Актуально
67819 переглядів
|
Гуцульська скриня яка, можливо, викрадена з музею в Пирогові (колекція Петра Корпанюка) |
Надзвичайні події вересня – жовтня 2006 р. в Музеї народної архітектури і побуту НАН України (в с. Пирогів під Києвом) поставили питання про звільнення директора Миколи Ходаківського, пересварили на цій підставі колектив, створили додатковий грунт для конфлікту між Українським товариством охорони пам’яток історії та культури і Національною академією наук та в черговий раз продемонстрували, наскільки беззахисними є вітчизняні музеї, особливо, коли недостатня увага з боку держави накладається на суб’єктивні чинники.
Навколо музейного скандалу виникла ціла буря публікацій і сюжетів на ТБ. Причому, ситуація почала набувати характеру інформаційної війни.
З одного боку барикад опинилися науковий колектив музею разом з куратором від Академії наук, директором Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ академіком Г.А. Скрипник, більшість доглядачів, окремі представники адміністрації музею та частина зовнішніх спостерігачів (етнографів, фольклористів, журналістів, істориків тощо), а з іншого – дирекція музею, бухгалтерія з частиною співчуваючих співробітників, УТОПІК на чолі з академіком П.П. Толочком та їхні симпатики.
«Над сутичкою» поки що перебуває патріарх української пам’яткоохоронної справи, засновник Музею народної архітектури та побуту академік П.Т. Тронько, який щиро намагається зрозуміти позицію обох сторін і спрямувати зусилля опонентів на користь музею. Щоб уникнути тенденційності спробуємо відновити послідовність подій та навести головні аргументи учасників дискусії.
У ніч з 2 на 3 вересня 2006 р. в Музеї під відкритим небом сталася пожежа. Вогнем було сильно ушкоджено будинок сільської управи кінця ХІХ – початку ХХ ст. Пожежа припала на час проведення традиційного ярмарку народних майстрів, у якому взяли участь близько 400 умільців.
Уже через два тижні – 15 вересня – серед білого дня (близько 16.20) одночасно спалахнули три пам’ятки народної архітектури у найвіддаленішій від входу у музей експозиції «Карпати». Внаслідок займання згоріла різьблена гуцульська хата 1908 р. з с. Тухолька Сколівського району Львівської області, а також дві традиційні господарські будівлі. Окрім нерухомих пам’яток вогонь знищив низку експонатів, що знаходилися в згаданих приміщеннях (різьблені столи, різьблені сволоки, посуд тощо).
Серед іншого під час пожежі було втрачено частину унікальної колекції гуцульських скринь (24 експонати), яку за кілька місяців до пожежі було викуплено у відомого колекціонера Петра Корпанюка за сприяння народного депутата Олексія Івченка.
Втім, музейники в один голос стверджують, що скрині не згоріли, адже на місці займання не було знайдено жодних їхніх слідів, зокрема, металевих елементів (кріплень, замків тощо). Пожежа не була настільки інтенсивною, щоб знищити експонати без решток. Одразу виникла логічна версія: скрині викрали, а щоб приховати злочин, зловмисники підпалили хату.
Для такої версії була ще одна підстава. Завідуюча сектором «Карпати» Романа Кобальчинська, яка безпосередньо займалася закупівлею колекції Корпанюка (спочатку влаштовувала виставки, потім шукала спонсора тощо), повідомила «Українському музею» цікавий факт: за кілька тижнів до пожежі вона випадково виявила, що у приміщенні, де зберігається друга частина колекції (17 скринь), невідомі особи зірвали штабу і штирі на дверях. Двері були тільки прикриті, будь-хто будь-коли міг зайти у фондосховище. На думку Романи Романівни, хтось готувався повернутися до музею, щоб викрасти скрині. Тоді вона підготувала офіційну доповідну записку директору, викликала міліцію, і плани крадіїв були зруйновані.
Невдовзі після другої пожежі експерти Київського управління МНС офіційно повідомили, що займання 15 вересня виникло внаслідок навмисного підпалу. Цілком закономірно постали сакраментальні запитання: хто винен і що робити? Виявилося, що музей горів у 2000 (втрачено ще три будівлі в експозиції «Карпати») та 2002 рр. Крім цього, тільки у 2006 р. музей принаймні двічі грабували – на Водохрещу та Івана Купала. Але ці факти замовчувалися.
Також з’ясувалося, що працівники музею не тільки неодноразово спрямовували листи до різних інстанцій з проханнями підтримати музей, але й вказували у цих листах на грубі порушення і недбале ставлення директора до виконання своїх обов’язків. Останній лист був направлений керівнику бюро Відділення мови, літератури та мистецтвознавства НАНУ академіку В.Г. Скляренку на початку жовтня 2006 р.
Це звернення підписали вісім осіб, серед них – 6 заслужених працівників культури, найменший стаж роботи «підписанта» у музеї – 20 років. Зокрема, заслужені працівники культури Сергій Верговський, Петро Вовченко, Лідія Орел, Світлана Щербань, Раїса Свирида – це люди, які створювали музей в Пирогові 35-років тому разом з академіком П.Т. Троньком. Їхня позиція є дуже знаковою. Вони сформулювали головні претензії до директора М. Ходаківського так:
Перше. На їхню думку, не без участі директора було знищено відпрацьовану систему реставрації пам’яток народної архітектури. Мова йде, зокрема, про залучення до виконання реставраційних робіт різних приватних фірм, в яких працюють некваліфіковані заробітчани. Внаслідок такої «реставрації» пам’ятки втрачають автентичність, бо, наприклад, застосовуються нетипові для певного регіону матеріали або техніки покрівлі будинків тощо.
Частково це пояснюється ще й тим, що підрозділ наукової реставрації в музеї очолює людина без належної освіти. Інколи цей підрозділ діє всупереч рекомендаціям реставраційної ради, до якої входять науковці, а зауваження фахівців просто ігноруються.
Друге. Під керівництвом Ходаківського музей заплутався у сумнівних комерційних схемах, які перетворили найкращий скансен України на занедбаний додаток до ресторанів. Зокрема, ЗМІ неодноразово наголошували на тому, що ресторани, які знаходяться на території музею, сплачують орендну плату у розмірі $ 100–200 на місяць. Це мізерна сума для місця з такою відвідуваністю. Але на додачу до вкрай низької орендної плати «пітєйниє завєдєнія» не дотримуються умов договору про оренду, і не зачиняються о 18.00, як передбачено угодою, а працюють «до останнього відвідувача».
«УМ» звернувся до кількох власників ресторанів у Києві за консультацією, і всі вони сказали, що «зльоту» без усіляких бізнес-планів готові сплачувати в 5–10 разів більше, бо рентабельність перекриє всі витрати.
Також, на думку музейників, нераціонально використовуються зароблені і отримані з бюджету кошти. Наприклад, замість реставрації аварійних пам’яток, скажімо, «перлини» колекції - хати XVI ст. з с. Самари, вкотре здійснюється капітальний ремонт тимчасової будівлі, де розташовується бухгалтерія.
Крім цього, не відомо куди діваються зароблені музеєм кошти від вхідних квитків та проведення різних заходів (зйомок, презентацій тощо). Зокрема, квиток до музею для дорослих коштує 10 грн. У теплий період року та на різноманітні свята (Різдво, Водохреща, Масляна, Великдень, Купала, ярмарки народний майстрів тощо) у вихідні дні до музею приходить по 5–10 тис. осіб. В підсумку набігає значна сума.
На додачу до цього наводилося ще багато дрібних фактів, які свідчать – у музеї треба щось змінювати. Втім, керівництво музею заперечувало майже всі звинувачення і наводило свої аргументи.
Нагадаємо, що Музей в Пирогові – це 147 га території, на яких розташовані близько 300 пам’яток народної архітектури. Музей був створений у радянський час Українським товариством охорони пам’яток історії та культури і утримувався за рахунок цієї організації.
У 1990-х рр. УТОПІК опинився в скрутному становищі і не міг забезпечувати музей належним чином. Скансен, формально залишаючись у віданні Товариства, був переведений на бюджетне фінансувався, але коштів виділялося недостатньо.
Зокрема, Микола Ходаківський зазначив, що внаслідок хронічних проблем з фінансуванням музей був змушений відмовитись від постійної пожежної охорони, хоча у гаражах музею стоять дві власні пожежні машини. Через економічні причини з музею пішла міліцейська охорона.
Дирекція була змушена різко скоротити кількість охоронців та звернутися за послугами до Державної служби охорони. Зараз на кожного охоронця припадає по 30 га музейної території, транспортом вони не забезпечені. Отже, здійснювати в таких умовах належний контроль за ситуацією, протистояти зловмисникам неможливо.
Директор визнає аварійний стан десятків пам’яток, проте, відмічає, що в останні роки з бюджету музей отримував кошти тільки на зарплатню і деякі комунальні виплати. Перебуваючи на «голодному пайку», багато не зробиш.
Але сприйняти цю аргументацію колегам Ходаківського заважає велика кількість нюансів, що зводять нанівець логічні пояснення. Наприклад, газета «Дело» оприлюднила інформацію, що у 2005 р. в музеї працювала перевірка КРУ, яка встановила, що Микола Ходаківський за 2000 грн. без конкурсу придбав списаний з музею автомобіль ВАЗ–21056. Перед цим за рахунок музею було проведено капітальний ремонт машини на суму, що в кілька разів перевищує сплачені директором кошти. Як після цього, питають музейники, можна казати, що в охорони немає транспорту?!
У 2004 р. Музей, після багаторічної боротьби, був переданий з УТОПІК до відання НАН України зі статусом самоврядної структури, фактично – на рівні академічного інституту. Координацію наукових досліджень у музеї повинен був здійснювати вже згаданий Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ.
Перехід до НАНУ приніс як позитивні моменти, так і суттєві складнощі. З одного боку музейники почали отримувати більшу зарплатню. Перед самим музеєм відкрилася перспектива отримання статусу національного.
Але, з іншого боку, передача здійснювалася у дещо дивний спосіб. Інтернет-видання «Трибуна» описало ситуацію таким чином: «УТОПІК музей – одна штука – передав, НАНУ музей – одна штука – прийняла». Тобто, до сих пір не зрозуміло, що саме, який майновий комплекс перейшов з балансу Товариства на баланс Академії.
Достеменно відомо, що реставраційні майстерні, які свого часу були створені УТОПІК для забезпечення потреб музею як окремий структурний підрозділ, залишилися у власності Товариства і здані в оренду. Фактично, музей позбавлений власної реставраційної інфраструктури. Академік Скрипник неодноразово, у тому числі, публічно зверталася до голови УТОПІК академіка Толочка з проханням передати майстерні музею. Втім, зрушень у цьому плані поки що не видно. У незрозумілому статусі перебуває і корпус музею на території Києво-Печерської Лаври.
Весь комплекс зазначених проблем і звинувачень призвів до того, що на спеціальному засіданні з приводу ситуації в Музеї народної архітектури і побуту Бюро Відділення мови, мистецтвознавства та літератури НАНУ одноголосно прийняло рішення звільнити Миколу Ходаківського з посади директора. Тепер це рішення має затвердити Президія НАНУ.
УТОПІК, який підтримує Ходаківського, вже звернувся до НАНУ з проханням не допустити звільнення. У пресі з’явилася нова хвиля публікацій «за» і «проти» Миколи Степановича. На підтримку директора в музеї збираються підписи, причому, як стало відомо, не завжди співробітники підписуються добровільно. Отже, в Пирогові ситуація близька до вибуху. Нинішня осінь, не зважаючи на холоди, обіцяє бути гарячою для музею.
До теми:
