Актуально
19369 переглядів
 |
Про це Ольга Рось розмовляє із Генеральним директором Української Аграрної Конфедерації д-ром Алексом Ліссітсою.
- В Україні чим далі, тим більше говорять про біоенергетику. Тим часом не надто зрозуміло, а яка ж стратегія її розвитку. Коли у нас почнуть заправлятись «ріпаковим бензином»?
- Стратегія є в Європі. В Україні є лише «ріпакова ейфорія».
Давайте порівняємо. Спершу про Європу.Федеральний Канцлер Німеччини пані Меркель заявила, що під час президентства Німеччини в Євросоюзі, біоенергетика буде однією з головних тем. І метою аграрної політики Німеччини є підняти рівень біопалива в цьому році до 5,75%, і до 2020-го – до 20%. Це дуже амбітна мета, тому що в Європі немає вільних площ, щоб можна було збільшити посіви енергетичних культур. Тому в Німеччині, наприклад, будуть піднімати продуктивність самих культур. Але, досягти кількості у 20%, можливо лише за рахунок збільшення імпорту з інших країн. Такими країнами є Малайзія та Індонезія – найбільші виробники пальмової олії. А також сусіди - Україна та Білорусь.
«Ріпакова ейфорія» в Україні пов’язана якраз із цими процесами. В Україну зараз їдуть європейські компанії і пропонують нашим фермерам довгострокові контракти на закупівлю насіння ріпака. І нашим фермерам це зараз вигідно.
Якраз відсутність стратегії в Україні створює проблему, з якою за декілька років ми можемо залишитись сам на сам. Зазначу, - що подібну проблеми ми вже мали із соняшником.
Ріпак - це монокультура, її не можна багато років вирощувати на одному місці. Якщо ж зараз буде великий попит, а в нас земля ще не приватизована, і невідомо чи мораторій буде знятий, - то люди будуть використовувати землю під ріпак багато років підряд, бо в них вигідний контракт. Тоді нас чекає одне, - власне це вже було із соняшником, – деградація грунтів!
У нас абсолютно відсутня технологія вирощування ріпака, а ця культура дуже складна.
І у фермерів відсутні гроші для впровадження правильних технологій. Тому Українська Аграрна Конфедерація звертається до всіх, що необхідно науковообгрунтовано підходити до вирощування ріпаку.
Ми вважаємо, що вже зараз треба розрахувати наскільки це вигідно нашим виробникам, і не тільки у найближчі 2-3 роки, а й через десять.
Я б не хотів, щоб через відсутність зваженого підходу у нас повторилась ситуація яка вже зараз є в Європі. Наприклад в Німеччині, площі під продовольчий ячмінь скоротились вдвічі. Не вистачає ячменю, і вже зараз піднімаються ціни на пиво. Це ж може стосуватися й інших, продуктів харчування.
Якщо площі під енергетичні культури будуть постійно зростати, а під зерно зменшуватись, то виростуть ціни на хліб і хлібопродукти. Тому вже зараз у Німеччині постає питання, - чи споживачі готові платити за продукти харчування більше, щоб у майбутньому зекономити щось на пальному?
Основне наше побоювання, щоб Україна не стала рапсовим придатком Європи.
Тобто лише постачальником насіння рапсу чи рапсової олії.
- Якщо Європі вигідно розвивати біоенергетику, то чому це має не бути вигідно Україні. Особливо, коли ми стоїмо на порозі СОТ?
В Європи питання впровадження біопального стоїть, у першу чергу, як підвищення енергетичної незалежності ЄС від традиційних джерел енергії. Україні це теж вигідно. Але наскільки Україна готова (!) до цього.
Зараз ми будемо лише постачати в ЄС насіння ріпака, а не використовувати його для власних потреб. Навіть, якщо ми зможемо за короткий час побудувати заводи для переробки насіння на олію, то у нас ще не немає технології, що ми будемо робити з відпрацьованим матеріалом. Буде це біокорм чи добриво. І я не знаю жодної великої компанії, яка готова пустити біопаливо на свої АЗС. І не має жодної директиви уряду про ці домішки. Якщо в ЄС є чітка директива – то у нас її нема... Ось це наші побоювання.
У нас є по біоетанолу державна програма. Але наскільки наші комплексні програми реальні і продумані, і чи мають вони достатнє державне фінансування? Без нього вони залишаються лише на патері.
Міністр Мельник - людина передова, і будучи в Берліні на виставці «Зелений тиждень» був вражений багатьма моментами. Ми обговорювали, що уряду потрібні науково обгрунтовані показники.
А зараз, коли говорять про український біодизель - це все спекуляції. Фактів нема ніяких. Я не бачив розрахунків про виробничі витрати вирощування ріпака в Україні, не бачив точки беззбитковості для наших підприємств. І навіть питання агрономії ніхто на досліджує – немає дослідів, яке насіння краще використовувати, як будуть впливати на послідовників при сівозміні, наприклад, хвороби чи шкідники.
В Хмельницькому був створений інститут ріпака – але я нічого не читав і не чув про нього, тому мені важко сказати, чим він займається.
- УАК інформувала минулого тижня про два дослідницькі проекти, що власне стосуються дослідження конкурентності українського ріпака, чи можете розказати про них детальніше?
- Ми зараз починаємо два проекти - дисертації. Один із Національним Аграрним Університетом, другий з Інститутом аграрного розвитку Центральної та Східної Європи в Гале, Німеччина.
Перший проект буде стосуватися конкурентноздатності вирощування ріпака в Україні. Це буде чисто економічний порівняльний аналіз з країнами Європи.
Друга робота з Гале - це дослідження наслідків впливу переорієнтації сільського господарства на енергетику. Наприклад наскільки цей процес вплине на зростання цін на продукти харчування. Як біодомішки через 5-10 років вплинуть на ціну пального. Це буде науковообгрунтована математико-економічна модель. На жаль, в наших аграрних університетах немає фахівці з цієї спеціалізації, тому треба підключати математиків з-за кордону – з Німеччини, Австралії.
- Можна сказати, що саме ріпак привів ЄС в Україну. Та чи готова Україна до правил гри, маю на увазі правила СОТ, за якими живе Європа?
- По сільському господарству Україна прийняла всі необхідні закони. Хоча залишаються ще два дискусійні питання з США: експорт зерна з України (це не ринкові методи і не хочу навіть про це говорити) та імпорт м’ яса в Україну.
На початку вступу до СОТ в аграріїв будуть проблеми. Наприклад, страждатимуть цукровики. Ця галузь вже давно потребує реструктуризації. Зараз ( це ще не пов’язано із СОТ) ціни на цукор так різко впали, що є нижчими від собівартості. Заводи не знають куди дівати цукор. А ще ж треба заплатити виробникам. І такі ціни можуть протриматись кілька місяців. Якщо ж уряд не вирішить закупити цукор в Аграрний Фонд і таким чином підняти ціни на цукор, то низькі ціни зможуть протриматись ще довше і тоді... Уявіть собі, що ми, - як обіцяв прем’єр Янукович, - вступаємо в травні в СОТ і восени нам завозять 260 тисяч тон цукру-сирцю. Якщо так відбудеться, то ціни ще більше впадуть, і чи зможемо ми збути цей цукор?
Зрозуміло, що цукрову галузь вартувало б реструктуризувати вже давно, але не забуваймо, що наше сільське господарство почало підніматися лише з 2001 року. А інвестиції пішли останні 2-3 роки. До того ніхто не інвестував. Занадто великий вплив мають в нашій державі політичні ризики.
Навіть, здавалося б, вигідно зараз будувати в Україні 100 тисячні заводи з переробки рапсу, але на такі величезні проекти мало-хто йде саме через величезні політичні ризики. І наша держава зерновим скандалом підтвердила свою нездатність управляти політичними ризиками.
Але попри всі ризики, наша галузь вже зараз починає жити за новими правилами. Одні підприємства - члени УАК виходять на біржі, щоб залучити додаткові кошти і модернізувати виробництво, наприклад «УкрРос» і «Астарта», інші - заключать прямі контракти на поставки.
Звичайно, в перші два роки нашого членства в СОТ буде шок, але в довгостроковій перспективі, - я переконаний, і намагаюсь переконувати в цьому наших членів УАК, – приєднання до СОТбуде плюсом для галузі.
Для споживачів - підвищиться якість продуктів харчування на внутрішньому ринку,
А для виробників відкриються нові ринки, вони зможуть вирішувати спірні питання (такі як поставки молока в Росію) через арбітражні суди СОТ. Підніметься конкурентна здатність українських компаній.
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
