Актуально
23826 переглядів
 |
Оскільки більшість аналітиків обговорюють потенційні плани вторгнення та можливі військові цілі, ймовірна реакція всередині самої Росії була значною мірою упущена. Як би відреагувала російська громадськість на серйозну ескалацію восьмирічної неоголошеної війни країни з Україною? Це, ймовірно, відіграє важливу роль у визначенні наступних кроків Путіна, і є вагомі підстави вважати, що повномасштабне вторгнення в Україну виявиться вкрай непопулярним серед російської аудиторії.
Деякі західні аналітики вказують на безпрецедентний сплеск популярності Путіна після захоплення Криму в 2014 році і припускають, що новий наступ може мати аналогічний вплив на його рейтинги. Однак, коли йдеться про ставлення Росії до іноземних військових авантюр, Крим може бути скоріше винятком, ніж правилом.
Путінська окупація Криму завжди була популярною серед росіян, які зазвичай розглядають її як блискуче виконану операцію та акт історичної справедливості. За останні вісім років громадська підтримка захоплення Криму коливалася від 84% до 86% і включала багатьох членів російської ліберальної опозиції. Навіть ув’язнений опозиціонер Олексій Навальний зізнався, що не поверне Крим Україні, якщо буде обраний.
Однак це не стосується ставлення Росії до Донбасу на сході України, більшу частину якого зараз також окупує Кремль. Згідно з опитуванням у квітні 2021 року, проведеним останнім незалежним соціологом Росії, Левада-центром, лише 25% росіян підтримують включення підконтрольних Кремлю «народних республік» на сході України до складу Російської Федерації. Водночас 26% вважають, що так звані республіки повинні залишатися в складі України з посиленою автономією або тим самим статусом, який вони мали до 2014 року.
Ці цифри повинні викликати тривогу в Кремлі. Дуже малоймовірно, що спроби офіційно анексувати Донбас викличуть таку націоналістичну ейфорію, пов’язану з Кримом. Навпаки, багато хто запитує, чому росіяни повинні платити високу ціну як кров’ю, так і грошима за регіон, який займає набагато скромнішу позицію в російській національній психіці, ніж дуже романтизований Кримський півострів.
Аналогічно, спроби розширити окупацію України та захопити більше земель також не могли б захопити уяву російської громадськості, особливо якщо наступ супроводжувався постійним потоком російських втрат.
Повномасштабне вторгнення розкриє болючу правду, яка стоїть за багатьма найпопулярнішими російськими пропагандистськими наративами про Україну, і розпалить значний суспільний гнів щодо режиму Путіна.
З моменту початку військових дій у 2014 році Москва постійно зображує Україну як братську націю, яка потрапила під контроль екстремістських елементів та іноземних держав. Протягом останніх місяців цей наратив пропагували сам Путін і його колишній політичний партнер Дмитро Медведєв, які обидва написали довгі статті, в яких пояснюють, чому Україна зійшла з шляху і її потрібно врятувати від самої себе.
Відповідно до втішних міфів, які пропагує Кремль, більшість українців прагне приєднатися до «Русского мира», а цьому заважають лише націоналістичні фанатики та західні агенти, які захопили владу.
Насправді, звичайно, ніщо не може бути далі від істини. Переважна більшість українців підтримує європейський вибір країни та підтримує подальшу євроатлантичну інтеграцію. Це було продемонстровано на виборчих урнах на численних виборах, починаючи з 2014 року, і регулярно підтверджується опитуваннями громадської думки, які вказують на переважну підтримку членства в ЄС та НАТО. Тим часом, колись могутні проросійські політики України в останні роки помітили, що підтримка різко впала, і вони більше не можуть перемогти на національних виборах.
Російський істеблішмент, схоже, не засвоїв уроки 2014 року, коли спроби Москви розпалити проросійські повстання по всій південній та східній Україні були значною мірою зірвані несподівано високим рівнем спротиву з боку місцевого населення російськомовних українських патріотів. Але, попри ці факти багато людей, близьких до Кремля, схоже, щиро вірять, що російські війська можуть очікувати теплого прийому в деяких частинах України.
Відданий Путіну олігарх Костянтин Малофєєв нещодавно продемонстрував неправильну впевненість, яку, здається, поділяє багато хто в Москві. «Війна триватиме не тиждень. За кілька днів це закінчиться», – прокоментував він. «Увесь [український] режим опиниться в Лондоні і буде ходити, розповідаючи всім, що вони загнали б свої танки до Москви, якби Захід від них не відмовився».
Таке мислення є маячною. Хоча експерти визнають, що українські збройні сили будуть значно перевершені російськими військовими, більшість також погоджується, що Україна зможе спричинити великі витрати на будь-які російські сили вторгнення.
Нещодавнє опитування показує, що мільйони українців готові чинити збройний опір, а не вітати російські війська. Це абсолютно відповідає досвіду 2014 року, коли тисячі громадян приєдналися до імпровізованих добровольчих батальйонів, щоб підтримати спустошені війська країни та зупинити хвилю російського просування.
Повідомлення про те, що українці ведуть партизанську війну проти російських окупантів, мали б глибокий вплив на російську аудиторію, в якої виховували, шанобливе ставлення до радянської партизанської боротьби проти нацистських сил під час Другої світової війни. Росіянам було б важко примирити відкриту і кровопролитну війну з досі поширеним міфом про те, що вони та українці – «братні народи», або, за словами Путіна, «єдиний народ». Оскільки кількість загиблих у Росії зростала, громадське хвилювання могло швидко перетворитися на відкриту опозицію режиму Путіна.
Для багатьох росіян шок від повномасштабного вторгнення був би тим більшим, оскільки вони в основному погодилися на заперечення Кремля щодо неоголошеної війни, яку Москва веде проти України з 2014 року.
Протягом останніх восьми років Росія постійно спростовувала будь-яку причетність до бойових дій на сході України, а замість цього намагалася подати конфлікт як внутрішній громадянський. Це не переконало ЄС, США, Великобританію та інших, які ввели санкції проти Росії. Українців не вразили протести Росії про невинність, оскільки понад 70% українців розцінили тліючий конфлікт як акт російської агресії.
Російська аудиторія охоче сприймала офіційну кремлівську версію подій. Незважаючи на багаторічну невпинну антиукраїнську пропаганду на російському державному телебаченні та гори доказів, що вказують на причетність Москви, багато росіян все ще намагаються не визнавати, що дві країни ведуть бойові дії.
Провідний російський соціолог Ольга Криштановська зафіксувала переважаючий настрій заперечення своїми коментарями в статті в листопаді 2021 року, в якій досліджувала шанси нового наступу на Україну. «Ми втомилися від усієї цієї політичної напруженості», – заявила вона. «Ми не довіряємо власним політикам, і ми, звичайно, не хочемо війни, яка виникне через всю цю брехню, яку говорять з обох сторін. Я не хочу вірити у війну. Це було б неймовірно непопулярно серед росіян».
З незначними ознаками народної підтримки війни та масованою кремлівською дезінформацією, яка спотворює справжній стан російсько-українських відносин, неважко уявити, як нове вторгнення в Україну може викликати потрясіння в російському суспільстві. Це підірве внутрішню стабільність Росії і навіть може становити загрозу політичному майбутньому Путіна. Британський експерт з російської безпеки Марк Галеотті вважає, що Кремль добре усвідомлює ці небезпеки, і нещодавно попередив, що «жорстока війна в Україні може зруйнувати єдність і легітимність російського режиму».
Загальновідомо, що Путін емоційно вкладається в українське питання. Він одержимий поверненням країни у сферу впливу Кремля і вважає, що якщо цього не зробити, його претензії на історичну велич зруйнуються. Тим не менш, якщо Путін спробує розгромити Україну за допомогою переважної військової сили, що може закінчитися втратою країни назавжди, а також викликати антиурядові заворушення всередині Росії, які можуть загрожувати виживанню всього його режиму. Для людини, яка вже пережила розпад однієї імперії, це може бути ризиком, на який він не готовий піти.
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
