Усі вихідні країна бурхливо реагувала на публікації у західній пресі нових статей про можливий напад Росії на Україну та оприлюднення можливих карт-планів із захоплення території аж до Житомира.
Карту німецького видання Bild, яку вже третій день масово і панічно поширюють українці, 6 грудня прокоментував міністр оборони Олексій Резніков, закликавши розвивати армію та готуватись до усіх варіантів.
Західні ЗМІ пишуть, що Росія скупчує на українському кордоні значну кількість військ. Спочатку йшлося про близько 100 тисяч вояків, зараз вже називають цифру у 170 тисяч.
Українські керманичі не схильні аж надто драматизувати ситуацію з військами Росії на кордонах. Хоча публічно вони підтверджують їхнє скупчення та загрозу нападу наприкінці січня, проте риторика президента і командування не настільки жорстка.
А у неформальному спілкуванні представники української влади навіть натякали, що таке нагнітання - частина політичної гри, особливо напередодні зустрічі в онлайні президентів США та Росії.
Директорка центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук у коментарі BBC News Україна вказує, що для Путіна головне не сама війна, а загроза війни з Україною, яку він вміло використовує у діалозі із західними країнами та Байденом.
Західна преса напередодні зустрічі продовжує аналізувати плани та мотиви Путіна щодо України.
If this 🇷🇺 invasion of 🇺🇦 happens it will be a major European war with very profound consequences. It is unlikely to be confined to the territory of 🇺🇦. pic.twitter.com/BDD8eWzVw3
— Carl Bildt (@carlbildt) December 4, 2021
Одні ЗМІ пишуть, що Росія прагне більшого, аніж захоплення України, і закликають Захід припинити "вмиротворення" агресора.
Інші вказують, що війна коштуватиме Росії дорого і може негативно позначитися на рейтингу російського президента, але його одержимість Україною та попередні "успіхи" в Криму та Грузії схиляють до рішучих дій.
Мапа, яка налякала всю країну
Карта можливого нападу на Україну, на якій російські війська зупиняться аж на правому березі Дніпра по лінії Коростень-Умань, сильно налякала українців.
Вона викликала сотні тисяч поширень у соцмережах і масові розповіді про те, як і хто готується боронити родини та діяти на випадок великої війни.
6 грудня цю карту із захопленням двох третин України прокоментував міністр оборони Олексій Резніков.
"План-максимум Кремля - зробити так, щоб України взагалі не було. Це не секрет. Західні журналісти роблять свою роботу - ми повинні робити свою", - досить обтічно сказав Резніков в інтерв’ю АрміяINFORM.
За його словами, попри будь-які заяви та статті у ЗМІ, Україна має зміцнювати армію та оборону, щоб бути готовою до всіх сценаріїв.
"У нас війна триває вже вісім років - для нас це не новина. А звичайні люди в Америці чи Європі можуть не знати, що до чого. Або перебувати під впливом російської пропаганди чи лобістів Москви", - додав міністр.
Щодо постійних повідомлень про загрози повномасштабного вторгнення у західних ЗМІ, то міністр згадав, що постійно питав іноземних партнерів - якою буде "спільна відповідь"?
Про відповідь партнерів він не сказав, але повторив, що треба запобігти ескалації, адже вона стане катастрофою і для Росії, і для Європи.
Загроза війни як інструмент. Чого чекати від розмови Путіна та Байдена
У розмові з ВВС News Україна директорка центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук, яка добре знається на американській політичній кухні, твердить, що для Путіна загроза війни є важливим інструментом впливу на Джо Байдена.
І це надзвичайно актуально на фоні важливої розмови двох лідерів 7 грудня, де питання України - ключове.
"Опція великої війни є стовідсотково на столі у Путіна. Але головна опція, яка, швидше за все, розігрується ним на сьогодні, - це загроза великої війни, не сама війна", - вважає Альона Гетьманчук.
За її словами, Путіну вигідно використовувати цей інструмент для поступок щодо України.
"Путін ще явно не вичерпав цю опцію загрози і буде використовувати її до того часу, поки у всіх ключових для нього столицях не переконаються, що Путін не блефує, що війна дійсно реальна. І на фоні цього виторгувати для себе максимальні поступки щодо України у Заходу, передусім у США", - вважає директорка центру "Нова Європа".
Вона каже, що з огляду на поведінку російського керівництва, можна обережно стверджувати, що у Путіна дійсно уривається терпець з приводу нинішнього статус-кво. Експертка наполягає, що Путін вважає, що наразі склався непоганий момент, щоб змінити його на свою користь.
Особливо це стосується комунікації з Джо Байденом.
"Одним з пояснень може бути те, що Путін добре знає слабке місце Байдена: у жодному разі не допустити "втягування" США у новий військовий конфлікт", - наполягає Гетьманчук.
Вона нагадує, що Байден чітко дав зрозуміти: він прийшов як президент, який виводить Америку з усіх воєн (навіть хаотично, як було з Афганістаном), а не "вводить" її у нові.
І на цьому фоні експертка говорить про обережні очікування від спілкування лідерів щодо війни в Україні.
"Саме тому американська адміністрація вичерпуватиме всі можливі дипломатичні засоби для того, аби такої війни уникнути. І цілком можливо, що не завжди ці дипломатичні заходи влаштовуватимуть Україну", - визнає вона.
Гетьманчук підіймає важливе питання - чи була б реальною загроза нового вторгнення, якби Байден інакше поводився під час квітневого загострення: "не ініціював би саміт з Путіним, не закрив би настільки демонстративно тему реальної інтеграції України в НАТО"?
"Іншими словами, не дав би зрозуміти Путіну - опція "загроза війни" працює з нинішньою адміністрацією так, що самої війни може бути й не потрібно", - резюмувала Альона Гетьманчук.
Росія вже виграє "без пострілу"
"Байден не має грати з Путіним в покер" - під таким заголовком вийшла стаття журналіста Едварда Лукаса в британській The Times, присвячена скупченню російських військ біля українського кордону.
Автор пише, що Путін, як "дон мафія", спочатку створює проблему, а потім пропонує її вирішити - за певну ціну.
Результатом цього є розмова між Путіним і Байденом, запланована на 7 грудня, яка дасть російському президенту "міжнародний престиж, якого він так прагне".
"Без пострілу Росія вже спричиняє суперечку та її вирішення", - коментує автор.
На словах Росія прагне зупинити розширення НАТО, обмежити кількість військ поблизу своїх кордонів та розчленувати Україну. Однак її реальні бажання набагато ширші, пише Лукас.
Мета Путіна. на його думку, полягає в тому, аби покласти край безпековому устрою пострадянської епохи, де Росію вже не будуть стримувати обіцянки та стандарти минулого, "де правим є той, хто сильніший".
"Путін не зупиниться на Україні. Змусивши нас прийняти параноїдальний світогляд Росії, він може усунути й інші подразники", - пише автор. За його словами, Путін може вимагати демілітаризації в сусідніх країнах, зокрема, припинення всіх військових навчань. Росія також може посилити вплив у Чорному морі та в колишній Югославії.
Фінляндія, серед інших, вже розуміє загрозу і збільшує витрати на оборону, додає автор.
Він вважає, що ситуація з безпекою в Балтійському морі страшна: російські сили там значно перевищують сили НАТО. В останніх немає протиповітряної оборони та мало потужності завдавати ударів на далекі відстані.
"Структура командування нагадує тарілку спагеті. Зображувати ці жалюгідні сили як загрозу, як це робить Росія, абсурдно", - каже автор.
"Ми маємо сказати Путіну, що його скарги - це нісенітниця. Однак замість цього ми обговорюємо, як краще його умиротворити", - підсумовує Лукас.
"Одержимість" Україною
Антон Трояновський у статті для The New York Times припускає, що за скупченням військ може стояти "одержимість" Кремля ідеєю виправлення "історичної несправедливості", а саме - здобуття Україною незалежності.
Російські аналітики не схильні вважати, що Росія має намір напасти на Україну, адже "жахливі" людські втрати у такій війні завдадуть шкоди рейтингу Путіна, зазначає автор.
Однак багато росіян погоджуються з тезою їхнього президента про те, що вони з українцями є одним народом. Навіть критики Путіна - зокрема, Олексій Навальний, - поділяють цю думку.
Для Путіна і багатьох росіян майже восьмирічна війна в Україні - це не лише про геополітику, але і про "травмовану національну психіку, історичну несправедливість, яку варто виправити".
У російських зовнішньополітичних колах також згодні з ідеєю про те, що Україна з підтримкою Заходу становить загрозу для Росії.
Колишній радник Кремля Гліб Павловський вважає, що Україна для Путіна стала інструментом втілення його амбіції про відродження статусу Росії як глобального гравця.
Стаття Путіна "Про історичну єдність росіян та українців" мала вплив, пише автор. За даними московського Левада-Центру, частка росіян, які погано ставляться до України, зросла з 31% в лютому до 49% у серпні.
Критика реакції Заходу
The Guardian у редакційній статті описує загрозу російського вторгнення як реальну та критикує відповідь Заходу на стягнення російських військ до кордонів України.
"Фіаско" американців у Афганістані та подібні поразки з Сирією, Кримом та Грузію переконали Путіна, що ще одна військова авантюра в Україні може дати дивіденди, пише видання.
"І, на жаль, він може мати рацію", - додає Guardian.
Байден сказав минулого тижня, що приготував низку ініціатив, "аби пану Путіну було дуже й дуже важко просуватися вперед і реалізовувати свої наміри, які непокоять людей", нагадує видання.
Це, за словами газети, означає, що США покарають Росію економічно. Однак не буде військової відповіді НАТО на агресію: "Путін знає, що Байден закінчує війни, а не починає їх".
"Поки США фокусуються на Китаї та ковіді, Москва очікує момент, щоб напасти", - пише видання.
Газета також вважає "шовіністичними" та "визнанням безсилля" слова міністра закордонних справ Британії Ліз Трасс про необхідність захисту "кордону свободи".
"Путін може знову здійснити пограбування серед білого дня. І справді, хто його зупинить?" - питає газета.
Нейтралітет для України?
Аналітик Стівен Кінзер у статті для The Boston Globe аргументує, що США варто виступати за військовий нейтралітет України, а не підтримувати її прагнення вступити в НАТО.
Україна може стати "слов’янською версією Австрії чи Фінляндії - відкритою для всіх, орієнтованою на Захід, якщо цього хоче населення, але нейтральною", пише автор.
За його словами, Росія більше опікується Україною, аніж це роблять США, і готова на набагато більші жертви заради зміцнення свого впливу в сусідній державі. Тож гіпотетична війна США та Росії в Україні може завершитися поразкою американців, вважає Кінзер.