Актуально
93175 переглядів
|
Трипільська кераміка |
За даними багатьох дослідників, найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик. А на символи води в окремих групах трипільських поселень припадає 33% від усіх відомих знаків, на символи дощу - 16%, на символи тварин - 14%, на символи дерева - 16%.
З-поміж виставлених для огляду трохи більше як 350 трипільських пам'яток у Національному музеї історії України та Музеї Інституту археології НАН України, зображення Сонця та його колообігу є на 33, Місяця - на 11, води - на 25, дощу - на 29, дерева - на 15, тура-бика - на 33, оленя, змії, собаки, птахів - на 5-10 пам'ятках. Понад 700 замальовок трипільського посуду оприлюднив у таблицях до своєї праці "Гончарство племен Трипільської культури" С.Рижов. Там знову ж таки переважають зображення перерахованих знаків-символів: Сонця і його коло обігу - на 90, води й дощу - на 40, Місяця - на 40, Зірок - на 4, дерева - на 6, тура-бика - на 17, змії, хорта, птахів - на півдесятка посудинах.
Символи трипільців перегукуються із традиціями українського народного декоративного мистецтва. На думку В.Щербаківського, "Наші трипільці мусять нарешті одержати по заслугах те, чого вони варті... Вони, власне, склали весь фольклор, який маємо, всі народні обряди, вірування і інше, майже всю усну словесність".
Учені знаходять в українських обрядових піснях сонцепоклонницького походження відлуння ще первісної епохи у їхніх космогонічних мотивах початку Світу, Прадерева, відмикання ключами Неба, Землі, Вирію. Вражає, що у тих наших прадавніх піснях оспівуються з тією ж частотністю ті ж самі символи, які опоетизували у своїй орнаментиці носії Трипільської культури. Символи-образи таких наших пісень є ніби розвоєвим продовженням символів трипільських орнаментів, їхніми варіантами у словесності.
З-поміж майже 450 наших обрядових пісень сонцепоклонницького походження, оприлюднених у збірках "Золотослов" та "Небо України", Сонце і його колообіг оспівують 55 пісень, Місяць - 50, первовічні води - 38, дощ - 28, дерево (Райдерево, Самбірдерево) - 57, птахів (райських птахів) - 60, тура-бика - 20, оленя, козу, куну, змію - 5-10 і інше.
Серед найчастіших трипільських знаків-символів дослідники виділяють символи Сонця і його колообігу. Ось що пише про цей трипільський символ М.Відейко: "Одноярусні композиції найчастіше складалися з таких елементів, як коло, овали з "променями", відтінки спіралі. Напрям руху композиції - зліва направо... Таким чином утворюється орнамент, який названий Б.Рибаковим "безперервний біг Сонця" і може бути витлумачений як відображення плинності часу".
Відзначає символи Сонця та його колообігу і В.Мицик: "Ось на посудині з Піщаної воно (Сонце) йде в кругообігу. Ці чотири фази, тільки в іншому відображенні, є в оздобленні виробів з поселень Майданецького, Тальянок, Добровод, Томашівки, точнісінько як, у тій веснянці співається: "Колом, колом Сонце вгору йде". Географію трипільських поселень, на посуді з яких є символ колообігу Сонця, можна значно розширити такими поселеннями, як Володимирівка, Касанове, Кліщів, Коновка-Пуцита, Независько, Попудна, Стара Буда, Яблоня та ін.
Дуже вірно підмітив В.Мицик зв'язок трипільського символу колообігу Сонця із таким же символом українських обрядових пісень. В українських веснянках оспівується колообіг Сонця у зв'язку із початком аграрного циклу: "Сонце вгору йде, а низенько Землю гріє". Часто оті спричинені сонячним колообігом зміни в житті природи, в українських обрядових піснях співвідносяться зі змінами у житті дівчини і хлопця: "Ой колесом, колесом й а Сонечко вгору йде, А вже наша дівчина заручена йде"; "Колом, колом Сонечко нагору йде, Колесом ясне нагору йде, Полком молодий на посад іде".
Усі помисли землероба-трипільця крутилися, звісно, довкола підвищення родючості його ниви і для цього він, як висловився О.Уманський, "докладав не тільки фізичні, але й духовні сили - молив Небо про своєчасний дощ". Звідси зрозуміле таке часте зображення знаків дощу на трипільській кераміці, зокрема із Заліщиків, Коновки-Пуцити, Петренів, Шипенців та ін.
Те, що було намальоване трипільцем на його посуді, мусило бути у його голові і на його язиці у вигляді замовлянь, заклинань, задобрювань. А чи не могла потрапити ота словесна магія трипільців хоч якимось відлунням у наші обрядові пісні? Чи не могли співати трипільці пісень, подібних ось до таких українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження: "Крапни, дощику з Неба, Бо нам тебе треба. На зпапашнеє зілля"; "Дощику, припечи, припечи, А нам хліба напечи".
Одного дощу замало, аби щедро вродила нива, потрібно ще й сонячне світло і тепло і з цієї простої причини трипільські майстри доволі часто вимальовували на своїх виробах цілі блоки знаків, у яких поєднували символи дощу і Сонця. Це простежується, наприклад, в орнаменті на горщику із Коновки-Пуцити, де косі пучки пунктирів (дощ) опускаються зверху вниз, а поруч із тими смугами-дощами вимальоване яскраве Сонце. А на горщику із Шипенців уже Сонце стоїть між двома переплетеними смугами дощів. На горняті ж із Яблуні перетинаються смуги дощів і лінії колообігу Сонця. Сонце й дощ у єдиному сюжетному вузлі маємо і на трипільському посуді із Василівки, Старих Радулян, Блищаки, Кліщів, Незвиська, Заліщиків, Липчан, Кошелівець та ін.
Звичайно ж, наші пращури-трипільці безмежно раділи Сонцю і дощу, як і пізніше їхні нащадки, що видно із українських обрядових пісень сонцепоклонницької доби:
А вже весна, а вже красна.
Та й три вітри нам принесла.
Один з дощем, Другий з зелом.
А третій з Сонцем і теплом.
У наших прадавніх обрядових піснях молодіжного циклу сув'язь Сонця й дощу оспівується як життєдайна сила і співвідноситься із дівчиною-нареченою також як символом продовження життя, життєдайною силою: "Я до тебе сама прийду, Я до тебе на двор дробним дощем, А в сінечка ясним Сонечком". Так говорить дівчина-наречена хлопцю-нареченому.
Серед трипільської кераміки трапляються екземпляри, де у блоках знаків Сонця й дощу знаходимо і знак Місяця. Словами В.Мицика - то "триєднання сил, трисутність космогонічних сил". Трисутня єдність символів Сонця, Місяця й дощу яскраво вималювана в орнаментиці кубку із Майданецького, де кругова лінія довкола вінця символізує коло Сонця, а на двох боках посудини спадають з Неба смуги дощів, за якими симетрично у темному Небі сяють два серпанки Місяця. А в чистих обрамлених небесними драбинами секторах ( меотах ) проростають із горбиків землі два дерева як наслідок дії Небесних Світил і дощу. Блоки із подібними поєднаннями знаків Сонця, Місяця й дощу знаходимо і на трипільських глечиках із Петрен, Чечельника та збанку із Шипенців.
Оця трипільська трисутність космогонічних сил як символ життя буйно розвинулася в українській обрядовій поезії, де в єдиному сюжетному вузлі оспівуються Сонце, Місяць і дощ як життєдайні сили, як щедрі гості господаря, як три товариші, а чи й царі.
Хвалиться же, хвалит ясний Місяченько,
Як я взийду опівночи, освічу гори й скалоньки.
Хвалиться же, хвалит яснеє Соненько,
Як я взийду... Освічу весь Світонько.
Хвалиться же дробен дожджичок,
Як паду три рази в маю,
Я оброшу жито, пшеницу і вшелякую пашницу.
Три гості сидять, три товариші.
Єден товариш - ясне Сонечко,
Другий товариш - та Місяченько,
Третій товариш - та дробен дощик.
Три царі стоять ... та й перечуться...
Тото й один цар - світлий Місяцю,
А то другий цар - ясноє Сонце,
А то третій цар - дрібненький дощик.
Як вважає В.Мицик, парність у трипільців була однією із мірностей чи закономірностей, без яких за їхніми усвідомленнями неможливо творити життя. А трипільські композиції із парністю Небесних Світил Мицик витлумачує як вияв духовно розвиненого суспільства. Шлюбну пару на космічному рівні символізують Сонце і Місяць. У низці трипільських горщиків поруч із Сонцем зображуються фази Місяця. У житті - це чоловік і жінка.
Т.Ткачук та Я.Мельник виділяють у орнаментиці трипільців елементи розпису у вигляді серпанків Місяця, які входять до хрестоподібних і свастикоподібних композицій. Трипільський хрест - то символ Сонця, а свастика - то рух Сонця у колообігу. Виходить, у виділених Ткачуком і Мельником орнаментах маємо у сув'язі символи Сонця і Місяця. Мотиви парності Сонця й Місяця або й триєдності Сонця, Місяця, Зірок знаходимо у блоках трипільських знаків на посуді із Майданецького, Тальянок, Раковиця та ін.
Трипільські символи парності і триєдності Небесних Світил знайшли свій розвиток в українських обрядових піснях, дослідники яких витлумачують поєднання в них Небесних Світил як космічні міфоознаки шлюбного мотиву, чи, як висловився О.Потебня, "шлюб Сонця й Місяця". У піснях з таким мотивом Сонце і Місяць оспівуються то як небесна рідня закоханої пари, а то і як шлюбна пара: "В мене батенько - ясний Місяць, В мене матінка - ясне Сонечко, В мене сестриця - ясна Зірниця"; "Ясний Місяць - сам господар, яснеє Сонце - господинонька".
Дослідник Трипільської культури Т.Мовша знаходить на посуді із Сушківки та Жванця блоки знаків, які витлумачує як зображення Сонця і птахів перед деревом життя. В.Даниленко у таблицях до своїх праць опублікував кілька пам'яток неоліту, на яких маємо блоки знаків із зображенням первовічних вод, прадерева, трьох голубів та Небесних Світил. На уламку трипільської посудини, віднайденої В.Хвойкою, бачимо знаки води, дерева і людини. Цілком можливо, що ці блоки знаків є прообразом праукраїнського міфу про сотворення Світу, у якому первовічні води, прадерево і птахи виступають світотворчими силами.
Стаття подана в скороченому вигляді. Повний текст статті автора - на сайті www.trypillia.com
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
