Актуально
27056 переглядів
 |
DW: Пане Безсмертний, десять років тому Ви були послом України в Білорусі. У політичній площині Білорусь не зазнала практично жодних змін за цей час. А от що, на Вашу думку, змінилося у свідомості білорусів, що спонукало їх вийти на вулиці?
Роман Безсмертний: У боротьбі за білоруську Білорусь бере участь третє покоління. Особливість цього покоління в тому, що воно позбавлене радянської ментальності і "моральностей", воно абсолютно вільне від комуністичних і посткомуністичних переконань. А Лукашенко не врахував одну річ. Він тиснув на суспільство, на громадян, але закрити суспільство, як це було в радянські часи, "залізним парканом" він не міг і не зміг. Тому люди тягнуться до людяності. Фраза про те, що "Тихановська - випадкова людина", - повна дурниця! Чому? Тому що білорус хоче жити, як людина. Йому вже набрид цей диктатор, який "з Божої ласки благословляв добро" і хоче бути паханом!
Мирні протести тривають, але Олександр Лукашенко, як бачимо, не готовий мирно віддати владу. Чи вдасться домогтися призначення нових президентських виборів?
Переконаний у тому, що вибори будуть - президентські і парламентські. Не сумніваюся, що демократична Білорусь переможе. Проблема тільки в тому, яку позицію в цьому займе зараз Кремль. Для урівноваження ситуації важливий баланс між позицією Європи та світу і Кремля. Якщо, умовно кажучи, Європа і світ забезпечать рівність балансу, то білоруський народ диктатора свого прожене. Якщо це не вдасться забезпечити, немає сумніву, що Кремль руками Лукашенка таки поборе опозицію. Але це вже буде не перемога Лукашенка, це буде перемога Кремля.
Чи погоджуєтеся Ви з тим, що будь-який кандидат на посаду президента Білорусі, якщо будуть призначені нові вибори, обере проросійський вектор?
Я би пропонував зараз судити про це не з Києва, не з Берліна, а з Мінська. Той, хто там знаходиться, розуміє, що країна на п’ять шостих перебуває сьогодні у системі координат РФ. Вона не вміє, поки що не знає і не може бути за межами цього механізму. Очевидно, що обравши проєвропейський шлях, Білорусь рано чи пізно зайде у піке з Кремлем так, як зайшла Україна, але це буде потім.
Яка країна може прийняти Лукашенка у разі втечі?
Таких країн вже дві, де навіть є для нього резиденції, - Росія і Китай.
Протестувальники у Мінську просили міжнародну спільноту не визнавати перемогу Лукашенка. Чому українські дипломати відреагували не одразу?
Перші два тижні була млява реакція. Від України чекали активних дій, бо Україна розуміє генеалогію цих процесів. Але очевидно, що політичне керівництво України зав’язло у домовленостях і "договірняках" (я буду використовувати саме це слово) з Москвою, тому воно було на початку паралізоване. Потім під тиском суспільства почали проговорювати певні фрагменти. Вже треба сказати, що останні заяви Зеленського про необхідність перевиборів, правда, без оцінки того, що відбувається, свідчать про те, що ми прокинулися. Це запізніла оцінка, яка ще більше поглиблює дистанцію України від європейської спільноти і системи оборони НАТО.
Як Україна може допомогти Білорусі?
По-перше, ініціювати розгляд ситуації у Раді Безпеки ООН, на різних рівнях ОБСЄ. Санкційний вплив України не менший, ніж будь-якої держави світу на Білорусь. І тут рішення українського уряду є суперважливі. І наступна річ: Україні треба прогнозувати декілька можливих сценаріїв розвитку події у Білорусі. Якщо Литва і Польща заявляють, що готові прийняти біженців, Україна мовчить. Більше того, Україна не міняє навіть режиму…
Україна ж приймає?
…не міняє режиму митного контролю з Білоруссю, що абсолютно неправильно. Так, за фактом Україна робить ці кроки. Тільки завдяки тому, що певні посадові особи йдуть на компроміс із законом. Я м’яко зараз кажу…
Які наслідки слід очікувати Україні?
Очевидно, ці наслідки будуть - загальмовані процеси євроінтеграції, співпраці із блоком НАТО. Очевидно, це перетворить Україну на самотнього борця проти російської агресії, що є дуже небезпечним за нинішньої ситуації. Перемога демократичної Білорусі відкриває шанс на об’єднання центральноєвропейських держав у протидії російській агресії. Це і безпека Європи, це і власна безпека.
Як Ви думаєте, наскільки може бути заморожена робота мінської Тристоронньої контактної групи (ТКГ) з питань Донбасу, враховуючи ситуацію в Білорусі?
З березня контактна група працює в онлайн-режимі, і можна сказати, що вона тільки називається "мінська". Пандемія не залишає шансів нам працювати в іншій формі.
Ви доволі часто і різко критикували останні домовленості в Мінську щодо "режиму тиші". Мовляв, Київ фактично проявив слабкість, а президент Зеленський нібито жадає оплесків від Кремля більше, ніж від свого народу. Наразі, за словами президента України, вже місяць ніхто не стріляє в бік українських військових. Чи не змінили Ви своїх попередніх оцінок?
То неправда, що ніхто не стріляв. Чого немає… Немає діяльності снайперів і немає диверсійно-розвідувальних груп. Але постріли лунають кожного дня, це перше. Друге - зверніть увагу, це чи не єдиний випадок, коли "режим тиші" був ініційований Росією, а не Україною. Тут є проста відповідь. Кремль прекрасно розумів перспективи ситуації у Білорусі. Кремль вже не справляється. Лівія, Сирія, Україна, Білорусь. Тому їм потрібна була передишка. Вони отримали цю передишку через нерозторопність і нерозуміння політичної ситуації українським керівництвом, яке нинішню ситуацію може в усіх складових використати, щоб здобути перемогу і в "Мінську", і на фронті, і у "Норманді" (переговорний процес у "нормандському форматі" за участі України, Німеччини, Франції та Росії. - Ред).
Президент Зеленський оголосив 30-й рік незалежності роком закінчення війни на Донбасі. Чи є підстави так вважати?
Зрозуміло, що кожному з нас хотілося би, щоб ця війна припинилася. Але якщо Ви подивитеся на окремі складові: інформаційна, економічна, енергетична, пряма експансія, пряма агресія ведеться не тільки в Україні. Президенту Путіну не дають спокою лаври Грозного, Сталіна тощо. Він живе з ідею відродження імперії. Насправді світ зараз стоїть перед колосальною загрозою. Або вгамує ці імперські пристрасті, або стане перед вибором спочатку континентальної, а потім глобальної війни. Для мене це очевидно. І тут треба вибирати. Або об’єднувати зусилля і допомагати білорусам, продовжувати рятувати Україну, або стати жертвою цього процесу.
Як Ви ставитеся до звернення першого президента України Леоніда Кравчука до Верховної Ради з приводу проведення місцевих виборів на Донбасі?
Дурниця повна, тому що вибори провести там неможливо. Більше того, саме рішення є неконституційним, а люди, які спробують його реалізувати, підпадуть під кримінальну відповідальність. Питання це неодноразово розглядалося в "мінському процесі". Можу Вам сказати, якщо, умовно кажучи, рішення про вибори буде ухвалене, то технологічно, якщо Україна як держава буде контролювати ту сторону, це можливо зробити не менше, ніж через півтора-два роки. А політично це - не менше п’яти.
Повну версію інтерв’ю дивіться тут:
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
