Актуально
33005 переглядів
 |
До книги увійшли портрети Ярослава Геврича, Івана Геля, Ігоря Герети, Богдана та Михайла Горинів, Панаса Заливахи, Мирослави Зваричевської, Дмитра Іващенка, Святослава Караванського, Євгенії Кузнєцової, Олександра Мартиненка, Михайла Масютка, Ярослави Менкуш, Валентина Мороза, Михайла Озерного, Михайла Осадчого, Івана Русина, Мефодія Чубатого та Анатолія Шевчука. Крім того тут вміщено також виступ Івана Дзюби у Бабиному Яру 29 вересня 1966 р.. В. Чорновіл зібрав портрети лише частини української інтелігенції, оскільки концентраційних таборів по всьому Союзі було багато і жоден із них не обходився без українців, вірніше без української інтелігенції.
На жаль, після 40 років в Україні книжка В.Чорновола ще мало відома, а шкода, бо саме в цю пору потрібно було б пригадати отаким собі Лєвченкам та Колєсніченкам, що в Україні ще живе покоління, якому не байдуже, яким шляхом піде українська незалежність.
Вячеслав Чорновіл довів світові, що професія журналіста конче потрібна, а „пером” можна домогтися часом більше ніж зброєю. Після появи книги „Лихо з розуму” заговорили про порушування людських прав в СРСР, різні світові організації стали порушувати питання людських прав в СРСР, внаслідок чого почали звільняти з концентраційних радянських таборів та психіятрій борців за волю – росіян, українців, жидів та ін., з яких декому вдалося потрапити на Захід: Буковський, Піроґов, Щаранський, Шумук, Плющ, Григоренко, Мороз та багато інших політичних в’язнів. Праця В.Чорновола не була даремною, оскільки сотки людей таки дожилися свободи.
Сьогоднішні коаліціянти в уряді від КПУ, які є безпосередніми спадкоємцями диктаторського режиму, що завдав стільки горя Україні, далі кричать „від імені народу”, а колишні політичні в’язні, які пережили концтабори, животіють з малої пенсії, а Симоненки, Грачі та Голуби й далі насолоджуються своїми „завоюваннями”, великими платнями та пенсіями і недоторканістю. Було б справедливістю, коли б майно КПУ було продано на аукціоні, а виручка пішла б на соціальні потреби потерпілих від комуністичного режиму! Оце було б хоч трохи справедливості за скалічене здоров’я, за знищення творчого життя, за муки в психушках, зрештою, за зруйнування нормального життя.
Ідеали, за які комуністичний режим так безжалісно карав українську інтелігенцію, залишились і після сорока років – далі триває боротьба за українське слово, за рідну мову, яку багато хто вже й забув, або просто не звик вживати. Зараз до актуальности боротьби за мову долучилася і актуальність боротьби за незалежність, до якої багато хто не може „звикнути”.
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
