Актуально
20820 переглядів
|
Глузман Семен Фішельович — правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, відомий психіатр. Народився в Києві, закінчив Київський медичний інститут. Готував незалежну експертизу в справі генерала Петра Григоренка. У 1972 році засуджений на 10 років таборів (Пермська область), відбував покарання разом з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком. |
У таборі, прочитавши багато розумних книг про середньовіччя, Відродження і становлення правової системи в Стародавньому Римі, я переконався у власній правоті: країна, в якій я народився й виріс, була дійсно переповнена брехнею. Мені повезло, - мій друг і вчитель Іван Олексійович Світличний прищепив мені звичку до регулярного, запійного читання серйозних книг і журналів, вельми далеких від сфери моїх колишніх інтересів. Він поселив поряд зі мною Петрарку і Лотмана, Аверінцева й Баткіна, Гуревіча і Хому Аквінського. І ніякі офіцери КДБ і наглядачі МВС не могли перешкодити моєму спілкуванню з великими.
Раптом виявилось, що вся військова потужність СРСР і його каральні органи в безсиллі зупиняються перед Мудрістю. Там, в текстах я відпочивав від фізичної близькості охоронних собак і колючого дроту, від гнилої риби на столі, від невідбутної зеківської туги. Відвернута від мого специфічного буття мудрість великих укріплювала дух краще за молитву.
У зоні я навчився любити й ненавидіти. Я дійсно любив їх, моїх друзів. Я насолоджувався Історією, що відкривалася переді мною. Гіркою, страшною історією моєю насиченою кров'ю країни. Едік Плепс, високий, худий, постарілий в таборах латиський хлопець, що починав свої каторжні муки в сталінські часи, тихо і поволі розповідав нам з Валерою Марченко деталі зеківського вічного голоду, від якого холола кров, який зводить із розуму, позбавляє інстинктивного відчуття небезпеки. Дмитро Басараб, спокійний, усмішливий, теплий «двадцятипятилітник». Тихий, скромний і глибоко релігійний Степан Мамчур, що не дожив до кінця свого четвертьвікового терміну. Йонас Матузевічус, постарілий в зоні литовський селянський син, жартівник із неусмішливими очима. Естонці - «лісові брати», вірменські дисиденти Баграт Шахвердян і Размік Зограбян, інтелігентний львівський поет Ігор Калинець, життєрадісний боєць УПА Василь Підгородецький, який твердо віддає імперії-монстрові тридцять два роки свого єдиного життя (на щастя, не знав він, що чекає його наприкінці радянської владі, лише тоді він перестав співати свої пісні і голосно жартувати...)... Жорсткий і цілеспрямований Володя Буковський, імпульсний і несподіваний Гарік Суперфін.
Я дійсно любив їх. Захоплювався ними. І - тиснув їхніми прикладами власний страх. Їдкий, гострий, дзвінкий страх відчуття кінця життя. Це - як дотик до Геї - землі, ти отримуєш ще один заряд бадьорості, ще раз відсовуєш від себе гірку правду відсутності попереду іншого, нормального життя із сім'єю, музикою, легким вином. «Раніше сядеш - раніше вийдеш. Так зумовлено. Але зумовлено й інше: раніше вийдеш - раніше сядеш. Усе це не порожні слова. Живи справжнім, іншого не буде. Ти не один, твої друзі поряд, дивися на них, вчися у них...»
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
