Аратта - На головну

13 червня 2024, четвер

 

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».
Курс валюти:
 урси валют в банках  иЇва
 урси валют в обм≥нниках  иЇва
 урси валют в рег≥онах ”крањни

Погода в Україні:

Наш банер

Наш банер


Уроки ненависті у Росії. Україна захопила російський телеефір?

Є така думка 8032 перегляди

Опубліковано - 26.07.2021 | Всі публікації | Версія для друку

Уроки ненависті у Росії. Україна захопила російський телеефір?
У відпустці довелося подивитися російське телебачення. Чесно кажучи, я виявився не готовим. Мені доводилося чути, що Україна захопила російський телеефір. Про те, що нас призначили головним жупелом і головною темою. Але безпосереднє знайомство з двоголовим телеконтентом вибиває з колії.

Російський телеекран готує глядача до війни.

Знеособлює мене та мою країну. Аудиторію переконують у тому, що по сусідству з Росією живуть людожери, які не заслуговують на поблажливість. Напади телевізійної ненависті відбуваються щодня ‒ на всіх основних телеканалах.

Цікаво, а мешканці Кремля перебувають поза цим процесом чи все-таки всередині? Інакше кажучи: вони замовники подібного чи вже стали аудиторією? Якщо «колективний Путін» дивиться російське телебачення, то, виходить, що змія вкусила себе за хвіст. А якщо він лише координує контент ‒ то чи в його владі дати відмашку на зниження градуса істерії?

І це не просте запитання. Вже коли ти створюєш голема ‒ завжди є ризик стати його заручником. Якщо накачуєш суспільство ненавистю, то чи здатне воно потім без неї прожити? Російський обиватель живе в реальності розіпнутих хлопчиків, і тотальність подачі не залишає йому право на сумніви. Після того, що говорить йому про Україну телеекран, єдиний можливий вихід для нього ‒ це йти до військкомату.

Остаточна деградація російських медіа відбулася вже на наших очах. Тригером стали протести на Болотній площі ‒ після них розпочалася фінальна медіазачистка. Зміна власників газет і журналів супроводжувалася переродженням усіх тих, кого в дев’яності та нульові заведено було називати рупором російської ліберальної думки.

Втім, гадаю, що більшість цих людей сьогодні абсолютно щирі з глядачем. І річ не тільки у грошах. Самі собою гроші не подарують спокійного сну та безтурботної впевненості у власній правоті. Хочеться себе поважати, а для цього потрібна переконаність у правильності вибору. Щоб звучати щиро, потрібно вірити в те, що говориш.

Багато з тих, хто сьогодні в Росії годує глядача ненавистю, свого часу опинилися перед вибором. Щоб виправдати у власних очах перехід у провладний табір, вони переконали себе, що захищатимуть менше зло заради недопущення більшого.

Це етичне рівняння дозволило колишнім російським ліберальним світочам перейти лінію фронту. Справді ‒ що може бути простіше? Достатньо було оголосити нинішній російський стан справ «меншим злом» і дозволити уяві намалювати картину зла більшого, щоб потім погодитися стати атлантом, який тримає державне небо.

Саме так виглядає універсальна формула переходу з журналістики в категорію «обслуга режиму». Важливо лише не помічати, що «темне сьогодення» дане тобі в відчуттях вже сьогодні, тоді як придумане тобою ж «темне майбутнє», від якого ти обороняв стіни Кремля, існує лише у твоїй уяві.

Процес приручення російських медіа розтягнувся на роки й остаточно завершився вже після анексії Криму. Тепер колишні журналісти захищають Москву від «радикального ісламу» та «глобального тероризму», «ліберального фашизму» та «вседозволеності». Кожен з них запевняє самого себе, що воює на правильній стороні. Щоб докори сумління не псували хрускіт французької булки.

Але як би вони не пояснювали самим собі свою етичну трансформацію ‒ це не скасовує головного. Російський телеекран торгує ненавистю, й цей процес може розтягнутися на десятиліття. Нам залишається лише здогадуватися, як він позначиться на жителях сусідньої країни. Так, хтось в Україні може продовжувати вірити в те, що з сусідами можна «помиритися».

Але тільки чому вони впевнені, що примирення захочуть самі сусіди?

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Є така думка»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Справедливість без сили і сила без справедливості - обидві потворні”
Жозеф Жубер

 
 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на aratta-ukraine.com обов`язкове.