Актуально
30501 перегляд
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ
СЕРГІЯ АНАТОЛІЙОВИЧА
СТАРОСТИНА
При цьому мало хто розуміє, що Слово є історичним документом, здатним донести до нас факти життя давньої людини, а також іншу цікаву інформацію з пізніших історичних часів.
Дані археології не містять відомостей про етнос, а отже й про мову тих, хто полишив після себе певну археологічну пам’ятку. Тому саме на мовознавство цілком об’єктивно переходить тягар пошуку в сучасних і майбутніх дослідженнях стародавньої історії.
Вчені не надто прагнуть визначати мови носіїв відомих археологічних культур, бо усвідомлюють, що займатися питаннями визначення етнолінґвістичної приналежності розкопаних пам’яток – справа невдячна. Тому цими проблемами мало хто переймається як серед археологів, так і серед філологів. Зрозуміло також і те, що без мовознавців не може бути жодного помітного проґресу в сучасній історичній науці. Тому, на нашу думку, історія Европи тупцює на місці ось уже понад 50 років.
Що стосується пам’яток доранньорільничої доби, коли люди ще жили з полювання, а згодом перейшли до скотарства, археологічного матеріалу мало або його зовсім немає – бо ж і мисливські, і скотарські племена вели винятково кочовой спосіб життя. Отже, мова, а точніше, мовна лексика, стає одним з основних джерел інформації про життя людини в ті давні часи.
У визначенні походження будь-якої мови треба правильно користуватися законами порівняльного мовознавства, яке має свої закони і правила. Але їх часто використовують на власний розсуд. Наприклад, для визначення споріднености двох мов треба порівнювати не будь-яку лексику, а базисну – таку, як, наприклад, око, рука, вогонь, один, камінь і т.п. Базисна лексика складає 100-200 слів.
Історія України особлива тим, що в південно-західній частині її території і на теренах сучасної Молдови в VI тисячолітті до н. е. виникла і потім поширилася усім правобережжям Дніпра ранньорільнича археологічна культура Трипілля-Кукутені.
Мову культури Трипілля-Кукутені (КТК) не вивчали, навіть задачу таку не ставили. Є кілька причин. Хтось заперечує порівняльно-історичну методику в мовознавстві, інші бачать в Євразії переважно представників “головної” мовної родини і тому вважають зайвим перейматися мовами інших племен. При цьому вибирають такі мови, які й серед індоевропейців вважають головними, тобто “найкультурнішими”.
Але треба, нарешті визначити, хоча б з мінімальною ймовірністю, етнос, який міг створити колосальну раньорільничу археологічну культуру Трипілля-Кукутені. На жаль, багато хто не сприймає очевидного: головна ознака етносу є його мова, яка не може народитися десь посеред степу й у пізні часи. І висувають гіпотези, в яких попередниками трипільців вважають носіїв північно-кавказьких мов.
І яка ж північно-кавказька археологічна культура була попередницею КТК в часі? Це питання непросте, бо треба “знайти” культуру, яка б існувала у Малії Азії не пізніше, ніж в кінці VII тисячоріччя до н.е., щоб “надати” її носіям хоча б 500 років на дорогу до Бернашівки й Сабатинівки-II – найдавніших трипільских поселень. Перше відкопане поселення було на лівому березі Дністра, а друге – на березі Південного Бугу. Бернашівку М.Відейко датує 5400 р. до н.е.
Ось, що відомо про найдавніші культури Малої Азії: протягом VIII і частково VII тисячоліть до н.е. переважало збиральництво диких злаків, які і дотепер ростуть в нагір’ях. Але з домашніх тварин представлена тільки собака. На основі економіки, що включала мисливство, збиральництво і землеробство, складаєтся осіла землеробська культура Чатал-Гуюка в другій половині VII – першій половини VI тисячоліття до н.е., яка була відкрита Дж. Меллартом. Таким чином, тільки творці Чатал-Гуюка могли встигнути досягти Трипілля.
Археологічну КТК завжди пов’язували з індоевропейцями. При цьому вважали, що в її творенні брали участь пращури всіх сучасних носіїв індоєвропейських мов. До речі, тепер є близько 180 індоєвропейських мов. Та як пояснити існування в одній мовній родині представників різних расових типів, наприклад, індусів південного Індостану й литовців чи ісландців, не кажучи про вірменоїдів? Або як пояснити, що всі індоєвропейці під час творення КТК розмовляли однією мовою – спільноіндоевропейською, а за три тисячі років, наприклад, хетська і перська стали вже зовсім різними? Або латина й германські мови за чотири тисячі років? Може хтось брався за термінове створення мов, як вважає дехто з італійських археологів?
А деякі українські археологи, не розуміючи законів розвитку мов та їхньої ролі в історії, пишуть, що в "етномовному відношенні трипільці, скоріш за все, були досить близькими до предків абхазців і адигейців, також – басків, меншою мірою – чеченців, інгушів та лезгинів” (Ю.Павленко). Очевидно, автор цитати знає всі ці мови. Й мову трипільців також. Чому ж він не подає лексичних арґументів на користь своєї універсальної теорії?
Прихильники автохтонности КТК мають доводити свою правоту. А їхні опоненти – ні? Спираючись тільки на археологічний матеріял, вони вважають, що: “Сучасний рівень розвитку науки дозволяє ставити питання про визначення етномовних характеристик людності, що лишила в лісостепах Правобережної України пам’ятки трипільської культури. Археологічні дані свідчать, що Трипілля є північно-східним проявом своєрідного світу найдавніших землеробів Європи, відомих археологам під назвою балкано-дунайського неоліту. Але й на Балканах ця людність не була автохтонною і прийшла сюди з Близького Сходу, точніше з півдня Малої Азії”. І далі: “…вихідці з Анатолії принесли на південь Балканського півострова навички відтворюючого господарства, культурні рослини (пшеницю, ячмінь, сочевицю), домашніх тварин (овець, кіз), близькосхідні культуру та мову” (Л.Л.Залізняк).
Таким чином, постає перше запитання: чи це не значить, що до прибульців з півдня Малої Азії мешканці Великого Степу не були знайомі з вівцями та козами? Тоді чим вони займалися? І якщо вони перейняли скотарство, то вони мали б перейняти й назви тварин.
На думку цього вченого, в IV–II тис. до н.е. на базі “аборигенної людності постала індоєвропейська сім’я народів, до якої належить переважна більшість мешканців сучасної Європи”. І далі намагається уточнити, хто ж навчив аборигенну людність культурі взагалі: “О. Старостін (1988) наводить велику кількість мовних запозичень із хаттської та хуритської мов в індоевропейських у т.ч…”. Наводяться кілька прикладів нібито з хатто-хуритських мов.
Ми ж нагадаємо, що терміна “хатто-хуритський” в прийнятій науковій термінології немає, а є термін "хурито-урартські мови”. І автор реконструкцій С.А. Старостин (а не О. Старостін) в жодній своїй праці не розглядає хатто-хуритську лексику, а реконструює східно-кавказькі форми, тобто форми лексики східно-кавказьких мов: аварских, лезґинських, нахських та інших. А ці мови є нащадками не хурито-урартських, а східно-кавказьких мов, які входять до складу сино-кавказької мовної надродини.
Крім того, в примітках до статті “Индоевропейско-севернокавказские изоглоссы. Древний Восток, этнокультурные связи” С.А.Старостин пише: “Багато з прикладів, наведених у цій роботі, ґрунтуються тільки на східно-кавказьких даних (окремі західнокавказько-індоевропейські ізоглоси є також, але вельми мало”. Постає питання: на якій підставі Л.Л.Залізняк називає всі ці мови хатто-хуритськими?
Ми не будемо розглядати всі приклади, хоча й цікаво, звідки автор набрав матеріял. Розгляньмо лише 2 приклади з 21:
праіндоевропейське *kago – ‘коза’. Слово не має жодного відношення до “хатто-хуритів”. Про хаттські терміни скотарства майже нічого не відомо. Знавець хаттської мови В.В.Іванов наводить такі форми хатської сільськогосподарської лексики: zardu – вівці, razzil – земля, wittanu – сир. І все. А більшість знайденої хаттської лексики має переважно східнокавказьке походження. С. Старостин реконструював q’oIcV з форм східнокавказьких мов: дарґинської, лакської й ґунзібської. Як бачимо, це все, що стосується західньокавказьких мов. А щодо форми зі значенням ‘коза’, то вона потрапила в такі індоєвропейські мови, як старослов’янська, давньоанглійська, середньонижньонімецька, ґотська, давньоверхньонімецька і албанська.
Праіндоевропейське *porko – ‘свиня свійська, порося’. Прапівнічнокавказьку форму отримано з форм чисельних східнокавказьких мов. Ця форма потрапила до латини, середньо-ірландської, давньої верхньонімецької, литовської і слов’янських мов.
Крім того, ми не знайшли в праці С. Старостина, на яку посилається Л.Л.Залізняк, таку лексику, як sel – ‘село’. До речі, слово ‘село’, мабуть, від слова ‘сідати’, у Старостина значення ‘приміщення, житло’, а hvelena має значення ‘вовна’ (звідки Л.Л.Залізняк взяв значення ‘хвиля’ або kulo зі значенням ‘колоти’?).
Отже, не можна погодитися, що якісь “хатто-хурити” прийшли на територію України в VI тисячоріччі і створили тут колосальну хліборобську культуру. Ми пропонуємо цілковито інакшу теорію походження не тільки трипільців, індоевропейців і слов’ян, але й носіїв давніших мов, передовсім ностратиків.
Про це – в наступній статті
Публiкацiї за темою «Мова»:
