Актуально
30556 переглядів
 |
Дипломатичні зусилля з метою покласти край тривалому конфліктові, внаслідок якого від 2014 року загинули понад 14 тисяч людей, набули нової сили з часу обрання минулого року Володимира Зеленського на посаду президента України. Міністри закордонних справ країн «нормандського формату» (Франція, Німеччина, Росія й Україна), як очікують, зустрінуться в червні з метою прокласти шлях до нового саміту лідерів цих держав, які востаннє зустрічалися в Парижі в грудні 2019 року після трирічної перерви.
Політики постають перед викликом. Мінські домовленості вересня 2014 і лютого 2015 року залишаються єдиним рамковим планом завершення війни на сході України, але вони ґрунтуються на двох непримиренних інтерпретаціях суверенітету України. Саме це я називаю в своїй новій праці для «Чатам гаус» «Мінською головоломкою»: чи Україна суверенна, як наполягають українці, чи її суверенітет має бути обмеженим, як вимагає Росія?
Україна вбачає в мінських домовленостях інструменти для відновлення свого суверенітету над районами Донецької і Луганської областей, які нині перебувають під окупацією Росії. Українське тлумачення мінських домовленостей передбачає таку послідовність дій: припинення вогню, вихід Росії зі сходу України; повернення українсько-російського кордону під контроль України, вільні і чесні вибори на Донбасі; і, нарешті, відповідно до загальнодержавної програми децентралізації, розпочатої 2014 року, передача повноважень регіонові, який має бути реінтегрований і повернений у підпорядкування владі в Києві. Внаслідок цього Україна могла б бути в змозі ухвалювати свої власні внутрішньополітичні і зовнішньополітичні рішення. Але саме цього не готова прийняти Росія.
Бо Росія, навпаки, вбачає в мінських домовленостях інструмент для руйнування суверенітету України. Вона вимагає, щоб вибори на Донбасі відбулися до того, як Україна поверне контроль над міждержавним кордоном. Після цього має настати всеосяжна автономія для російських маріонеткових режимів на сході України, що буде підривати центральну владу в Києві. За цим сценарієм Україна не мала б змоги здійснювати в себе дієве урядування чи орієнтувати свою зовнішню політику на Захід. Не дивно, що значна більшість українців вважає такий результат цілковито неприйнятним.
Ставлення Заходу до цієї мінської головоломки нечітке й непослідовне. Переважна думка полягає в тому, що домовленості мають на меті знайти середню точку між позиціями Росії й України. Але намагання досягти цього, включно з так званими «планом Мореля» і «формулою Штайнмаєра», не змогли досягти такого результату. Замість досягнення прориву ці зусилля тільки збільшили тиск на Україну і призвели до небезпеки політичної нестабільності в Києві, але водночас не досягли ніяких змін у політиці Росії.
Тож західні політики мають уже припинити намагання розв’язати цю нерозв’язну суперечність і натомість визнати різкість вибору мінської головоломки: або Україна суверенна, або ні. У цьому випадку компроміс – не вибір.
Альтернативним способом підходу до виконання мінських домовленостей могло б бути визначення захисту суверенітету України як недвозначного вихідного пункту політики Заходу. Це означає підтримку української інтерпретації домовленостей. Такий підхід перетворив би мінський рамковий план на інструмент деескалації і залагодження конфлікту. Західні уряди мали б тим часом підтримувати політичні й економічні реформи в Україні, використовуючи визначальну Угоду про асоціацію між ЄС і Україною як якір для них, із метою зміцнити стійкість України перед тиском Росії.
Такий альтернативний підхід також виходив би з припущення, що реінтеграція окупованого Донбасу – можливість у найкращому разі на віддалену перспективу, – якщо мирний процес не має призвести до неприйнятного напруження для України. По суті, цей підхід передбачав би протистояння з Росією, яке закінчиться тільки тоді, коли російські керівники будуть сприймати Україну як суверенну державу.
Думка про затяжний конфлікт на сході України і тривале протистояння з Росією занепокоїть багатьох західних діячів. Але будь-які намагання втілити мінські домовленості, які не будуть починатися з недвозначного зобов’язання підтримувати суверенітет України, будуть провалюватися й далі, водночас викликаючи небезпеку дестабілізації самої України. Західні політики мають вирішити, яка відповідь на мінську головоломку найкраще відповідає інтересам їхніх країн і найкраще відповідає сповідуваним ними принципам.
Данкан Аллан – дослідник Програми Росії і Євразії британського аналітичного центру «Чатам гаус», також відомого як Королівський інститут міжнародних справ, директор незалежної аналітичної фірми Octant Research & Analysis Ltd. Протягом 28 років був кадровим аналітиком Міністерства закордонних справ Великої Британії, досліджуючи країни колишнього СРСР, особливо Росію і Україну. Працював у британських посольствах у Москві й Києві.
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
