Актуально
26473 перегляди
 |
Що покласти в "тривожну валізу"? Куди бігти в разі нового вторгнення РФ? - цими та іншими подібними питаннями рясніють українські соцмережі останнім часом. На тлі хвилі повідомлень про стягнення військ РФ до українських кордонів та підготовку до можливого наступу на Україну рівень тривожності багатьох українців значно підвищився. Загострює ситуацію брак комунікації влади із суспільством із цього приводу, кажуть співрозмовники DW. Але далеко не всі громадяни вдаються до паніки.
Свій рюкзак на випадок ескалації ветеран війни на Донбасі Олександр Мартинюк тримає зібраним ще від повернення з Донецького аеропорту у 2015 році. Нині, попри, як здається, загальну розгубленість, йому вдається зберігати спокій, бо усвідомлює, що таке нагнітання є реальністю інформаційної війни. Як каже Олександр, попри те, що вже п’ять років він як цивільна людина працює в автосалоні BMW, у разі загострення протягом доби буде на місці дислокації своєї 95-ї десантно-штурмової бригади в Житомирі, щоби стати на захист України, як і в березні 2014 року.
Із Дубая на передову
Після двох років життя в Дубаї наприкінці 2013-го Мартинюк відмовився від можливості роботи продюсером в одній із найбільших медіакомпаній ОАЕ через початок Революції гідності. Після Майдану та анексії Криму добровільно пішов у військкомат. У грудні 2014 року, провівши 12 днів у Донецькому аеропорті (ДАП), Олександр став одним із тих, кого за незламність прозвали "кіборгами".
Українським військовим вдалося тримати оборону Донецького аеропорту протягом 244 днів, попри значну кількісну перевагу з боку проросійських збройних формувань. У зв’язку з цим крилатим став вислів - "Кіборги витримали, не витримав бетон". Протриматись так довго вдалося, зокрема, завдяки продуманій тактиці, пояснює Мартинюк. За його словами, щоби проросійські сили не дізналися про реальну кількість захисників ДАПу, у разі взяття в полон проросійського бойовика йому на голову відразу натягували мішок. "Також якщо хтось на своєму пості помічав щось підозріле, туди збігалися всі, аби підтримувати уявлення, що нас багато", - розповідає "кіборг" у розмові з DW.
Ветерани війни на Донбасі готові підставити своє плече
За його словами, окрім ведення боїв, військові по черзі несли тригодинну варту вдень та півторагодинну вночі на постах. Вистояти більше було неможливо через холод, "на вулиці було 20 градусів морозу", каже Мартинюк. За його словами, спати вдавалося не більше, ніж дві години на добу, продовольства було обмаль, бо в грудні волонтери вже не могли потрапити до аеропорту. До того ж стіни летовища були прострілені настільки, що українські солдати ставали "легкою мішенню снайпера". У таких обставинах найбільше важила підтримка побратимів, ділиться спогадами "кіборг". "Якби не плече товариша, нічого б не було, поодинці там не впоратися", - розповідає Мартинюк.
І тепер він певен, у разі загострення своє плече будуть готові підставити "з 80 відсотків ветеранів війни на Донбасі". Хоча Олександр визнає, що адаптація до мирного життя - справа не з легких, але він готовий знову пройти цей шлях у разі необхідності. "Мої близькі, друзі, колеги знають про моє рішення. Я його ухвалив хоча б через те, що маю бойовий досвід. У моїй ситуації відсидітися буде тим самим, що мати вдома зброю, але під час нападу на квартиру, злякатися й заховатися під ліжко", - пояснює Мартинюк.
КМІС: Третина українців готові чинити збройний опір
Нині, за даними соціологів, готових чинити збройний опір у разі російської збройної інтервенції більше, ніж весною 2014-го. Так, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) від грудня 2021 року, третина українців висловила такий намір у разі вторгнення РФ. Це на десять відсотків більше ніж у вересні 2015 року. Хоча це не понад 90-відсоткова готовність, як запевняв глава Офісу президента Андрій Єрмак в одному з нещодавніх інтерв’ю, приріст за цей час є значним, зазначив директор КМІС Володимир Паніотто в розмові з DW.
"Люди важко змінюють думку під впливом реальних фактів, тому 10 відсотків за понад шість років є суттєвим збільшенням. Але проблема в тому, що ми погано розуміємо співвідношення вербальної та реальної поведінки. Мені здається, що реальний відсоток готових чинити збройний опір може бути меншим, бо готовність воювати є соціально бажаним результатом. А він завжди вищий, ніж реальна поведінка", - уточнює соціолог. Він також наголошує, що збільшення кількості готових чинити збройний опір відбулося не внаслідок зростання числа ветеранів війни на Донбасі, адже в контексті громадської думки "ця соціальна група є меншою за похибку вибірки" і становить не більше відсотка від доданих десяти.
Попри те, що готовність українців воювати в реальності може виявитися меншою, ніж демонструють соціологічні дослідження, Паніотто запевняє, що це є вагомий результат. За його словами, ті, хто нині готуються, будуть чинити опір, а хто ні, "можуть розгубитися й поводитися невідомо як".
Тероборона як спосіб підготовки
Бути підготовленим до будь-якого розвитку ситуації воліє й мешканець Києва Олександр Печалов. Для цього із квітня 2021 року 33-річний підприємець щотижня відвідує тренування 130 батальйону 112-ої бригади територіальної оборони, з яким у липні підписав контракт резервіста. Там серед іншого його вчать вправлятися зі зброєю, боротися з диверсійними та розвідувальними групами, а також навичкам тактичної медицини. Тож тепер на випадок нового вторгнення Олександр добре розуміє свій план дій, на відміну від більшості інших цивільних.
Батько Олександра - військовий, тож маленьким хлопець багато часу проводив у військовій частині. Нині сміється, що певно через це він не пішов на строкову службу. Однак, коли у 2014 році війна підібралася дуже близько, не зміг стояти осторонь. Через сімейні обставини, каже Олександр Печалов, він не зміг підписати контракт із добровольчим батальйоном "Донбас", але всі роки війни разом із родиною допомагав армії як волонтер.
"Воля - це можливість обирати свій шлях, шлях України"
На тлі стягнення російських військ до українських кордонів весною 2021-го Печалов поставив собі питання, що він робитиме, якщо завтра розпочнеться військове вторгнення. "Тікати я не зможу через характер. Тож, єдиний варіант - оборонятися", - зазначає резервіст. За його словами, у складі батальйону абсолютно різні, але водночас і де в чому схожі люди - як чоловіки, так і жінки різних професій.
"Усі дорослі та дуже вмотивовані, бо кожен розуміє, за що він воює. Звісно, можна казати, що ти воюєш за Україну, але треба розуміти, що для тебе є Україна", - зазначає в розмові з DW Печалов.
Для нього, продовжує Печалов, основною цінністю є родина та право "жити так, як хочеться". "Для мене це є наріжним. У мене на бронежилеті написано: "Воля або смерть". Тож воля - це якраз можливість обирати свій шлях, шлях України. Рухатися їй на захід, схід, південь чи північ - це вибір українського народу й не Володимиру Путіну це вирішувати", - вважає резервіст.
Не маючи військового досвіду до цього, Печалов менше ніж за рік отримав звання старшого солдата. Тепер, окрім практичних занять із військового вишколу, він щотижня відвідує курс із теорії військової справи. "Мій рівень за цей майже рік значно виріс завдяки нашим інструкторам. Водночас я розумію, що чим більше граніту намагаюся вкусити, тим більше ще вчити й у чому практикуватися", - ділиться своїми думками солдат тероборони.
"Спроба залякати український народ набула зворотного ефекту"
Олександр Печалов усвідомлює, що ці та інші знання й навички не гарантують йому виживання в разі вторгнення, втім значно збільшать шанси на це. "Війна це командний вид спорту. Наодинці бореться лише Рембо та тільки на телеекрані. Мені потрібні ці навички. Так, я витрачаю свій час, гроші. Боюся вам сказати, у яку суму мені обійшлося екіпірування… вистачило б на недорогу іномарку. Але це гарантія нашого майбутнього життя та свободи", - впевнений Печалов.
Активізацію українців підтверджує і глава Ради резервістів 112-ї бригади тероборони Антон Голобородько. За його словами, регулярно в тренуваннях в столиці беруть участь до 200 киян щотижня, натомість ще півтора року тому "було 15-20 людей". Таку тенденцію демонструє також і соціологія. За даними опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього спільно із соціологічною компанією "Нью Імідж Маркетинг Груп" у січні цього року, 56 відсотків респондентів розглядають можливість вступу до лав тероборони. Серед них 19 відсотків однозначно готові це зробити, 37 відсотків - скоріше так.
Навіть, якщо побоювання щодо вторгнення не справдяться, Олександр Печалов і далі тренуватиметься в теробороні, "поки в Україні триватиме війна". "Спроба залякати український народ набула зворотного ефекту: люди сколихнулися та почали готуватися. У нас значно побільшало рекрутів. Армія надає впевненості", - стверджує резервіст.
До теми:
