Актуально
26184 перегляди
 |
Держава Україна у 1999 р. ратифікувала Конвенцію ООН з морського права від 1982 р., згідно з якою взяла на себе відповідальність перед світовою спільнотою за навігаційно-гідрографічне забезпечення безпеки судноплавства у своїх територіальних водах (Закон України від 03.06.1999 р. №728-Х1V).
Виконання цього державного завдання покладене на Міністерство транспорту і зв’язку.
До підписання угод між Україною та Російською Федерацією від 1997 року про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України навігаційно-гідрографічне забезпечення безпеки судноплавства у територіальних водах нашої держави здійснювала Гідрографічна служба Військово - морського флоту РФ (ГС ВМФ РФ).
Але ще за півтора року до підписання цих угод (01.01.1996 р.) у Всесвітню систему оповіщення від Головного управління навігації й океанографії Міністерства оборони РФ (ГУНіО МО РФ) поступили повідомлення мореплавцям, в яких зазначалось про те, що на основі міждержавних угод і актів ГС ВМФ РФ передала гідрографічне майно і засоби, необхідні для забезпечення безпеки судноплавства національним гідрографічним службам країн - республік колишнього Союзу РСР на Балтійському, Чорному і Каспійському морях і відповідальності за безпеку мореплавства у територіальних водах і економічних зонах цих держав не несе.
У подальшому, вже після підписання Угод 28.05.1997 р. таке повідомлення було повторене для світової спільноти у Повідомленнях мореплавцям ГУНіО МО РФ від 01.01.1998 р.
Необхідно мати на увазі, що згідно Додатків №№ 2,3 Угоди про параметри розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР лише п’ять об’єктів гідрографічної служби ЧФ в м. Севастополі та два об’єкти у м. Феодосії визначались у спільне користування ЧФ РФ і ВМС України, інші ж залишались у її власності.
Таким чином, маяки і засоби навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства в оренду Росії не передавались.
До речі, згідно з Законом від 22.02 2000 р. "Про порядок допуску і умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" така оренда є забороненою.
Кабінет Міністрів Постановою від 17.08.1998 р. №1282 передав майно підприємств, установ і організацій гідрографічної служби до сфери управління Міністерства транспорту і зв’язку. В цей перелік ввійшли також маяки і засоби навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства, розташовані на узберіжжі від мису Тарханкут до мису Аю-Даг, що не були передані Україні.
Не маючи доступу до зазначених вище комплексів Мінтранс звернулося до Генеральної прокуратури, котра, в свою чергу, 30.07.2001 г. направила до Господарського суду АР Крим позовну заяву про вилучення у в/ч 49385 ЧФ РФ гідрографічного майна, вказаного у Постанові КМ від 17.08.1998 р. №1282. У процесі судових розглядів відповідні позовні заяви були направлені господарські суди м. Севастополя і Херсонської області
Лише у 2003 и 2004 рр. рішення господарських судів м. Севастополя і Херсонської області на користь України вступили у законну силу.
Накінець, рішенням Севастопольського апеляційного суду від 11.09.2006 р. стосовно 22-х об’єктів, розташованих від мису Тарханкут до мису Лукулл і від мису Сарич до мису Аю-Даг позов Генеральної прокуратури Україны був повністю задоволеним.
Згідно з рішеннями апеляційних судів усі перераховані у Постанові КМ від 17.08.1998 р. №1282 об’єкти мають бути вилучені з незаконного користування й передані ГУ "Держгідрографія" відповідними підрозділами Державної виконавчої служби.
Разом з тим Росія офіційно через посла Черномирдіна заявила, що не має наміру підкорятися рішенню Севастопольського суду про передачу Україні маяків, які на сьогодні використовуються Чорноморським флотом РФ.
Таким чином, суперечки навколо маяків і засобів навігаційно-гідрографічного забезпечення із господарських відносин переросли у міждержавні.
Внаслідок позиції російської сторони Україна не може реалізувати своє законне право на володіння та експлуатацію засобів навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства на узбережжі Криму, що унеможливлює виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань у сфері забезпечення безпеки мореплавства і може стати причиною різного роду надзвичайних ситуацій у територіальних водах України.
Це підтверджує той факт, що без погодження з українською стороною, служба гідрографії чорноморського флоту РФ відключила 10 маяків і світлових навігаційних знаків в зонах інтенсивного судноплавства на березі Чорного моря в районі від мису Тарханкут до мису Аю-Даг.
Таким чином, тимчасове перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації (ЧФ РФ) на території України та питання його обов’язкового виведення до 2017 року суттєво впливають на нинішню ситуацію в Україні та мають розглядатися в політичній, міжнародно-правовій, соціально-економічній, гуманітарній, екологічній, оборонній, міграційній площині.
Проте, незважаючи на актуальність проблеми, комплексного вивчення ситуації, оцінки позитивів та можливих негативних наслідків цього явища, напрацювання пропозицій щодо необхідних рішень на загальнодержавному та парламентському рівнях проводиться недостатньо.
І саме тому без відповіді залишається питання: чим же керувалась „кризова” більшість, коли у минулому році заблокувала запропоноване партгрупою НРУ створення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для парламентського супроводження виконання базових угод про тимчасове перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.
Але НРУ не може поступитись національними інтересами України.
Партгрупа НРУ у черговий раз ініціює питання тепер уже про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для з’ясування причин і наслідків перешкоджання Україні у виконанні міжнародних зобов’язань щодо навігаційно – гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства у своїх територіальних водах.
До теми:
