Червоні кати народу. В’ячеслав Менжинський

В’ячеслава Менжинського більшість дослідників вважає найбільш загадковою постаттю більшовицького керівництва СРСР. Може із цих причин його ім’я не настільки гучне, ніж Дзержинського, Берії, Єжова, Ягоди. Проте, важко сказати, хто із цих загальновідомих більшовицьких садистів зробив більше для творення унікальної державної машини винищення населення, ніж кволий й хворобливий інтелектуал Менжинський.

Народився В’ячеслав Рудольфович Менжинський у дворянській родині викладача Петербурзького кадетського корпусу чи то 18, чи то 31 серпня, чи то 1 вересня 1874 року (різні джерела, включаючи його власноручно написані автобіографії містять різні дати). Батько його Рудольф Ігнатович, дійсний статський радник, глибоко віруюча й порядна людина, викладач історії, закінчив Петербурзький університет. Мати, Марія Макєєва, - теж із дворянської сім’ї – донька інспектора Школи кавалерійських прапорщиків і юнкерів.

Як і годиться, В’ячеслав Менжинський вчасно закінчив столичну гімназію. Вищу освіту, як і батько, здобув на юридичному факультеті Петербурзького університету.

Проте, кар’єри юриста чи адвоката у Менжинського не склалося. Після закінчення університету, він нетривалий час працював присяжним повіреним, конторським службовцем французького банку. Проте, чи відсутність інтересу, чи модна серед тогочасної «золотої молоді» пошесть, - захоплення соціалістичними ідеями, привели його до вечірньої школи робітничої молоді.

Відтак, логічно, що 1895 долучився до революційного руху. І можна сказати, стояв біля колиски російської соціал-демократії.

У 1902 році вступив в РСДРП, а наступного року, після розколу нечисельної соціал-демократичної партії, примкнув до більшовиків.

У 1905 році в Російській імперії вибухнула революція. Менжинський став до лав найактивніших революціонерів, окрім пропаганди і агітації організовував озброєні робітничі загони. Тоді, спійманих із зброєю в руках бойовиків, за рішенням суду, як правило вішали, в кращому випадку – етапували на каторгу. Але Менжинський, активний учасник революції в Ярославлі і Санкт-Петербурзі, член Військової організації при ЦК РСДРП(більшовиків) якимось дивом вислизнув з лап “охранки”. Навіть попри добре налагоджену систему інформаторів політичної поліції.

У 1906 році, він хоч і був заарештований, проте хутко втік і емігрував за кордон. Жив в Бельгії, Швейцарії, Франції і США. У кожній з цих країн мав офіційну дружину, окрім цього, за даними дослідників, ще три дружини у нього було у СРСР. Відомо, що від першого совітського браку в Менжинського – двоє дітей, а від другого – син.

У еміграції він переймався революційною діяльністю, спілкувався із Леніним. Цікавий епізод, який колоритно ілюструє взаємини тодішніх професійних революціонерів, описав у спогадах Георгій Соломон, близький знайомий сім'ї Леніна: “Після першої російської революції до Брюсселя перебрався на проживання Менжинський. В день прибуття Леніна, Менжинський виявив бажання зустріти його на вокзалі...

Я побачив спершу хворобливо зігнутого Менжинського, а за ним Леніна. Менжинський тоді був дуже хворий... Мене уразило, що Менжинський, ще помітно тремтячий від своєї хвороби й обливаючись потом, ніс від самого трамвая величезну, важку валізу Леніна, який йшов без нічого за ним, несучи на руці тільки парасольку. Я кинувся до Менжинського, що валилася з ніг, вихопив у нього з рук валізу, і накинувся на Леніна з докорами:

- Як же ви могли, Володимир Ілліч, дозволити йому тягнути чемоданище! Подивіться, людина ледве-ледве дихає!

- А що з ним? - весело-байдуже запитав Ленін. - Хіба він хворий? А я і не знав... Ну нічого, видужає...

У моїй пам'яті мимоволі реєструвалася ця риса вдачі Леніна: він ніколи не звертав уваги на страждання інших, він їх просто не помічав”...

Так, у “класовій боротьбі світового пролетаріату” та суперечках, де саме почнеться світова революція, у боротьбі із соціал-повіями, швидко проминув час. У лютому 1917 року у Росії, абсолютно несподівано для більшовиків, сталася революція. Як і колеги по боротьбі, у липні 1917 року Менжинський повернувся до Росії.

Одразу ж, разом із Леніним, він активно включився до революційної боротьби вже проти Тимчасового уряду. На цей час припадає агітаційно-публіцистична діяльність інтелектуала-більшовика Менжинського у більшовицькій пресі. Він палко підтримав ідею Леніна про збройне повстання, а точніше – захоплення влади.

Менжинський, - один із небагатьох більшовицьких керманичів, учасник "штурму" Зимового палацу. Щоправда, безкровного, бо, як свідчать історичні факти, військовий гарнізон столиці був вкрай розкладений та затурканий демагогією(вибачаюсь, - риторикою) політиканів і не втрутився у їхню тяганину навколо влади. Втім, під час Корнилівського заколоту, Менжинський стає одним із організаторів червоної гвардії, яка вважається, відповідно до офіційної легенди совітської історіографії, точкою відліку існування радянської армії.

У першому більшовицькому уряді Менжинському дістається портфель заступника Міністра фінансів. Оскільки більшовицький Нарком тоді до обов’язків так і не приступив, увесь тягар фінансових справ, включаючи захоплення банків, впав на кволі плечі інтелігента-більшовика. І діяв він виключно “інтелектуально”, по-більшовицькому. “Підготував і разом з Леніним підписав опубліковане 30 жовтня: “Ухвалу про відкриття банків”, в котрій, зокрема, указувалося: “Робочий й Селянський уряд наказує відкрити завтра, 31 жовтня, банки в звичайний час... У випадку, якщо банки не будуть відкриті й гроші по чеках не видаватимуться, всі директори та члени правління банків будуть заарештовані, у всі банки будуть призначені комісари тимчасового заступника Народного комісара по Міністерству фінансів, під контролем яких і проводитиметься сплата по чеках...”. 11 листопада вже сам в. о. наркома Менжинський особисто довів до відома всіх співробітників ще царського Міністерства фінансів свій наказ: “Всі службовці і чиновники, що не визнають влади РНК, вважаються звільненими із служби без збереження права на пенсію... Службовці і чиновники, охочі продовжувати роботу і цілком підкорятися Революційній владі РНК, повинні в понеділок приступити до роботи. Списки тих, що приступили до роботи повинні бути представлені в кабінет міністра фінансів в понеділок, 13 листопада ц.р., до 6 години вечора. Звільнені чиновники, що користуються казенними квартирами, повинні їх очистити впродовж трьох днів, починаючи з 13 листопада ц. р.”. Так свідчить офіційна біографія Менжинського, роздрукована у совітських джерелах. Проте, ті ж самі джерела, свідчать про те, що більшовицькі методи керування фінансовою сферою тоді не спрацювали й більшовицький уряд лише більш ніж через тиждень після заколоту зміг отримати перші 15 мільйонів рублів. Звичайно, після такого дебюту було важко розраховувати на наркомівський портфель. І тоді, мабуть започатковуючи нову совітську традицію, невдаху-функціонера відправили на дипломатичну роботу.

Кар’єра червоного дипломата у Менжинського теж була невдалою. У квітні 18-го він вже Генеральний консул Радянської Росії в Берліні. Однак, у листопаді його звідти вислали за більшовицьку пропаганду, навіть попри революцію і безлад, що вона спричинила.

Опинившись знову у революційній Росії, тримав пост Наркома, щоправда не у столиці, а в робітничо-селянської інспекції України. Тобто в маріонетковому, присланому з Москви у Харків уряді він за чимось по рабоче-селянськи наглядав чи інспектував. Не виключено, що червоне військо жандармського підполковника Муравйова, який щойно став більшовиком. Маріонетковим Наркомом Менжинському також довелося бути не довго.

Мабуть далося взнаки особисте знайомство із залізним Феліксом, який в совітському уряді був не тільки головним чекістом, а й суміщав ще декілька портфелів. “Відряджений у ВЧК по особистому розпорядженню Дзержинського”, – такий запис міститься в офіційній біографії Менжинського. Тому вже 15.9.1919 року Менжинський особливоуповноважений Особливого відділу ВЧК і член Президії ВЧК. У лютому – липні 1920 року заступник начальника, у липні 1920 – липні 1922 рр. начальник Особливого і таємно-політичного відділів ВЧК. З 18.9.1923 1-й заступник голови ОГПУ Дзержинського, при цьому, враховуючи, що той був дуже зайнятий роботою у ВСНХ, все керівництво ОГПУ зосередилося в руках Менжінського. Так сухо свідчить офіційна біографія. Проте, за цими лаконічними фразами стоїть значно більше.

Менжинський вважався "інтелектуалом" в середовищі кривавих катів власного народу, поліглот, - володів 16-ма мовами. У вільний від революційної діяльності та допитів у ВЧК-ОГПУ час, писав вірші. Проте він був одним з головних організаторів масових розстрілів і позасудових репресій в країні.

Саме на 1919 рік припадає час організації перших концтаборів, до яких, за вказівкою Леніна, зганяли “попів, офіцерів та повій”. На цей час припадають перші продразвєрстки – насильницька експропріація у селян продуктів харчування, що мало прямим наслідком масові селянські повстання. У відповідь – більшовики застосовували тактику червоного терору, в буквальному розумінні, заливаючи землю людською кров’ю. І найбільшою жорстокістю відрізнялися чекісти.

Під безпосереднім керівництвом Менжинського, тільки згідно офіційній совітській історії, було ліквідовано 89 крупних "банд", в які входило близько 56 тис. осіб. Не без участі ВЧК-ОГПУ було влаштовано перший Голодомор в Україні в 1921-22 рр. Набувала досконалості й концтабірна система. На початку 20-х розпочинається кривава історія Соловецького архіпелагу, куди “на перевиховання” зганяли спочатку сотні, а потім – тисячі розкуркулених селян, контрреволюційну інтелігенцію й класовоблизьких кримінальних злочинців.

Менжинському належить й авторство новітньої системи совітського стукацтва, втім він сам не вбачав у цьому нічого поганого. Ось що згадує Троцький: “Закінчивши з офіційною частиною візиту, він став м'яти і переминатися з ноги на ногу з тією вкрадливою своєю усмішкою, яка викликає одночасно тривогу і подив. Він кінчив питанням: чи знаю я, що Сталін веде проти мене складну інтригу?

Что-о-о? - запитав я в досконалому подиві, так був далекий тоді від яких би то не було думок або побоювань такого роду.

- Так, він переконує Леніна і ще декого, що ви групуєте навколо себе людей проти Леніна...
- Та ви з розуму з'їхали, Менжинський, проспиться, будь ласка, а я розмовляти про це не бажаю”. А даремно. Бо Сталін явно побажав.

Проте, в ОГПУ, як чи не головна тактика, була поставлена провокація. Підкуп, шантаж, вербування, розширення мережі, створення міфічних організацій, центрів, просування агентури по службових сходах і в партсовітському апараті, і в різних гуртках з невеликим нальотом антирадянщини, і у всіляких білоемігрантських центрах. Із часів Менжинського на всю подальшу історію СРСР у кожній організації, в кожному колективі – обов’язково був або стукач, або сексот. Саме під керівництвом Менжинського ОГПУ перетворилося на "державу в державі", якої жахалися усі – і пересічні громадяни, і партійні та радянські керівники. Бо відтоді ніхто не був застрахований від концтабору чи розстрілу.

Окрім жорстокого ката, Менжинський виявився непоганим контррозвідником. Він організатор найбільш загальновідомих провокацій ВЧК, зокрема "підпілля Б. В. Савинкова". За його безпосереднього керівництва було проведено операції "Трест", "Синдикат-2" тощо. На 20-ті роки припадає найбільша активність совітської розвідки, яка через структури підконтрольного Комінтерну, заклала фундамент потужної агентурно-терористичної мережі у Європі та Америці, яка наводила жах на тамтешні уряди.

Причетний до всіх кривавих екзекуцій ВЧК.

Менжинський особисто очолив проведення каральних операцій проти прихильників Л. Д. Троцького та інших особистих ворогів Сталіна, не соромлячись при цьому широко застосовувати провокації.

У 1927-28 рр. з Москви, під нагляд ОГПУ, вислали всіх авторитетних членів опозиції (близько 150 осіб). Однак, в той час ОГПУ преймалося переслідуванням і арештами не "полум'яних більшовиків", а тисяч і тисяч "класових ворогів", і тому в радянській історіографії Менжінському відведено місце лояльного до однопартійців керівника, хоча насправді – це аж ніяк не відповідає дійсності. Бо репресивний апарат, який набирав потужності, підминав під себе всіх і вся. Просто на той момент, головним класовим ворогом більшовизму було селянство, яке вперто не бажало перетворюватися у сільських пролетарів, об’єднаних у сільські трудармії(колгоспи, кібуци).

Керував заходами щодо "ліквідації куркульства, як класу, В’ячеслав Менжинський, який після смерті Дзержинського, з 1926 р., очолив ОГПУ.

За рішенням Політбюро від 30.1.1930 року 60 тисяч глав куркульських господарств повинні були бути знищені, а їхні хазяї – розстріляні й репресовані, а ще 150 тисяч сімей вислані; в підсумку проведених Менжинським заходів в табори і трудові поселення було вислано більше 1,5 мільйонів селян, ще близько 2 мільйонів позбавлено майна і виселено в межах власної губернії.

Дії ОГПУ викликали хвилю селянських повстань, які підлеглі Менжинського придушували силою зброї, розстрілюючи натовпи беззбройних селян. Тільки у 1930 році у справах, які розслідувало ОГПУ, було розстріляно більше 20 тисяч осіб. А скільки розстріляних не було задокументовано під час каральних екзекуцій?

Зрозуміло, що поза процесами пролетаризації(люмпенізації) населення не могла опинитися інтелігенція. Особливо та її частина, яка відкрито казала червоним директорам про безглуздість їхніх виробничих починань. За наказом Менжинського були підготовлені перші, від початку і до кінця фальсифіковані, політичні процеси - "Шахтинська справа" ("шкідницька організація буржуазних фахівців в Шахтинському районі Донбасу"; 1928), справа "Промпартії" (1930), справа "Трудової селянської партії" (1930), справа "Союзного бюро ЦК РСДРП меншовиків" (1931).

Дії Менжинського дозволили Сталіну покласти провину за свої провали в економіці на "шкідників" і "ворогів трудового народу". Так народилася теорія посилення класової боротьби під час розбудови соціалізму. Водночас – він, як ніхто інший, забезпечив реалізацію особистої диктатури Сталіна, що у подальшому, совітські історики стали називати “культ лічності”

В кінці 20-х Менжиський починає сильно хворіти. Як потім скажуть лікарі, причиною цьому був надто інтенсивний спосіб життя та величезна кількість цигарок, - він за день викурював більше 70 цигарок. В останні роки свого життя Менжинський керував ОГПУ та приймав громадян не встаючи із ліжка.

Помер Менжинський на держдачі "Горки-6" 10 травня 1934 р., за не з'ясованих до кінця обставинах. Не виключається версія, що створена ним самим людожеррлива репресивна система з'їла свого творця.

Пізніше на політичних процесах 1937-38 рр. було заявлено, що Менжинський був убитий власним замом та соратником, якщо не сказати – учнем, Генріхом Ягодою, за, нібито, завданням правотроцькістського блоку. Проте, ці процеси були проведені за стандартним сценарієм Менжинського і зараз важко встановити, що в них було правдою, а що чекістською фальшивкою.

2 квітня 2025, середа

utmx_section("Headline")Червоні кати народу. В’ячеслав Менжинський

Червоні кати народу. В’ячеслав Менжинський