Актуально
26037 переглядів
 |
Читаючи святая-святих, гебреє-християнсько-мусульманського світу, Біблію, маєш відчуття, що ми, навпаки рухаємось униз. Світ, який створив Бог, без кінця влазить у “багно” гріха. Так, що знервована Вищість, навіть, мусила учинити Потоп, палити Содом і Гомору і придумувати різні кари на людей, які є “образом і подобієм” Бога.
Але, нарешті, з'являється той, що забирає всі гріхи людські на себе і спасає людство. Та чи спасе? За Біблією так не виглядає. Бо знову погроза покалічення Світу – Апокаліпсис.
Що ж може спасти людство? Для мене, єдина відповідь – Совість. Закон Роду вкладений у серце від народження. Совість – це те, що веде людину дорогою Правди і Кари (обов'язку). Це шлях життя, для нас, на якому ми йдемо у Вічність.
Кожній людині дано Ум — програма, якою ми сприймаємо світ і оброляємо отримані знання. Ум, який покладається на іншого занепадає, стає неспроможним не лише до прийняття самостійних рішень, але і, навіть, виконання готових. Незалежно, який цей Ум (програма) досконалий. Коли користувач губить знання як його вживати, то отримаємо те, що ми маємо на сьогодні. Розгубленість!
Діяльність релігій і партій, направлена на те, щоб зберігаючи працездатність мозку, знищити його самодостатність і переключити на залежне, поза особою, керування. При цьому здоровий глузд, замінено релігійно-партійними гаслами-подразниками.
Таким чином вільне співіснування людей, вільна громада, перетворюється у стадо. А, щоб совість не докучала, подали байку про Того, хто взяв усі гріхи на себе. Якщо, Ісус взяв на себе гріхи людства, то значить він найгрішніша людина у світі! І ось до такої “грішної” особи закликають молитися, а він безкінечно буде “жерти” гріхи поколінь. Що лишається для самої людини? Докори сумління, утоплені у молитвах.
Образивши когось, чи не краще вибачитись перед ображеним і виправити свою помилку? Виправлянням помилок ми вдосконалюємось, а замолюванням погіршуємось. Але навіть при замолюванні помилок, ми завжди будемо грішні, бо через наші гріхи загинув Ісус, як заявляв Ватіканський Папа-Войтило. Ось цього гріха, Ісус, своєю смертю, покрити не може. І у християнстві, за розп'яття Ісуса, гріх упав і на ще ненароджених. За здоровим глуздом (логікою) цей гріх не відмолиш за все своє життя, бо саме життя є гріх! Лише можеш купити місце у Раю, як сьогодні у парламенті.
Система загального, комуністичного раю, проробляла те саме з людською свідомістю. Малювалась картина щасливого майбутнього заради якого ми мусили за копійки працювати і одне за одним підглядати. У минулому не сміли дуже копатись, а дивитись лише кудись вперед, куди вели нас оманливі “маяки”, плани, яких були далекі від наших мрій. Навіть знайдена підшивка старих газет вважалась криміналом.
Сьогодення, це межа перетину минулого і майбутнього. Згубивши минуле, ми не маємо не лише сьгодні, але і майбутнього. Серед русинів не було покарання смертю, бо смерть була частиною життя. Страшнішим за смерть було забуття. Вигнання від Роду, викреслення з пам”яті свого покоління, страшніше за смерть. Завдяки релігіям, наш мозок так проробили, що ми вже так не думаємо. Живемо зі страхом лише смерті. З вільної громади ми пертворились на стадо, яке бореться за Волю! Добре вдумайтесь у різницю: між вільною громадою, об`єднанням вільних людей, і вільним стадом, яке лише шукає, хто його поведе на добру пашу. Той, хто поведе, той і стригти буде.
Стаду потрібні закони, на папері, кількість законів зворотньо пропорційна свободі людини і відповідальності теж. У стаді, - головне жити за прийнятими законами, а не за законами совісті, тому совість відмирає. Найбільш успішними у стадному виживанні будуть ті, кому совість вже не заважає.
Наше “цівілізоване” суспільство, створене за штучними законами, де жиріють лише погоничі, - і є “стадною цівілізацією”.
Нікому не смішно від того, що при виконанні прийнятих законів, від людини вимагають ще й совість, яку давно вже притоптано горою законодавчого устрою. Ті, у яких лишилась, хоч крапля, порядності від внутрішньої боротьби при такому устрої, розгубились і бігають як курі без голови, шукаючи виходу.
Ті ж, які вже остаточно порядність втратили, не журяться, бо “злодію закон не писаний”, вони грабують розгублених “курей”.
Ця агонія убиває нас. Ми кидаємось від виборів до виборів у надії знайти “порядного злодія”. Ми намагаємось жити мавпуючи з інших, але “не буде кінь коровою” і “на яблуні кропива не виросте”.
Життя осілого хлібороба вимагає інших знань і поведінки, ніж життя кочевника, або бродяги. Хлібороб живе з праці рук своїх, а бродяга з посередництва і ошуканства. Ми повинні стати самі собою, зробити великі потуги, щоб змінити себе, вернути свою втрачену голову. Не платити за повітря, яке брехуни всіх гатунків, від попа до депутата, впускають у наші вуха і пудрять наш мозок. Ми повинні творити своє середовище, сприятливе для нашого народу.
Батько родини відповідав своїм життям, своїм майбутнім за свій рід. А чи такі ж відповідальні Отці нашої нації? Ні! Бо на шляху до влади мусили згубити совість, а щоб не так видно було, то бігають до церкви і голосять про християнські цінності. Та не все, що блищить - золото. Більше того, за Біблією, правителі—слуги Божі, а ми, тоді, раби рабів. Пророк Павло (Савл) заявив, що Божественну духовність християни отримали через обраний гебрейський народ і за це вони мусять бути вдячні гебреям. І за це “добро”, як держава, що опирається на християнські цінності, ми мусим відплатити своїм майном. “Коли ми духовне сіяли вам, то чи велика річ, коли ми тілесне ваше жати мем?” (Посл. Св.Павла до Коритян, гл.9, п.11). А наш, народний обранець, складає присягу на Книзі, яка про таке голосить. У країні де церква відділена від влади, безглуздість такої традиції очевидна. Може наші керівники Біблії не читали? Тоді ще гірше, бо їм байдужа святість Правди.
Ще Сковорода наголошував, що кожна людина повинна братися за ту справу до, якої у неї природній хист. Кожен може знайти себе корисним для громади у своїй діяльності. Звичайно життя не така плоска штука, воно об`ємне і нагадує гру у шахи, але грати треба чесно, і бути пильним.
То ж, перш за все, ми мусимо усвідомити самі свій стан, добре вивчити уроки минулого і виховувати нове покоління на засадах знань і користі свого роду.
Публiкацiї за темою «Цивілізаційні процеси»:
