- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.
Питання віри, приналежності до певної церкви чи конфесії – особиста справа кожного, почуття для кожного приватні та деякою мірою інтимні.
Автор цієї статті повністю визнає це твердження і ніякою мірою не зазіхає на чужі релігійні переконання. Проте нерідко всі ми стаємо свідками появи релігійних символів та представників церкви поряд з впливовими політиками. І, напевне, кожен собі задавав питання що це? Проста випадковість, і наші політики дійсно глибоко віруючі люди, чи відбувається певна “комерціалізація” релігії, її політизація та експлуатація образу віруючої, а значить і високоморальної, людини як вагомого аргументу у суперечці політичних сил?
Релігія впродовж історії людства дуже часто опинялася поряд із державою, нерідко навіть підмінюючи собою останню. Проте, здавалося, пройшли часи коли церква впливала на політику; канув в історію і Радянський Союз, разом із войовничим атеїзмом, планомірним нищенням церков та церковними ієрархами які послідовно підтримували “миролюбну ” політику СРСР у всьому світі. Та сьогодні, немов запізніла компенсація радянського державного атеїзму, поєднання державних справ з релігійними стають все більше популярними. Характерною рисою теперішнього покоління політиків є своєрідна “мода” на залучення до священних ритуалів, перетворення таких дійств на піар-акції та позування перед камерами. Досліджуючи релігійні пристрасті політиків, ми намагалися знайти відповідь на питання: чи виступає церква сьогодні натхненням для державних звершень, справжнім джерелом енергії та успіху, чи радше звичайним рекламним засобом, способом завоювання симпатій віруючих та інформаційним приводом?
ГЕШЕФТ ЧЕРНОВЕЦЬКОГО З ЦЕРКВОЮ
Сюрпризом року назвав тижневик «Кореспондент» київського мера Леоніда Черновецького, який досить неочікувано отримав крісло столичного градоначальника. Кияни одразу відчули на собі весь тягар «ноу-хау» - від зустрічей під міськрадою та обіцянок перевірки міських чиновників на детекторі брехні і до сумнозвісного підвищення тарифів на комунальні платежі. Проте, жодне з починань новоспеченого мера, окрім хіба що підвищення тарифів (яке, до речі, ще оскаржують у суді) так і не отримало свого логічного втілення. Та ж сама історія сталася з релігією в житті київського мера. Він досить інтенсивно використовував релігійну тематику на виборах та на перших порах на новій посаді. Проте чим далі, тим менше можна почути про відкриту підтримку Черновецьким церкви «Посольство Боже».
Та окрім релігійної діяльності у цій сектіі, Черновецький відомий став також ідеєю освячення робочого кабінету мера, на яке він запросив чомусь митрополита Володимира. Напевне,як наслідок, Черновецький запропонував передати весь комплекс музею Печерська Лавра цій конфесії.
Також Черновецький був помічений в діалозі з іншими церквами
Тож що за відносини були у пана Черновецького з “Посольством Божим” - щира віра чи звичайний “гешефт”?
Колега пана Черновецького, мер Харкова Михайло Добкін, на відміну від київського градоначальника, був помічений у палких симпатіях лише до певної церкви – Української Православної Церкви Московського Патріархату. Конфлікт розгорівся навколо дозволу місцевої влади Харкова на освячення води в Сариному Яру, на яке Українська Автокефальна Православна Церква, на відміну від УПЦ МП дозволу спочатку не отримала і змушена була навіть публічно висловити своє обурення. Проте пізніше конфлікт залагодили і надали дозвіл УАПЦ. Цей випадок втім став яскравим прикладом втручання влади у релігію, якому, якщо чесно, є мало причин для виправдання.
“ПОЧІМ ОПІУМ ДЛЯ НАРОДУ?”
Дивно, проте релігія інколи також стирає всі ідеологічні забобони проти неї самої. Саме цим напевно можна пояснити публічність появ Олександра Мороза та, що ще пікантніше, Петра Симоненка разом з представниками церкви.
І хоч як би не намагалася комуністична ідеологія заклеймити “опіум для народу”, та спільна поява у пресі провідних комуністів та соціалістів у компанії релігійних провідників, мабуть, набагато вигідніша за скандування політичних гасел.
“ЗАСТАВ ДУРНЯ БОГУ МОЛИТИСЯ...”
У першому ешелоні української політики також не нехтують “підтримкою” церкви. Експлуатування образу “віруючої людини”, одн з найулюбленіших ходів топ-політиків. Варто лише пригадати “хресні походи” представників Православної церкви Московського патріархату в 2004 році, коли служителі культу і їх адепти шикувалися у колону, (майже як піонери у радянські часи) і йшли вулицями Києва, несучи ікони “батюшки царя”, “мученика за віру” Януковича (добре хоч не Путіна) та російські державні прапори. Вони активно, за їхніми словами, “виганяли бісів” із Верховної Ради та закликали мирян голосувати за Віктора Федоровича. Також показовим був виступ Януковича у Маріїнському парку часів недовгої опозиційної діяльності, коли він палко говорив перед мітингувальниками, а потім в пориві почав молитися і битися об попередньо встановлений величезний дерев’яний хрест.
Також анекдотичний випадок стався 29 вересня минулого року коли Віктор Янукович імітуючи релігійний екстаз розбив лоба об ікону в Свято – Успенському Кафедральному Соборі Донецька.
ГАСТРОЛІ НА ЗЕМЛЯХ ОБІТОВАНИХ
Колишня опозиціонерка, Юлія Тимошенко, також не нехтує використанням образу церкви у своїй політичній діяльності. Колись рішуча поборниця корупції та кучмізму, почавши діяти спільно з тими, проти кого нещодавно закликала боротися всіма силами, спробувала врятувати рейтинги, що стрімко падали. Для цього пані Тимошенко подалася не просто В Києво-Печерську Лавру, а прямо в Єрусалим, де предстала перед телекамерами, вся в білому, серед християнських святинь. Вона вміло виконала PR трюк – одразу після сенсаційних спільних голосувань БЮТ з ПР подалася подалі від критики, “обілювати” свій образ у священних місцях, прихопивши з собою свиту із політтехнологів, іміджмейкерів та журналістів, не забувши розрекламувати свою поїздку не гірше заїзжої естрадної зірки.
Тож питання залишається відкритим - чи повертаємося ми до тих часів, коли релігія та влада були тісно переплетені, чи навпаки, будуємо нові відносини, коли все підлягає комерціалізації і церква стає лише засобом для реклами?
Актуально
25000 переглядів
Публiкацiї за темою «Духовність»:
