- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...
Нещодавно на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки виступив Президент Росії Володими Путін. Російські медіа назвали цей виступ програмним. Західні - точкою відліку нової “холодної війни”.
Надаючи аудиторії беззасрережне право скласти власну думку щодо цієї події, ми надаємо читачам повтий текст виступу Президента Путіна та його відповіді на запитання учасників конференції.
Вельми вдячний за запрошення на таку представницьку конференцію, що зібрала політиків, військових, підприємців, експертів із понад 40 країн світу.
Формат конференції дає мені можливість уникнути «зайвого політесу» і необхідності говорити округлими, приємними, але порожніми дипломатичними штампами. Формат конференції дозволяє сказати те, що я дійсно думаю про проблеми міжнародної безпеки. І якщо мої міркування здадуться нашим колегам надмірно полемічно загостреними або неточними, я прошу на мене не сердитися – адже це тільки конференція. І сподіваюся, що після двох-трьох хвилин мого виступу пан Тельчик не включить там «червоне світло».
Отже. Відомо, що проблематика міжнародної безпеки – багато ширша за питання військово-політичної стабільності. Це стійкість світової економіки, подолання бідності, економічна безпека і розвиток міжцивілізаційного діалогу.
Такий всеосяжний, неподільний характер безпеки виражений і в її базовому принципі: «безпека кожного – це безпека всіх». Як сказав ще в перші дні Другої світової війни, що тільки розгоралася, Франклін Рузвельт: «Де б не був порушений мир, світ повсюдно опиняється в небезпеці і під загрозою».
Ці слова продовжують зберігати актуальність й сьогодні. Про це, до речі, свідчить і тема нашої конференції, яка тут написана: «Глобальні кризи – глобальна відповідальність».
Всього лише два десятиліття тому світ був ідеологічно і економічно розколотий, а його безпеку забезпечували величезні стратегічні потенціали двох наддержав.
Глобальне протистояння відсовувало на периферію міжнародних відносин і порядку денного украй гострі економічні і соціальні питання. І як всяка війна – «війна холодна» залишила нам і снаряди», що не «розірвалися, образно кажучи. Маю на увазі ідеологічні стереотипи, подвійні стандарти, інші шаблони блокового мислення.
Однополярний світ, що пропонувався ж після «холодної війни», – теж не відбувся.
Історія людства, звичайно, знає й періоди однополярного стану і прагнення до світового панування. Чого тільки не було в історії людства.
Проте, що ж таке однополярний світ? Як би не прикрашали цей термін, він, зрештою, означає на практиці тільки одне: це один центр влади, один центр сили, один центр ухвалення рішення.
Це світ одного господаря, одного суверена. І це зрештою згубно не тільки для всіх, хто знаходиться в рамках цієї системи, але і для самого суверена, тому що руйнує його зсередини.
І це, звичайно, нічого спільного не має з демократією. Тому що демократія – це, як відомо, влада більшості, при врахуванні інтересів і думок меншини.
До речі кажучи, Росію, нас, – постійно вивчають демократії. Але ті, хто нас вчать, самі чомусь вчитися не дуже бажають.
Вважаю, що для сучасного світу однополярная модель не тільки неприйнятна, але і взагалі неможлива. І не тільки тому, що при одноосібному лідерстві в сучасному – саме в сучасному світі – не вистачатиме ні військово-політичних, ні економічних ресурсів. Але, що ще важливіше – сама модель є такою, що не працює, оскільки в її основі немає і не може бути морально-етичної бази сучасної цивілізації.
Разом з тим все, що відбувається сьогодні в світі, і зараз ми тільки почали дискутувати про це, – це наслідок спроб впровадження саме цієї концепції в світові справи – концепції однополярного світу.
А який результат?
Односторонні, часто нелегітимні дії, не вирішили жодної проблеми. Більш того, вони стали генератором нових людських трагедій та вогнищ напруженості. Судіть самі: воєн, локальних і регіональних конфліктів не поменшало. Пан Тельчик ось про це дуже м'яко згадав. І людей в цих конфліктах гине не менше, а навіть більше, ніж раніше. Значно більше – значно більше!
Сьогодні ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування сили в міжнародних відносинах – військової сили – сили, що штовхає світ у безодню ланцюгової реакції наступних конфліктів. В результаті, – не вистачає сил на комплексне рішення жодного з них. Стає неможливим і їхнє політичне врегулювання.
Ми бачимо всю більшу зневагу до фундаментальних принципів міжнародного права. Більше того – окремі норми, а по суті, – мало не вся система права однієї держави, перш за все, звичайно, Сполучених Штатів, перейшла свої національні межі у всіх сферах: і у економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері нав'язується іншим державам. Ну, кому це сподобається? Кому це сподобається?
У міжнародних взаєминах все частіше ми бачимо прагнення вирішити те або інше питання, виходячи з так званої, політичної доцільності, заснованій на поточній політичній кон'юнктурі.
І це, звичайно, украй небезпечно. І веде до того, що ніхто вже не відчуває себе в безпеці. Я хочу це підкреслити – ніхто не відчуває себе в безпеці! Тому що ніхто не може сховатися за міжнародним правом як за кам'яною стіною. Така політика є, звичайно, каталізатором гонки озброєнь.
Домінування чинника сили неминуче підживлює прагнення низки країн до володіння зброєю масового знищення. Більше того – з'явилися принципово нові погрози, які і раніше були відомі, але сьогодні набувають глобального характеру, такі, як тероризм.
Переконаний, ми підійшли до тієї межі, коли повинні серйозно задуматися над всією архітектурою глобальної безпеки.
І тут треба відштовхуватися від пошуку розумного балансу між інтересами всіх суб'єктів міжнародного спілкування. Тим більше зараз, коли «міжнародний ландшафт» так відчутно і так швидко змінюється – змінюється за рахунок динамічного розвитку цілого ряду держав і регіонів.
Пані Федеральний канцлер згадала вже про це. Так, сумарний ВВП Індії і Китаю за показником паритетної купівельній спроможності вже більше, ніж у Сполучених Штатів Америки. А розрахований за тим же принципом ВВП держав групи БРІК – Бразилія, Росія, Індія і Китай – перевершує сукупний ВВП Євросоюзу. І, по оцінках експертів, в найближчій історичній перспективі, цей розрив тільки зростатиме.
Не варто сумніватися, що економічний потенціал нових центрів світового зростання неминуче конвертуватиметься в політичний вплив і зміцнюватиме багатополярність.
В зв'язку з цим відчутно зростає роль багатобічної дипломатії. Відвертість, транспарентність і передбачуваність в політиці – безальтернативні, а застосування сили – повинно бути дійсно винятковим засобом, так само, як і застосування страти в правових системах деяких держав.
Сьогодні ж ми, навпаки, спостерігаємо ситуацію, коли країни, в яких застосування страти заборонене навіть відносно вбивць та інших злочинців – небезпечних злочинців, попри це, такі країни із легкістю йдуть на участь у військових операціях, які важко назвати легітимними. Адже, в цих конфліктах гинуть люди – сотні, тисячі мирних людей!
Але водночас виникає питання: хіба ми винні байдуже і покірливо споглядати на різні внутрішні конфлікти в окремих країнах, на дії авторитарних режимів, тиранів, на розповсюдження зброї масового знищення? Саме по суті, це і знаходиться в основі питання, яке було задане Федеральному канцлерові нашим поважаним колегою паном Ліберманом. Адже я правильно зрозумів Ваше питання (звертаючись до Лібермана)? І, звичайно, це питання серйозне! Чи можемо ми байдуже дивитися на те, що відбувається? Я спробую відповісти на Ваше питання також. Звичайно, ми не повинні дивитися байдуже. Звичайно, ні.
Але чи є у нас інструментарій, щоб протистояти цим погрозам? Звичайно, є. Досить пригадати недавню історію. Адже відбувся ж мирний перехід до демократії в наший країні? Адже відбулася ж мирна трансформація радянського режиму – мирна трансформація! І якого режиму! З якою кількістю зброї, зокрема ядерної зброї! Чому ж зараз, за кожної слушної нагоди потрібно бомбити і стріляти? Невже в умовах відсутності загрози взаємного знищення нам не вистачає політичної культури, пошани до цінностей демократії і до права.
Переконаний, єдиним механізмом ухвалення рішень із використання військової сили, як останнього аргументу, може бути тільки Статут ООН. І в зв'язку з цим, я, або не зрозумів те, що було сказане зовсім недавно нашим колегою, міністром оборони Італії, або він виразився неточно. Я, в усякому разі, почув, що легітимним застосування сили може вважатися тільки в тому випадку, якщо рішення ухвалене в НАТО або в Євросоюзі, або в ООН. Якщо він дійсно так вважає, то у нас з ним різні точки зору. Або я недочув. Легітимним можна вважати застосування сили тільки, якщо рішення ухвалене на основі і в рамках ООН. І не треба підміняти Організацію Об'єднаних Націй ні НАТО, ні Євросоюзом. І коли ООН реально об'єднуватиме сили міжнародного співтовариства, які дійсно можуть реагувати на події в окремих країнах, коли ми позбавимося від зневаги міжнародним правом, то ситуація може змінитися. Інакше – ситуація заходитиме лише в безвихідь і множитиме кількість фатальних помилок. При цьому, звичайно, потрібно домагатися того, щоб міжнародне право було уніфіковане і в тлумаченні, і в застосуванні норм.
І не можна забувати, що демократичний образ дій в політиці обов'язково припускає дискусію і копітке вироблення рішень.
Шановні пані та панове!
Потенційна небезпека дестабілізації міжнародних відносин зв'язана і з очевидним застоєм в царині роззброєння.
Росія виступає за відновлення діалогу з цього найважливішого питання.
Важливо зберегти стійкість міжнародно-правової бази роззброєння, при цьому, забезпечити спадкоємність процесу скорочення ядерних озброєнь.
Ми домовилися із Сполученим Штатами Америки про скорочення наших ядерних потенціалів на стратегічних носіях до 1700–2200 ядерних боєзарядів до 31 грудня 2012 року. Росія має намір суворо виконувати узяті на себе зобов'язання. Сподіваємося, що і наші партнери діятимуть також транспарентно і не відкладатимуть, про всяк випадок, «про чорний день» зайву пару сотень ядерних боєзарядів. І, якщо сьогодні новий міністр оборони Сполучених Штатів тут нам оголосить, що Сполучені Штати не ховатимуть ці зайві заряди ні на складах, ні «під подушкою», ні «під ковдрою», я пропоную всім встати і стоячи це привітати. Це було б дуже важливою заявою.
Росія суворо дотримується і має намір надалі дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і багатостороннього режиму контролю за ракетними технологіями. Принципи, закладені в цих документах, мають універсальний характер.
В зв'язку з цим хотів би пригадати, що в 80-і роки СРСР і Сполучені Штати підписали Договір про ліквідацію цілого класу ракет середньої і малої дальності, але універсального характеру цьому документу додано не було.
Сьогодні такі ракети вже має ціла низка країн: Корейська Народно-демократична Республіка, Республіка Корея, Індія, Іран, Пакистан, Ізраїль. Багато інших держав світу розробляють ці системи і планують поставити їх на озброєння. І лише Сполучені Штати Америки і Росія несуть зобов'язання не створювати подібних систем озброєнь.
Ясно, що в цих умовах ми вимушені задуматися про забезпечення своєї власної безпеки.
Разом з тим, не можна допустити появи нового дестабілізуючого високотехнологічного виду зброї. Я вже не кажу про заходи з попередження нових сфер конфронтації, особливо в космосі. «Зоряні війни», як відомо вже не фантастика, а реальність. Ще в середині 80-х років [минулого століття] наші американські партнери на практиці провели перехоплення власного супутника.
Мілітаризація космосу, на думку Росії, може спровокувати непередбачувані, для світової спільноти, наслідки – не менші, ніж початок ядерної ери. І ми багато разів виступали з ініціативами, спрямованими на недопущення зброї в космос.
Сьогодні хотів би проінформувати вас про те, що нами підготовлений проект Договору про запобігання розміщенню зброї в космічному просторі. Найближчим часом він буде направлений партнерам, як офіційна пропозиція. Давайте працювати над цим разом.
Нас також не можуть не турбувати плани по розгортанню елементів системи протиракетної оборони в Європі. Кому потрібний черговий виток неминучої, в цьому випадку, гонки озброєнь? Глибоко сумніваюся, що самим європейцям.
Ракетної зброї, яка реально загрожує Європі, із дальністю дії приблизно 5-8 тисяч кілометрів, немає у жодної з так званих «проблемних країн». І в найближчому майбутньому і найближчій перспективі – і не з'явиться, і не передбачається навіть. Та і гіпотетичний пуск, наприклад, північнокорейської ракети по території США через Західну Європу – це явно не відповідає законам балістики. Як говорять у нас в Росії, це все однаково, що «правою рукою дотягуватися до лівого вуха».
І, знаходячись тут, в Німеччині, не можу не згадати і про кризовий стан Договору про звичайні озброєні сили в Європі.
Адаптований Договір про звичайні озброєні сили в Європі був підписаний в 1999 році. Він враховував нову геополітичну реальність – ліквідацію Варшавського блоку. З тих пір пройшло сім років, і лише чотири держави ратифікували цей документ, включаючи Російську Федерацію.
Країни НАТО відкрито заявили, що не ратифікують Договір, включаючи положення про флангові обмеження (про розміщення на флангах певної кількості озброєних сил) до тих пір, поки Росія не виведе свої бази з Грузії і Молдови. З Грузії наші війська виводяться, причому навіть в прискореному темпі. Ці проблеми ми з нашими грузинськими колегами вирішили, і це всім відомо. У Молдові залишається угрупування в півтори тисячі військовослужбовців, які виконують миротворчі функції і охороняють склади з боєприпасами, що залишилися з часів СРСР. І ми з паном Соланой постійно обговорюємо це питання, він знає нашу позицію. Ми готові і далі працювати по цьому напрямку.
Але що ж відбувається в цей же самий час? А в цей самий час в Болгарії і Румунії з'являються так звані легкі американські передові бази по п'ять тисяч багнетів в кожній. Виходить, що НАТО висуває свої передові сили до наших державних кордонів, а ми, суворо виконуючи Договір, ніяк не реагуємо на ці дії.
Думаю, очевидно, – процес натівського розширення не має ніякого відношення до модернізації самого альянсу або до забезпечення безпеки в Європі. Навпаки – це серйозний провокуючий чинник, що знижує рівень взаємної довіри. І у нас є справедливе право відверто запитати – проти кого це розширення? І що стало з тими запевненнями, які давалися західними партнерами після розпуску Варшавського договору? Де тепер ці заяви? Про них, навіть, ніхто не пам'ятає. Але я дозволю собі нагадати в цій аудиторії, що було сказане. Хотів би привести цитату з виступу Генерального секретаря НАТО пана Вернера в Брюсселі 17 травня 1990 року. Він тоді сказав: «Сам факт, що ми готові не розміщувати війська НАТО за межами території ФРН дає Радянському Союзу тверді гарантії безпеки». Де ці гарантії?
Камені і бетонні блоки Берлінської стіни давно розійшлися на сувеніри. Але не можна забувати, що її падіння стало можливим і завдяки історичному вибору, зокрема нашого народу – народу Росії, вибору на користь демократії і свободи, відвертості і щирого партнерства зі всіма членами великої європейської сім'ї.
Зараз же нам намагаються нав'язати вже нові розділові лінії й стіни – хай віртуальні, але такі, що все-таки розділяють, розрізають наш загальний континент. Невже знов буде потрібно довгі роки і десятиліття, зміна декількох поколінь політиків, щоб «розібрати» і «демонтувати» ці нові стіни?
Шановні пані та панове!
Ми однозначно виступаємо і за зміцнення режиму нерозповсюдження. Існуюча міжнародно-правова база дозволяє створювати технології з виробництву ядерного палива для використання його в мирних цілях. І багато країн з повною на те підставою, бажають створювати власну ядерну енергетику, як основу їх енергетичної незалежності. Але ми також розуміємо, що ці технології можуть бути швидко трансформовані в отримання збройових матеріалів.
Це викликає серйозну міжнародну напругу. Яскравий тому приклад – ситуація з іранською ядерною програмою. Якщо міжнародне співтовариство не виробить розумного рішення цього конфлікту інтересів, світ і далі приголомшуватимуть подібні дестабілізуючі кризи, тому що порогових країн більше, ніж Іран, і ми з вами про це знаємо. Ми постійно стикатимемося із загрозою розповсюдження зброї масового знищення.
Минулого року Росія виступила з ініціативою створення багатонаціональних центрів із збагачення урану. Ми відкриті до того, щоб подібні центри створювалися не тільки в Росії, але і в інших країнах, де на легітимній основі існує мирна ядерна енергетика. Держави, охочі розвивати атомну енергетику, могли б гарантовано отримувати паливо через безпосередню участь в роботі цих центрів, звичайно ж, під суворим контролем МАГАТЕ.
З російською пропозицією співзвучні і останні ініціативи Президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Буша. Вважаю, що Росія і США об'єктивно, і однаковою мірою зацікавлені в посилюванні режимів нерозповсюдження зброї масового знищення і засобів його доставки. Саме наші країни, що є лідерами за ядерним і ракетним потенціалом, повинні стати і лідерами в розробці нових, жорсткіших заходів у сфері нерозповсюдження. Росія готова до такої роботи. Ми ведемо консультації з нашими американськими друзями.
В цілому, повинно йтися про створення цілої системи політичних важелів і економічних стимулів – стимулів, при яких держави були б зацікавлені не створювати власні потужності ядерного паливного циклу, але мали б можливість розвивати атомну енергетику, укріплюючи свій енергетичний потенціал.
В зв'язку з цим докладніше зупинюся на міжнародній енергетичній співпраці. Пані Федеральний канцлер теж про це коротко, але згадала, торкнулася цієї теми. У енергетичній сфері Росія орієнтується на створення єдиних для всіх ринкових принципів і прозорих умов. Очевидно, що ціна на енергоносії повинна визначатися ринком, а не бути предметом політичних спекуляцій, економічного тиску або шантажу.
Ми відкриті для співпраці. Зарубіжні компанії беруть участь в наших найбільших енергетичних проектах. За різними оцінками, до 26 відсотків здобичі нафти в Росії, – ось вдумайтеся в цю цифру, будь ласка, – до 26 відсотків здобичі нафти в Росії доводиться на іноземний капітал. Спробуйте, спробуйте навести мені приклад подібної широкої присутності російського бізнесу в ключових галузях економіки західних держав. Немає таких прикладів! Таких прикладів немає.
Нагадаю також про співвідношення інвестицій, що поступають до Росії і йдуть з Росії в інші країни світу. Співвідношення – приблизно п'ятнадцять до одного. Ось вам наочний приклад відвертості і стабільності російської економіки.
Економічна безпека – це сфера, де всім слід дотримуватися єдиних принципів. Ми готові чесно конкурувати.
Для цього у російської економіки з'являється все більше можливостей. Таку динаміку об'єктивно оцінюють експерти і наші зарубіжні партнери. Так, нещодавно був підвищений рейтинг Росії в ОЭСР: з четвертої групи ризиків наша країна перейшла в третю. І хотів би, користуючись нагодою, тут, сьогодні в Мюнхені, подякувати наших німецьких колег за сприяння в ухваленні вищеназваного рішення.
Далі. Як ви знаєте, процес приєднання Росії до ВТО вийшов на фінальну стадію. Відзначу, що в ході довгих, непростих переговорів ми не одноразово чули слова про свободу слова, про свободу торгівлі, про рівні можливості, але, чомусь, виключно – стосовно нашого, російському ринку.
І ще одна важлива тема, яка прямо впливає на глобальну безпеку. Сьогодні багато говорять про боротьбу з бідністю. Що тут відбувається насправді? З одного боку, на програми допомоги бідним країнам виділяються фінансові ресурси – і часом, чималенькі фінансові ресурси. Але, якщо бути чесними, і про це тут багато теж це знають, часто – під «освоєння» компаніями самих країн-донорів. Але в той же час, з іншого боку, в розвинених країнах зберігаються субсидії в сільському господарстві, обмежується для інших доступ до високих технологій.
І давайте називати речі своїми іменами: виходить, що однією рукою лунає «добродійна допомога», а інший – не тільки консервується економічна відсталість, а ще й збирається прибуток. Виникаюча соціальна напруга в таких депресивних регіонах неминуче виливається в зростання радикалізму, екстремізму, підживлює тероризм і локальні конфлікти. А якщо все це додатково відбувається, скажімо, на Ближньому Сході, в умовах загостреного сприйняття зовнішнього світу, як несправедливого, то виникає ризик для глобальної дестабілізації.
Очевидно, що провідні країни світу повинні бачити цю загрозу. І, відповідно, вибудовувати демократичнішу, справедливішу систему економічних відносин в світі – систему, що дає всім шанс і можливість для розвитку.
Виступаючи на конференції з безпеки, шановні пані та панове, не можна оминути мовчанням і діяльність Організації по безпеці і співпраці в Європі. Як відомо, вона була створена, щоб розглядати все, – я підкреслю це, – все, всі аспекти безпеки: військово-політичні, економічні, гуманітарні, причому в їх взаємозв'язку.
Сьогодні що ми бачимо на практиці? Ми бачимо, що цей баланс явно порушено. ОБСЄ намагаються перетворити на вульгарний інструмент забезпечення зовнішньополітичних інтересів однієї або групи країн відносно інших країн. І під це завдання «скроїли» і бюрократичний апарат ОБСЄ, який абсолютно ніяк не пов'язаний з державами-засновниками. «Скроїли» під це завдання процедури ухвалення рішень і використання так званих «неурядових організацій». Формально, так, незалежних, але таких, що цілеспрямовано фінансуються, а значить – підконтрольних.
Згідно основоположних документів, в гуманітарній сфері ОБСЄ покликана надавати країнам-членам, на їхнє прохання, сприяння в дотриманні міжнародних норм в царині прав людини. Це важливе завдання. Ми її підтримуємо. Але це зовсім не означає втручання у внутрішні справи інших країн, тим більше, – нав'язування цим державам того, як вони повинні жити і розвиватися.
Очевидно, що таке втручання зовсім не сприяє визріванню справжніх демократичних держав. І навпаки, робить їх залежними, і як наслідок – нестабільними в політичному і економічному плані.
Ми розраховуємо на те, що ОБСЄ керуватиметься своїми безпосередніми завданнями і вибудовувати відносини з суверенними державами на основі пошани, довіри і транспарентності.
Шановні пані та панове!
На закінчення хотів би відзначити наступне. Ми дуже часто, і я особисто, дуже часто чую заклики до Росії з боку наших партнерів, у тому числі, і з боку європейських партнерів, грати більш і активнішу роль в світових процесах.
В зв'язку з цим дозволю собі зробити одну маленьку ремарку. Навряд чи нас потрібно підштовхувати і стимулювати до цього. Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику.
Ми не збираємося змінювати цієї традиції й сьогодні. Разом з тим, ми добре бачимо, як змінився світ, реалістично оцінюємо свої власні можливості і свій власний потенціал. І, звичайно, нам би також хотілося мати справу з відповідальними і теж самостійними партнерами, з якими ми разом могли б працювати над будівництвом справедливого і демократичного світооблаштування, забезпечуючи в ньому безпеку і процвітання не для обраних, а для всіх.
Дякую за увагу.
Х.ТЕЛЬЧИК: Від усього серця спасибі за Ваш важливий виступ. Прозвучали нові теми, зокрема питання про глобальну архітектуру, яке останніми роками не було на передньому плані; роззброєння, контроль над озброєннями, питання відносин Північноатлантичного альянсу і Росії, співпраця в царині технологій.
Є ще цілий ряд питань, і пан Президент готовий відповісти.
ПИТАННЯ: Високошановний пан Президент, спасибі за Ваш виступ. Хотів би підкреслити, що в німецькому Бундестазі ми переконані, наскільки важлива Росія, як партнер Європи, і важлива роль, яку Ви граєте. Про це сказала і Федеральний канцлер в своєму виступі.
Я хотів би, виходячи з свого досвіду, торкнутися двох пунктів Вашого виступу. Це, по-перше, оцінка НАТО, його розширення, яке Ви вважаєте небезпечним для Росії. Ви визнаєте, що розширення – це фактично не розширення, а самовизначення демократичних держав, які захотіли піти таким шляхом? І що НАТО важко приймати держави, які не виявляють такої готовності? Ви могли б признатися в тому, що за рахунок розширення НАТО східні межі сталі надійніші, безпечніші. Чому Ви боїтеся демократії? Я переконаний, що тільки демократичні держави можуть стати членами НАТО. Це стабілізує сусідів.
До питання про те, що відбувається усередині Вашої країни. Убили Ганну Політковську, це символ. Можна сказати, це стосується багатьох журналістів, страхи всякі, закон про неурядові організації – це викликає тривогу.
ПИТАННЯ: Я добре розумію Ваше зауваження про нерозповсюдження. Особливо в кінці «холодної війни» ми бачили скорочення розміщення ядерної зброї, але бачили також і зростання тероризму. Ядерні матеріали повинні бути серйозно захищені від терористів.
ПИТАННЯ: Торкнуся питання, яке було задане і Федеральному канцлерові. Що буде далі в Косово і в Сербії? Як Ви оцінюєте М.Ахтисаарі? Який вплив зробить Росія на рішення цієї проблеми?
ПИТАННЯ: Ви можете прокоментувати досвід, який склався у російських військовослужбовців в Чечні? Про Ваше зауваження по енергетиці: Ви виклали коротко, що стосується ринкової ролі енергії в політиці. Європейський союз зацікавлений в тому, щоб домогтися укладення партнерської угоди, щоб були зафіксовані принципи в цій політиці. Ви готові забезпечити надійність постачань ресурсів і включитися до складу цієї угоди?
ПИТАННЯ: Пан Президент, Ви виступили з щирими, відвертими зауваженнями. Сподіваюся, Ви зрозумієте моє відверте і пряме питання. У 90-і роки російські експерти активно допомагали Ірану в розробці ракетних технологій. Іран зараз має непогані ракети середнього і дальнього радіусу дії, що дозволяє йому завдати удару по Росії і по частині Європи. Вони також працюють над тим, щоб поставити на ці ракети ядерні боєголовки. Ваша країна зробила зусилля по переговорах з Іраном з цього питання і підтримала резолюцію СБ ООН, щоб не дати Ірану проводити таку політику.
Моє питання полягає в наступному: які зусилля зробить Росія – через ООН або іншим чином – для того, щоб припинити ці дуже серйозні події в Ірані?
ПИТАННЯ: Я упевнений, що історики не напишуть одного прекрасного дня, що під час нашої конференції була оголошена друга «холодна війна». Але могли б. Ви говорили, що потрібно і чинити тиск на Іран, і давати позитивні імпульси. Чи не так, що Росія перешкоджає сильному тиску у вигляді санкцій, і, по-друге, що стосується постачань зброї туди, – це їх підбадьорює, тим паче, що зброя ця опинилася в Лівані і в секторі Газа. Як Ви можете це прокоментувати?
ПИТАННЯ: Я розумію Вашу щирість і сподіваюся, що Ви погодитеся з нашою щирістю. По-перше, контроль над озброєннями. Кому потрібна гонка озброєнь? Я хочу вказати, що США не розробляють нову стратегічну зброю вже більше двох десятиліть, а Ви нещодавно випробували «Тополь-М», яка вже розміщена в шахтах і на мобільних установках. Ви критикували США за односторонні дії й двічі сказали, що військові дії можуть бути законними, тільки якщо вони схвалені ООН. США ведуть бойові дії в Іраку і Афганістані за рішенням ООН, а в Косово сьогодні більшість підтримує миротворчу операцію в цій країні.
Моє питання таке: чи говорите Ви зараз, що, незалежно від того, як Росія розглядає загрозу своїм міжнародним інтересам, вона не розпочинатиме бойові дії без схвалення ООН?
ПИТАННЯ: Ви говорили про небезпеку однополярного світу, коли один суверен приймає рішення без консультації з іншими. У Росії, на думку багатьох, ми бачимо все більш однополярний уряд, де конкуруючі центри впливу вимушені слідувати партійній лінії, будь то Держдума, керівництво в регіонах, ЗМІ, бізнес-співтовариство, НВО. Чи буде однополярний уряд, такого роду, надійним партнером, коли мова йде про енергетичну безпеку?
В.ПУТІН: Перш за все хочу вас подякувати за ці питання. Дуже цікаво. Шкода, що у нас замало часу, я із задоволенням з кожним з вас провів окрему дискусію. Я це люблю, мені подобається.
Почну з останнього питання по приводу однополярності російського уряду. У російському парламенті сьогодні представлені Комуністична партія Російської Федерації, партія «Єдина Росія», Ліберально-демократична партія, представлені інші політичні сили, які принципово, за своїми основоположними поглядами, відрізняються один від одного. Якщо Вам це не відомо, поговоріть з керівництвом Комуністичної партії Російської Федерації, а потім з лідером наших ліберальних демократів паном Жиріновським. І Ви відразу ж побачите різницю. Якщо Вам зараз не помітно, поговоріть з ними. Тут немає жодних проблем – приїхати до Москви і поговорити.
Що стосується того, як ми в майбутньому плануємо це робити. Ми б хотіли, щоб у нас була зріла політична система, щоб у нас була багатопартійна система з відповідальними політиками, які можуть прогнозувати розвиток країни і відповідально діяти не тільки в період виборів й після них, а і на тривалу історичну перспективу. Ось до цього прагнутимемо. Але ця система, звичайно ж, буде багатопартійною. Всі наші дії усередині країни, зокрема зміни порядку обрання, що стосуються, в Державну Думу, до парламенту Росії, направлені саме на зміцнення багатопартійної системи в країні.
Тепер про те, чи в змозі наш Уряд діяти відповідально при рішенні проблем енергетичних постачань і забезпеченню енергетичної безпеки. Звичайно, так! Більш того, все, що ми робили до цих пір і робимо зараз, спрямовано на досягнення тільки однієї мети: перевести наші відносини із споживачами і з транзитерами наших вуглеводнів на ринкові, прозорі принципи і – в довгострокові контракти.
Нагадаю вам, і тут напроти мене сидить мій колега, Президент України, він це знає так само, як і я: до минулого року, поки ми з ним у важкій дискусії не ухвалили відповідних рішень, постачання наших енергоносіїв, в першу чергу всього газу до Європи протягом 15 років залежали від того, чи домовляться Україна і Росія між собою про умовами й по цінах постачань нашого газу до самої України, а якщо не домовляться – все, європейські споживачі сиділи б без газу. Така ситуація вас влаштовує? Думаю, ні. І не попри всі скандали там й інше, захист інтересів, боротьбу думок і так далі, ми змогли домовитися з Президентом Ющенком. Я вважаю, що він ухвалив відповідальне, виключно правильне, абсолютно ринкове рішення: ми підписали контракти окремо на постачання до України нашого газу, і окремо – на транзит до Європи на п'ять років вперед. Спасибі нам потрібно сказати – і нам, і Україні, за це рішення. І за Ваше питання спасибі, питання – добре.
Краще б я відповідав відразу ж на ваші питання. Наша оцінка розширення НАТО на схід. Я вже говорив про гарантії, які нам давали і які сьогодні не дотримуються. Ви хіба вважаєте це нормальним в міжнародних справах? Але Бог з ними, з цими гарантіями. Що стосується демократії і розширення НАТО. НАТО – це не універсальна організація на відміну від Організації Об'єднаних Націй. Це, перш за все, військово-політичний блок – військово-політичний! І, звичайно, забезпечення власної безпеки – це прерогатива будь-якої суверенної держави. Ми з цим і не сперечаємося. Будь ласка, ми проти цього не заперечуємо. Але чому обов'язково потрібно висувати військову інфраструктуру до наших меж при розширенні? Ось на це нам може хто-небудь відповісти? Хіба розширення військової інфраструктури пов'язане з подоланням сьогоднішніх глобальних погроз? Припустимо, якщо ми говоритимемо про головну з них сьогодні – головною і для нас, і для США, і для Європи: що це за загроза – це тероризм і боротьба з ним.
Потрібна Росія в боротьбі з тероризмом? Звичайно! Чи потрібна Індія в боротьбі з тероризмом? Звичайно! Але нас немає в НАТО, і в інших країн немає. А ось працювати по цій проблематиці ми можемо ефективно, тільки об'єднуючи зусилля. Отже, розширення, тим більше військової інфраструктури і наближення її до наших кордонів і демократичний вибір окремих держав між собою ніяк не зв'язані. І я б попросив ці два поняття не плутати.
Знаєте, я так «накарябал» тут, що вже сам не розберу, що я записав. Я тоді відповім на те, що сам можу прочитати, а якщо я на щось не відповім, ви нагадаєте мені свої питання.
Що буде з Косово, з Сербією? Це можуть знати тільки косовари й серби. І давайте за них не вирішуватимемо, як вони влаштують своє життя. Не потрібно корчити з себе Панове Бога і вирішувати за всі народи всі їхні проблеми. Ми з вами можемо тільки створити умови і допомогти людям розібратися в своїх проблемах, – створити умови, виступити гарантами певних домовленостей. Але не потрібно нав'язувати їм ці домовленості. Інакше ми заженемо ситуацію в безвихідь. Якщо хтось з учасників цього вельми складного процесу між цими народами відчує себе ображеним, приниженим, це триватиме століттями. Ми тільки заженемо проблему в безвихідь.
І в чому полягає наша позиція? Наша позиція полягає в тому, що ми дотримуватимемося саме цього принципу. І якщо ми побачимо, що одна із сторін явно не задоволена пропонованими способами вирішення ситуації, ми таке рішення підтримувати не будемо.
Я не дуже зрозумів, що Ви мали на увазі, коли запитали про досвід наших військових в Чечні. Досвід малоприємний, але великий. Якщо Вас цікавить в цілому ситуація в Чечні, то можу Вам сказати, що зараз там обраний парламент, обраний президент, діє уряд. Всі органи влади і управління сформовані. Задіяні до роботи в республіці практично всі політичні сили Чечні. Для прикладу можу сказати, що членом парламенту, наприклад, там, в Чечні, є зараз колишній міністр оборони уряду А.Масхадова. І ми провели цілу серію рішень, які дозволили колишнім бойовикам повернутися не тільки до нормального, але навіть і до політичного життя в республіці. Отже, ми вважаємо за краще сьогодні діяти там економічними і політичними засобами, передавши практично, майже на сто відсотків, забезпечення безпеки в руки самого чеченського народу. Тому що органи правопорядку, які там сформовані, майже на сто відсотків складаються з місцевих громадян, з тих, хто проживає в Чечні постійно, – з чеченців.
Що стосується Лівану, теж не дуже зрозумів, що Ви маєте на увазі, але так, як підтвердження того, що відома ситуація склалася таким чином, як я її зараз намалював, про це говорить також направлення нами до Лівану наших військових будівельників для відновлення мостів та інфраструктури, зруйнованої в ході конфлікту з Ізраїлем. І цих будівельників охороняють підрозділи, повністю укомплектовані військовослужбовцями з Чечні і чеченцями за національністю. Ми виходили з того, що наші військовослужбовці повинні будуть працювати в районах, які населені мусульманами, і якщо контингент, який охороняє наших військових, буде укомплектований теж мусульманами – гірше від цього не буде. І ми не помилилися. Дійсно, місцеве населення дуже тепло зустрічало наших військових будівельників.
Тепер, за угодою в галузі енергетики з Євросоюзом, так я зрозумів питання? Ми вже багато разів говорили, що ми не проти те, щоб погоджувати принципи наших відносин з Євросоюзом у сфері енергетики. Більш того, ті принципи, які закладені в Хартії, загалом і в цілому прийнятні. Але сама Хартія нас не дуже влаштовує. Тому що вона не тільки нами, вона і нашими європейськими партнерами не виконується. Досить пригадати закритий для нас, до цих пір, ринок ядерних матеріалів. Його ж нам ніхто не відкрив.
Є і інші моменти, на яких я просто зараз не хочу загострювати увагу, але принципи самі по собі – вони вже використовуються нами, у тому числі, і в роботі з німецькими компаніями. Я нагадаю про ту операцію, яка відбулася між «Газпромом» і компанією «БАСФ». Це, по суті, обмін активами. Ми і далі готові так діяти. Ми готові. Але у кожному конкретному випадку ми повинні зрозуміти: що ми віддаємо, що віддають наші партнери, порахувати, зробити незалежну експертну міжнародну оцінку і ухвалити рішення. Ми до цієї роботи готові. Ми те ж саме зовсім недавно зробили і з італійськими партнерами, з компанією «ЭНІ». Не тільки підписали з ними угоду про постачання до 2035 року, здається, але ще там мова йде і про обмін активами. Ось зараз ми те ж саме, такий же варіант співпраці, вивчається і з нашими українськими друзями. Цей процес йде.
А чи варто «заводити» ці принципи під дах можливого майбутнього основоположного акту між Росією і Євросоюзом – по-різному можна подивитися. Але я вважаю, що не варто, тому що окрім енергетики в наших взаєминах з Євросоюзом є і інші сфери співпраці: і сільське господарство є, є високі технології, є транспорт. І все дуже гостро, дуже цікаво. Ми ж не можемо все підряд завести в основоположний акт, який повинен бути рамковим документом. Або ви хочете, щоб ми занесли туди тільки те, що вам потрібне, а то, що нам потрібне, винесли за рамки? Давайте ми будемо все-таки по-чесному один з одним дискутувати і ухвалювати взаємовигідні рішення.
«У 90-і роки Росія надавала Ірану допомогу в створенні ракетної техніки». Здається, ось Ви поставили мені це питання. «Сьогодні іранці хочуть оснастити ці ракети ядерними боєголовками, мають ракети, які можуть досягти Європи. Що Росія робитиме за іранською ядерною програмою?» Так?
Ну, по-перше, у мене немає відомостей, що Росія в 90-і роки надавала Ірану допомогу в створенні їх власних ракетних технологій. Там активно дуже діяли інші країни. Зокрема технології йшли по різних каналах. І у нас є свідоцтва тому. Я свого часу передавав їх безпосередньо Президентові Сполучених Штатів. І з Європи йдуть технології, і з азіатських країн.
Отже, Росія тут ні до чого. Запевняю Вас. Менше за все тут замішана Росія. Менше всього. Якщо взагалі хоч якось причетна. Я в цей час працював ще в Петербурзі, але ми не займалися цим. Можу Вас запевнити. Але, напевно, там, знаєте, на рівні бізнесу щось могло відбуватися. У нас навчали фахівців в інститутах і так далі. І ми на прохання, за інформацією наших американських партнерів на це жорстко відреагували. Відразу ж і жорстко. Але реакції від інших наших партнерів, зокрема з Європи, ми так не помітили. Більш того, я не знаю, відомо Вам чи ні, повинно бути відомо: із Сполучених Штатів до сьогодні надходить військова техніка і спеціальне устаткування. До цих пір. До сьогодні надходять, за наявності в озброєних силах, з Пентагону, запчастини до літаків F-14. У Сполучених Штатах, навіть, із цього приводу проводиться, наскільки мені відомо, розслідування. Та, попри те, що розслідування йде, з кордону ці запчастини забрали, повернули назад і через деякий час знову, по відомостях, що є у мене, – якщо вони не точні, перевірте їх, – знову на кордоні затримали ті ж самі вантажі. Навіть з позначкою «речовий доказ».
Знаєте, цей потік дійсно важкувато зупинити. Потрібно діяти спільно.
З приводу того, що у Ірану є ракети, які загрожують Європі. Ви помиляєтеся. Сьогодні в Ірану – ось тут є пан Гейтс, який напевно знає цю інформацію точніше, ніж я, і наш Міністр оборони – в Ірану сьогодні є ракети з дальністю 2000 кілометрів.
С.ІВАНОВ: 1600-1700 кілометрів.
В.ПУТІН: 1600-1700 кілометрів. Всього. Ну порахуйте, скільки кілометрів від кордону Ірану до Мюнхена. Немає в Ірану таких ракет. Вони тільки планують розробити на 2400. І то, невідомо, чи зможуть вони це зробити технологічно. А ось вже 4, 5, 6 тисяч кілометрів – я думаю, що для цього навіть потрібна просто інша економіка. Отже це неймовірно взагалі. Іран Європі не загрожує. Що стосується того, що вони збираються розмістити ядерні заряди – у нас немає таких відомостей, ядерні боєголовки поставити – у нас таких відомостей немає.
Ось Північна Корея провела випробування ядерного вибухового пристрою. Іранці нам весь час говорять, що їхня ядерна програма має мирний характер. Але я з Вами згоден, згоден в тому, що у міжнародного співтовариства є стурбованість з приводу характеру і якості ядерних програм Ірану. І пан Ель-барадей недавно сформулював цю стурбованність, здається, в шести або семи пунктах. І тут я з Вами солідарний. І мені не зрозуміло, чому іранська сторона до цих пір не відреагувала позитивним і конструктивним чином на ці занепокоєння і пропозиції Ель-барадея – зняти ці занепокоєння. Мені це теж не зрозуміло – так само, як і Вам.
Що ми робитимемо? Я думаю, що разом ми повинні набратися терпіння і наполегливо працювати. Так, правильно, створюючи і стимули, і показуючи іранському керівництву, що співпраця з міжнародним співтовариством набагато краща, ніж конфронтація.
Так, знову ось по постачаннях зброї до Ірану. Ви знаєте, розмов більше, ніж цих постачань. У нас ВТС, військово-технічна співпраця з Іраном мінімальна. Просто мінімальна. Там воно обчислюється я не знаю якими цифрами. Взагалі ми в регіон Ближнього Сходу в рази поставляємо озброєння менше, ніж інші країни, і зокрема Сполучені Штати. Просто в рази – ніякого порівняння немає. Ми поставили туди системи протиповітряної оборони нещодавно, – це дійсно так, – середнього радіусу дії – від 30 до 50 кілометрів. Це правда. Навіщо ми це зробили? Я можу пояснити. Ми зробили це для того, щоб Іран не відчував себе загнаним в кут. Не відчував, що він знаходиться в якомусь ворожому оточенні, і розумів, що у нього є канал для спілкування, розумів, що у нього є друзі, яким можна довіряти. Ми дуже розраховуємо на те, що і іранська сторона зрозуміє і почує наші сигнали.
З приводу нашої зброї в Лівані і в секторі Газа. У секторі Газа я взагалі не чув про те, що присутній наша зброя. Я не бачив такого. Ну автомат Калашникова – взагалі автомат найпоширенішої системи стрілецької зброї в світі. Він, напевно, скрізь є. Напевно, і в Німеччині на озброєнні стоять ще автомати Калашникова, в усякому разі, ще не знищені, – сто відсотків.
У Лівані так. Там дійсно були відмічені ящики з-під наших протитанкових систем. Це правда. Мені про це наші ізраїльські партнери відразу ж повідомили. Ми провели ретельне розслідування того, що там відбувалося. І встановили, що ці системи залишилися на території Лівану після того, як з нього пішла сирійська армія. Ми провели відповідну роботу з сирійськими партнерами і зумовили нашу подальшу співпрацю в галузі військово-технічної взаємодії з Сирією необхідними умовами, які виключили б можливість попадання зброї в чиїх би то не було руки, окрім тих, для кого воно призначені. Така система розроблена. Зокрема ми домовилися про систему можливих інспекцій на складах в будь-який слушний час для російських фахівців. На складах після постачань наших систем до Сирії.
«США не розробляють стратегічну зброю, а Росія розробляє. Чи не буде Росія застосовувати силу без санкцій ООН в майбутньому? Росія розробляє системи стратегічної зброї».
Прекрасне питання, чудове! Я Вам дуже за нього вдячний. Це дає мені можливість показати суть подій, що відбуваються. Адже, чому ми за останні десятиліття зобов'язані, якщо ми говоримо про те, що протистояння було, а великої війни все ж не відбулося в період протистояння двох наддержав і двох систем? Ми зобов'язані балансу сил між двома цими самими супердержавами. Був баланс і страх взаємного знищення. І одна сторона, останнім часом, боялася крок ступити зайвий без того, щоб не порадитися з іншою. І це був неміцний мир, звичайно, і страшнуватий. Але він був достатньо надійним, як з'ясовується сьогодні. Сьогодні він, виявляється, і не такий вже надійний.
Так, Сполучені Штати не розробляють, нібито, наступальної зброї. В усякому разі, громадськості про це не відомо. Хоча напевно розробляють. Але ми, навіть, зараз питати про це не будемо. Ми знаємо, що розробки йдуть. Але зробимо вигляд, що ми про це не знаємо: не розробляють. Але що ми знаємо? Це те, що в Сполучених Штатах активно розробляється і вже упроваджується система протиракетної оборони. Так, сьогодні вона неефективна, і ми точно не знаємо, чи буде вона взагалі коли-небудь ефективною. Але теоретично, адже вона для цього і створюється. Значить, знову ж таки гіпотетично ми виходимо з того, що колись наступить момент, коли можлива загроза з боку наших ядерних сил буде повністю нейтралізована. Сьогоднішніх ядерних сил Росії. А якщо це так, то це означає, що баланс буде абсолютно порушений, і що у однієї із сторін виникне відчуття повної безпеки, а значить, це розв'язує їй руки не тільки в локальних, а, можливо, вже і в глобальних конфліктах.
Ми ж з вами зараз дискутуємо. Я не хочу нікого підозрювати в якійсь агресивності. Але система відносин – це так само, як математика. Вона не має особистого вимірювання. І ми повинні, звичайно, на це реагувати. Як? Або так само, як ви, і будувати багатомільярдну протиракетну систему, систему протиракетної оборони, або, маючи на увазі наші сьогоднішні можливості – економічні, фінансові – відповісти асиметрично. Щоб всі зрозуміли, що так, система протиракетної оборони є, але вона відносно Росії безглузда, тому що у нас є така зброя, яка її легко долає. Ось ми по цьому шляху і підемо. Це дешевше для нас. Але це ніяк не спрямовано проти самих Сполучених Штатів.
Я повністю згоден, якщо Ви говорите, що система ПРО не направлена проти нас, то і наша нова зброя не направлена проти вас. І я повністю тут згоден з моїм колегою і іншому – я, знаєте, не побоюся цього слова, при всіх розбіжностях, я вважаю Президента Сполучених Штатів своїм другом. Він порядна людина, я знаю, що на нього там всіх собак сьогодні можуть повісити, в Сполучених Штатах, за все, що робиться і на міжнародній арені, і усередині. Але я знаю, що це порядна людина, і з ним можна розмовляти і домовлятися. Ну так от, ми коли з ним говоримо, він говорить: «Я виходжу з того, що Росія і США ніколи вже не будуть супротивниками і ворогами». Я з ним згоден. Але повторюю ще раз: ось ця симетрія і асиметрія – тут немає нічого особистого. Це просто розрахунок.
Тепер з приводу того, чи буде Росія застосовувати військову силу без санкцій ООН. Ми діятимемо завжди суворо в рамках міжнародного права. Моя базова освіта все-таки юридична, і я дозволю собі нагадати – і собі, і моїм колегам – що відповідно до Статуту ООН у разі проведення миротворчих операцій потрібні санкції Організації Об'єднаних Націй, Ради Безпеки ООН. У разі проведення миротворчих операцій. Але в Статуті ООН є і стаття про право на самооборону. І тут ніяких санкцій вже не потрібно.
Так. Що я забув?
ПИТАННЯ: У моєму питанні мова йшла про багатополярності в самій Росії як такий і про те, що стосується відношення міжнародного співтовариства відносно Росії, якщо вона не дотримує ці принципи: вбивства журналістів, страхи, боязнь, відсутність свободи, неурядові організації.
В.ПУТІН: Я два слова скажу. Там було інше якесь питання, на це я в принципі вже відповідав, коли говорив про склад російського парламенту. Подивиться, хто там представлений і які політичні погляди у тих людей, які займають лідируючі позиції в парламенті, легітимні партії. Що стосується неурядових організацій, то вони активно працюють в Росії. Так, ми ввели нову систему їхньої реєстрації. Вона мало чим відрізняється від систем реєстрації в інших країнах. І ніяких зауважень від самих неурядових організацій ми поки не бачили. Ми практично нікому не відмовили в реєстрації. Там є два-три випадки за чисто формальними умовами, і ці неурядові організації працюють над тим, щоб виправити якісь положення статуту і так далі. По субстантивних, сутнісних питаннях нікому не відмовлено. Всі найактивними чином працюють і працюватимуть далі.
Що нас турбує? Я можу сказати і думаю, що це зрозуміло для всіх: ось коли ці неурядові організації фінансуються, по суті, іноземними урядами, то ми розглядаємо це, як інструмент іноземних держав в проведенні політики щодо нашої країни. Це перше. І друге. У всіх країнах існують певні правила фінансування, скажімо, виборчих кампаній. Через неурядові організації йде фінансування від урядових джерел інших країн, у тому числі і в рамках урядових кампаній. Ну куди це годиться? Це що, нормальна демократія чи що? Це приховане фінансування. Приховане від суспільства. Що ж тут демократичного? Можете Ви мені сказати? Немає! Не можете. І не скажете ніколи. Тому що це не демократія, а просто вплив однієї держави на інше.
Але ми зацікавлені в тому, щоб розвивалося цивільне суспільство в самій Росії, щоб воно лаяло власті, критикувало, допомагало владі визначати свої власні помилки, коректувати свою політику на користь людей. У цьому ми, безумовно, зацікавлені, і ми підтримуватимемо цивільне суспільство і неурядові організації.
Що стосується страхів там і так далі. Знаєте, у нас менше страхів сьогодні, ніж в багатьох інших країнах. Тому що за останні роки ми кардинально змінили ситуацію у сфері економіки і добробуті громадян. У нас ще дуже багато проблем. І у нас дуже багато невирішених проблем. Зокрема проблем, пов'язаних з бідністю. І ось я Вам скажу, що страхи-то в основному виходять звідси.
Що стосується журналістів, то так, це велика, складна проблема. І журналісти гинуть не тільки, до речі кажучи, у нас, в Росії, але і в інших країнах. Більше всього журналістів загинули де? Ви ж фахівець, можете, напевно, сказати, в якій країні більше всього загинуло журналістів за останніх, скажімо, рік-півтора? У Іраку більше всього загинуло журналістів.
Що стосується трагедій в наший країні, ми, безумовно, найретельнішим чином боротимемося з цими явищами і жорстко каратимемо всіх злочинців, які намагаються підірвати і довіру до Росії, і розхитати нашу політичну систему.
Актуально
23173 перегляди
Публiкацiї за темою «Політика»:
