мареничі втекли до Канади
1998 — компакт-диск ”Три тополі”
2003 — народні артисти України
2004 — Мареничі заявили, що більше не виступатимуть утрьох
2005 — диск Валерія ”Ген, на узліссі хрест мовчить”
Мареничі
|
Тріо Маренич, 1978 рік |
Згідно з легендою тріо Мареничів виникло досить випадково - якось на концерті ВІА в якому вони співали, в провінційному будинку культури зник електричний струм... Акустичний концерт був настільки вдалим, що філармонія швиденько оформила їх самостійною творчою одиницею...
Валерій Маренич (01.01.46) родом з Кривого Рогу, його дружина Антоніна Сухорукова (17.03.50) та її сестра Світлана (01.03.56) - корінні росіянки з Самари (тоді Куйбишева), а потрапили вони всі до Луцька з... Казахстану.
Антоніна починала співочу кар’єру в вокальному октеті московського естрадного оркестру «ВІО-66» Юрія Саульського, з 1971 року вона разом з Валерієм; за два роки до них приєдналася Світлана.
Тріо виграло перше місце на огляді ВІА в Харкові, для поїздки на молодіжний фестиваль на Кубу (правда в Гавану їх так і не пустили).
На телеекранах України вони з’явилися в 1978 році і протягом трьох років з ефіру не зникали - почалася ера Мареничів.
Пісні народів світу та поп-шлягери з їхнього репертуару відразу ж зникли - залишилися тільки україномовні, всенародно улюблені пісні: «Сиджу я край віконечка», «Посилала мене мати», «Ой, у гаю при Дунаю», «Несе Галя воду», «Ой, під вишнею...», «Тиша навкруги», «Чом ти не прийшов?».
|
Тріо Маренич, 2001 рік |
В 1979 році ВФГ «Мелодія» оперативно випустила довгограй Мареничів, Укртелефільм зробив його відеоверсію. Та не все йшло так гладко як здавалося - Мареничам ще по інерції присвоїли звання Заслужених артистів України - а вже повним ходом йшла не об'явлена війна між ними і чиновниками від культури. Мареничі ж бо не вміли орієнтуватися в ситуації й відмовлялися від стадіонних концертів, не захотіли обслуговувати Московську Олімпіаду, не співали під фонограму, не виконували патріотичних пісень, та ще й захоплювалися піснями січових стрільців.
Після чергової відмови співати в офіціозному концерті до дня колгоспника, спалахнув скандал - історія потрапила в газети. З Міністерства культури прийшов наказ з забороною Мареничам виступати за межами Волинської області, був розмагнічений свіжознятий фільм, припинена трансляція їхніх записів на радіо та телебаченні.
Таке раптове зникнення суперпопулярного й найприбутковішого колективу України, спричинило до появи чутки про їхню втечу до Канади, - а вони як і раніше жили утрьох в однокімнатній квартирі. Деякий час художнього керівника тріо Антоніну Маренич підміняв Олег Сиваков.
Із небуття Мареничі повернулися тільки на початку 1994 року - вони розпрощалися з Волинською філармонією і вже самостійно відмітили 20-ти річчя творчої діяльності великими концертами в столичному палаці «Україна».
На студії «Олекса» тріо зробило серію реміксів своїх старих хітів з сучасним музичним супроводом, по тому дебютувала як композитор Антоніна Маренич. Вона також записала цикл з семи телепередач під загальною назвою «Колисанка». Лейбл Оберіг-ХХІ в 1998 році випустив перший компактдиск Мареничів «Три тополі» з піснями з піснями початку 80-х, що раніше не видавалися, через два роки перевидали перший альбом - «Ой, під вишнею...».
В лютому 2003 року Антоніні, Світлані і Валерію Мареничам присвоєне звання Народних артистів України, повідомляє
КМ-студія.
Актуально
74029 переглядів
Публiкацiї за темою «Музика та виконавці»:
