Актуально
3299 переглядів
 |
Востаннє про базу згадували кілька років тому, але це питання знову на порядку денному. Як Росія використовує повітряний простір Білорусі зараз? Що зміниться, якщо авіабаза все ж з’явиться? І як на загрозу з повітря може реагувати Україна?
Вже сімнадцять років поспіль країни НАТО позмінно патрулюють повітряний простір балтійських країн – Литви, Латвії та Естонії. Перехоплення російських літаків у нейтральному небі – звична справа.
«Часом це ніби дурість, бравада – коли хочеться показати: «Я тут, і мені плювати на ваші і міжнародні правила. Просто лечу, куди хочу, і роблю, що хочу». Часом це відбувається так, як потрібно – згідно з усіма міжнародними угодами», – каже литовський військовий експерт Дарюс Антанайтіс.
«Росія – це не лише військова загроза, але й найбільша загроза для цивільного транспорту. Вони літають з вимкненими відповідачами, літають без плану. Тому коли на радарі з’являється якась цятка, про яку ти не знаєш – звісно, потрібно піднімати літаки і дивитися хто летить, куди і чому», – пояснює особливості перехоплень російських літаків литовський експерт.
У 2020-му літаки НАТО в Європі виходили на перехоплення російської авіації понад триста разів – і поблизу балтійських країн такої активності багато. Часом на супровід злітають кілька разів на тиждень.
«Росія спирається на чотири сфери: дипломатичну, військову, інформаційну й інфраструктурну. З політичної вони хочуть показати, що сильні, і ми повинні з ними рахуватися і боятися їх. З військової сфери – що вони готові. От прямо зараз увійдемо, залетимо (у повітряний простір – ред.)», – веде далі Дарюс Антанайтіс.
Утім, російської авіації в регіоні може стати більше. На нещодавніх перемовах у Сочі Володимир Путін і Олександр Лукашенко обговорювали важливе питання – російську військову базу на території Білорусі.
Про мотиви такого кроку розмірковує білоруський військовий оглядач Олександр Алєсін: «Припускають, що Росія хоче зробити ніби «удар під дих» своїм сусідам, із якими вона веде жорстоку інформаційну війну. Кому? Країнам Балтії, Польщі й Україні. Тому що для них це дуже нервове питання. Дуже болюче. Крім того, вона хотіла б посилення свого впливу – військово-стратегічного, геополітичного – на території Білорусі. В центрі Європи. Показати усьому світові, що вона, хоч і опосередковано, але контролює тут (у Білорусі – ред.) ситуацію».
Для України Білорусь – це тисяча кілометрів спільного кордону. Лукашенко завжди декларував нейтралітет, але українські військові все одно працювали за цим напрямом.
Стежили і за повітряним простором, але акцент був на іншому, розповідає колишній перший заступник начальника Генштабу Ігор Колесник: «Зосереджували зусилля на протидії диверсійно-розвідувальним групам противника. Тому що на території Республіки Білорусь проводились спільні навчання з Російською Федерацією, зі збройними силами Російської Федерації, зокрема сил спеціальних операцій. Тим більше на полігонах, ділянках, наближених до нашого державного кордону».
ЗСУ протягом попередніх років збільшили авіаційне угруповання поблизу північних кордонів України.
У Луцьку базується бригада тактичної авіації, виведена з окупованого Росією Криму, розповідає спікер Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.
«Скажімо, 204-а бригада тактичної авіації, що дислокується у Луцьку, вже набула бойових спроможностей і несе бойове чергування в системі протиповітряної оборони держави в своєму районі відповідальності, – каже Ігнат. – А кілька років тому на базі окремої ескадрильї в Озерному на Житомирщині створено повноцінну бригаду тактичної авіації, яка постійно чергує в системі ППО».
Олександр Лукашенко все ж публічно виступає проти російської авіабази. Експерти кажуть, що на тлі масових протестів будь-який інцидент із територією, що перебуває під охороною, може формально дозволити Росії діяти рішуче. Та й протести через іноземних військових можуть посилитися.
Лукашенко ж виправдовує свої дії нібито активністю НАТО: «Дайте нам ці літаки! Але на цих літаках мають літати і росіяни, і білоруси. Білоруси і росіяни. Разом. А баз достатньо – їх не треба створювати. Навіщо гроші даремно витрачати? Краще купити чи побудувати нові літаки для цього».
Російські літаки вже патрулювали білоруський повітряний простір – із 2013-го. Спочатку це були лише винищувачі – від чотирьох до шести. З весни 2014-го кількість літаків, за даними розвідувальної спільноти Inform Napalm, зросла.
У тому числі з’явився літак дальнього радіолокаційного виявлення А-50, каже представник організації Денис Івашин: «Він наводив винищувальну авіацію військово-космічних сил Росії, в тому числі на стратегічні об’єкти на території України. І, в принципі, усі ці ВПС Росії на території Білорусі – вони дислокувалися аж до підписання перших мінських угод».
Білоруські експерти кажуть, що спільні польоти закінчилися у 2015-му. Тоді в Росії вже мали конкретні плани на авіабазу – 12 винищувачів і 4 гелікоптери, як мінімум, на 15 років. Тоді, під час президентських виборів, Лукашенко від бази відмовився. Втім, якщо її таки створять, російська авіація літатиме набагато активніше, ніж зараз.
Лукашенко ж виправдовує свої дії нібито активністю НАТО: лише під час навчань, вважає Олександр Алєсін.
«Зараз, згідно із законодавчими актами, за домовленостями, вони можуть перебувати у нас і в нашому повітряному просторі, на нашій території, два місяці. Потім повинні піти, змінитися на інших на ротаційній основі. Лукашенко ж виправдовує свої дії нібито активністю НАТО, – каже білоруський експерт. – Якщо з’явиться база на постійній основі, тобто буде укладений договір між державами щодо цієї бази, то тоді контингент, який там перебуватиме, отримає право використовувати її на постійній основі для ведення бойового навчання».
У Повітряних силах України кажуть: щорічно проводять великі навчання із пусками зенітних ракет поблизу Чорного моря – якраз щоб підтримати бойову готовність.
Якщо припустити, що Москва домовиться із Мінськом про базу – реагувати на неї доведеться і Україні.
На думку Ігоря Колесника, може бути зроблено кілька пріоритетних кроків: «У першу чергу, це посилення повітряної розвідки противника. Це нарощування підрозділів радіотехнічної розвідки і радіоелектронної розвідки вздовж державного кордону. Другим пріоритетом є розгортання підрозділів територіальної оборони. Військових з’єднань і частин нам буде недостатньо для того, щоб перекрити увесь державний кордон і створити оборонне угруповання вздовж майже 3 тисяч кілометрів».
В естонській розвідці Білорусь називають військовим округом Росії – через протести там влада все більше залежить від Москви, разом із цим зростає загроза і для країн Балтії.
«Варто згадати, що є Калінінградська область. Напевно, найбільш насичена зброєю земля в Європі. І те, що Росія ще ближче підводить свої війська і може «закрити» Сувалкський коридор – це, звісно, дуже велика загроза для нас», – каже Дарюс Антанайтіс.
У відносинах із Білоруссю існує певна двоїстість. Формально Мінськ нейтральний. У той же час він із Москвою у військово-політичному союзі – і в них єдина система протиповітряної оборони. Постійно відбуваються спільні навчання. Тобто ворожості немає, а відповідати – необхідно.
«Проводяться навчання? Так, проводяться. Є загроза? Є загроза. Ми реагуємо на це? Реагуємо. У відповідності до того ступеня загрози, яка створюється під час цих навчань», – пояснює логіку дій військових Ігор Колесник.
За таким принципом дзеркальності, в міру можливостей діятимуть і у випадку розгортання російської військової бази в Білорусі. Не лише Україна, а й НАТО. Це призведе до все більшої мілітаризації регіону.
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
