|
Виступ Євгена Сверстюка |
27 жовтня у видавництві “Смолоскип” відбулася презентація книжок, які вийшли до 100-річчя з дня народження їхніх авторів. Ці автори – дуже різні і водночас дуже подібні українці-націоналісти Олена Теліга та Іван Багряний. І якщо, за визначенням Євгена Сверстюка, Іван Багряний – це націоналіст козацького складу, то Олена Теліга – аристократичного.
Олена Теліга і Іван Багряний не схожі на той образ націоналіста, що склався в нашій уяві, відзначив Євген Сверстюк – доктор філософських наук і головний редактор газети “Наша віра”, який виступив на презентації книжок. За визначенням Євгена Сверстюка, Багряний був прикладом козацького опору, і в його постаті уособлюється традиційний тип українця, який не здається.
Заляканий і пристосований до режиму радянський письменник Смолич дивувався Багряному, його напористості, рішучості і, як зараз кажуть, харизмі. І хто зараз згадує цього Смолича? А Багряного не тільки згадують, ним захоплюються! Як підкреслював колись Іван Кошилівець, Багряний вірив в свій народ. Через те, на думку, Євгена Сверстюка, він не падав духом і до смерті залишався справжнім козаком.
На зміну напівсонним хліборобам (в політичному смислі) і тим, хто був вихований на малоросійській ідеології, в 20-30 роках минулого століття появився новий тип людини – націоналіст, якого можна охарактеризувати як радикального, але який є дуже цільним образом, – відзначив Євген Сверстюк. За його словами,
зараз клонуються радикальні націоналісти, які лише повторюють гасла і профанують ідеї патріотизму, нічим його не підтверджуючи. “
Ми зараз не маємо живого націоналіста, щоб на нього подивитися, а до війни ми їх мали, і це були надзвичайно цікаві люди”.
Євген Сверстюк сказав, що його смішить, коли кажуть, що Олена Теліга – більше патріотка, ніж поетка. Поети завжди були обличчями свого історичного часу. Олена Теліга не переймалась тим, аби видавати свої твори. Вона, без сумніву, є поеткою. І в неї є той дух, який співає і відлунює в кожній душі.
“
Ми відзначаємо 100-річчя тих людей, за якими тужить душа” – майже поетично висловився Євген Сверстюк і додав, що в нашому зазомбованому і несміливому світі нам бракує таких постатей, як Іван Багряний і Олена Теліга. Про видані книжки він сказав, що краще не можна було б і придумати подарункового видання.
Книжка Олени Теліги “Вибрані твори” (упорядник – Осип Зінкевич) має 344 сторінки всіх відомих віршів поетки та найважливіших її публікацій і наклад в 2 тис. примірників. А Івана Багряного “Смолоскип” видав двома книжками: на 687 сторінках його “Вибраних творів” (упорядник і автор передмови Максим Балаклицький, наклад 3 тис. прим.) – поезії, оповідання “Пацан” і роман “Людина біжить над прірвою”, а великоформатне видання, що має 856 сторінок і наклад 2 тис. примірників, подало публіцистику Івана Багряного в хронологічному порядку. І це вже друге видання, упорядник Олексій Коновал.
На презентації книжок виступили багато дослідників і літературних критиків, які настільки цікаво розповідали про художній і публіцистичний доробок Івана Багряного – а він був не тільки талановитим українським письменником, а й активним громадсько-політичним діячем свого часу, – що в мене виникло справжнє бажання почитати цього автора.
А почитати, дійсно, є що. Крім того – на різні художні уподобання: роман “Тигролови” (1943 р.) розповідає про далекосхідні пригоди втікача-арестанта, який рятує від смерті дочку тайгових тигроловів – вихідців з України та виборює власну свободу; роман “Людина біжить над прірвою” (1949) показує романтичного героя, хоча автор і проголошує, що він – “звичайна”, “сіренька”, “непоказна” людина.
Опис всього, що з сталося з цим героєм протягом епічного викладення твору, несе певний символізм і оптимізм, демонструє перевагу гуманістичних цінностей над класовими і національними. Автор, звичайно, не оминає політичний аспект, декларуючи свою вірність ідеалам українського націонал-соціалізму, і “неполіткоректно”, як на сьогоднішній день, проголошує велич і виключність одних націй (українців і італійців) у порівнянні з іншими, їхню повагу до особистості, творчу потугу і схильність до свободи.
В романі “Сад Гетсиманський” (1950) Іван Багряний описує страдницьку мандрівку пеклом харківських радянських тюрем 1930-х років, демонструє систему більшовицького терору в дії, підступні методі більшовицьких каральних органів, використовуючи, звичайно, особисті враження і досвід.
Цей роман був чи не першим твором емігранта з СРСР, який названо Юрієм Шерехом-Шевельовим
“справжньою енциклопедією радянської політичною в’язниці”.
 |
Олександр Шугай і презентовані книги Івана Багряного і Олени Теліги |
Цікаво те, що “Сад Гетсиманський” з’явився на 18 років раніше знаменитої книги Олександра Солженіцина “Архепілаг ГУЛАГ”. Про це відзначив у своєму виступі голова Фундації ім. Івана Багряного Олександр Шугай.
Наступні за хронологією романи – “Огненне коло” (1953), в якому автор робить спробу осмислення болючої трагедії українського народу – братовбивчого бою під Бродами, “Антон Біда – герой труда” (1956), “Буйний вітер” (1957). Останній резонансний роман письменника – “Маруся Богуславка” (1956), який був виданий через два роки після смерті автора діаспорянами і в “незалежній” Україні не видавався, фрагментарно друкувався лише в літературному журналі “Дніпро”.
І це – тільки проза Івана Багряного. В нього ще є величезна кількість поезій, п’єси і безліч публіцистики, якою він нещадно критикував нелюдський режим в Радянському Союзі, параноїдальний тоталітаризм Сталіна, показував російський шовінізм і виступав за державну незалежність України. Його слово стало засобом боротьби за національну гідність і волю свого народу.
Публіцистика Івана Багряного, в якій, фактично, відбилась його політична і організаторська діяльність в еміграції, не втратила своєї актуальності й сьогодні. Але, на думку харківського дослідника його творчості Максима Балаклицького, він все ж таки й досі для багатьох залишається “білою плямою”.
В 1992 р. Іван Багряний посмертно був удостоєний Державної премії України ім. Тараса Шевченка, після чого в Україні було видано три його романи – “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” і “Людина біжить над прірвою”. Кілька публіцистичних творів вийшло 1994 року у збірці “Під знаком скорпіона” у видавництві “Смолоскип”, але всебічне уявлення про багату і містку публіцистику письменника дасть найповніше видання “Публіцистика” Івана Багряного, що було представлено на презентації.
В Радянській Україні творчість Івана Багряного замовчувалася, а видані за кордоном твори було небезпечно тримати вдома, бо можна було б і у вязницю потрапити. Івана Багряного комуністична пропаганда таврувала ворогом народу, націоналістом і страшним антирадянським елементом. В еміграції радянські шпіони і провокатори ліпили з нього прислужника Москви, звинувачували у комунізмі і навіть називали агентом НКВС – аби посіяти ворожнечу серед закордонних українців.
Як відзначив у своєму виступі Осип Зінкевич, після війни в таборах українських ді-пі (D.P. – displaced person –
переміщена особа – О.К.) агенти КГБ використовували протиріччя між східними і західними українцями, аби посіяти між ними хоча б якесь непорозуміння. Хто сказав “Да” або “Хорошо”, тих вже записували у більшовики. Осип Зінкевич відзначив, що
Іван Багряний мав гіпнотичний вплив на аудиторію, перед якою виступав. Це він знає точно, тому що сам, тоді ще юнаком, був присутнім на його виступах в різних містах Німеччини.
Скількох українців врятував Іван Багряний від потрапляння в пастку однією своє брошурою “Чому я не хочу вертатись до СССР”! КГБ агітував українців, що втекли протягом Другої світової війни в Європу або опинилися там в інший спосіб, повертатися на “батьківщину”. І як тільки вони поверталися, одразу потрапляли у в’язниці і табори, в кращому разі – на висилку у Сибір чи на Урал на важкі примусові роботи. Є свідчення, що після виходу цієї брошури декількома європейськими мовами британська і американська розвідки згорнули своє підсобництво радянській агентурі в її людоловлі, що тривала до середини 1950-х років.
Скільки повчальних статей написав Іван Багряний для молоді! Його книги користувалися величезним успіхом – їх вручали в подарунок молодим людям в день народження, в день причастя. Як сказав у своєму виступі Олександр Шугай, його роботи виходили англійською, німецькою, французькою мовами величезними накладами. Наприклад, “The Hunters and Hunted” (“Переслідувачі і переслідувані”) вийшла накладом в 1 млн. примірників.
Іван Багряний, на його думку,
був предтечею шестидесятників. Він спонукав їхню появу, а його книжки були початком того руху. Він був справжнім речником українського духу перед вільним світом – і це завдання він виконав. Багряного і досі бояться, бо за ним – правда!
Актуально
87700 переглядів
Публiкацiї за темою «Література»:
