Актуально
28828 переглядів
 |
Шизоїдність світу
Традиційно унітарну раціональність світу породжував демократичний процес, де здоровий глузд більшості домінував над приватними інтересами в усіх соціально важливих питаннях.
По мірі того, як світ ставав все більш складним, демократична більшість все частіше припускалась помилок. Так, владарювання розділилось на демократію — панування некомпетентної більшості і елітократію — панування компетентної меншості.
В якийсь момент демократія стала нормативно редагованою, потім маніпульованою елітою, поки на роль еліт не почали претендувати різні локальні партійно-корпоративні угрупування.
В той час, коли маніпуляцією демократичним процесом почали здійснювати різні елітні угрупування, стало більше неможливо робити вигляд, що це демократія, навіть в середовищі виборців.
Більшість в політиці — результат спроможності нормувати світ як єдину реальність. Коли зникає єдина реальність світу, демократична більшість у політиці не є досяжною в принципі.
Все ще за інерцією нам продовжують говорити про єдиний національний чи суспільний інтерес, утім, кожна політична сила розуміє його по-різному.
Раніше суспільство могло відсторонити від маніпулювання демократичним процесом одну еліту і дати доступ іншій. Тепер вже неможливо, як раніше, з боку так званого народу когось відсторонити, а комусь дати владу. Адже сама влада розщепилася на легальну та корупційну.
Еліти просто конкурують за право домінуючої маніпуляції демократичним процесом, вже не досягаючи соціальної ефективності жодним чином. Еліти себе обирають і переобирають через маніпуляцію демократією. І чергова революція тут не допоможе.
О якби хотілося перейти від однієї тотальності світу до іншої. Це так звично для нас: переходити від однієї нормованої реальності до іншої шляхом революції. Наприклад, від актуальної до віртуальної, але яка створюється з одного центру.
До революцій ми звикли: руйнуються одні норми, створюються інші. Ті, хто уособлює нові норми змінюють при владі тих, хто уособлював старі. Раз-два, десятиліття-друге і ми вже живемо у новій реальності.
Але такого вже не буде — в політиці будуть одночасно існувати різні віртуальні та різні актуальні реальності.
Еліта в принципі не демонструє мислення, яке би дозволило ці різні реальності нормувати одночасно через який-небудь принцип чи систему принципів не уніфіковано, а співставлено, шляхом контрафлексії.
Мислимо, що живемо в демократії, а насправді маємо справу з цільовою повсякчас малокомпетентною маніпуляцією різних еліт. Мислимо, що унітарна раціоналізація, через домінування якоїсь однієї реальності, є можливою, а насправді взаємне нормування реальностями одна одної в принципі не допускають тоталітаризуючого мислення.
Думаємо, що маємо справу з політикою, а насправді давно живемо в середовищі шизополітики.
Шизополітика
Свідомість шизополітика переобтяжена розривом особистих мотивів та суспільних цілей, про які він змушений говорити публічно.
Публічна політика тепер стає віртуальною — в ній заключаються віртуальні компроміси, створюються віртуальні коаліції, ухвалюються віртуальні угоди, підписуються віртуальні універсали.
Актуальні компроміси, коаліції, угоди та універсали заключаються в інших місцях, і вони не є публічними. Коли актуальні угоди та коаліції руйнуються, то шизополітики змушені видавати це як руйнування віртуальних угод, що публічно довести дуже важко.
Так актуальні угоди та компроміси, не будучи ані зрозумілими, ані контрольованими виборцями, не можуть ними підтримуватися і гарантуватися. Аналізуючи політику на рівні віртуальної публічної політики, нічого не можна зрозуміти про політику актуальну.
Взаємодія різних реальностей у політиці є смерть мас-медіа традиційного формату, які самі стають шизофренічними.
Якщо раніше в мас-медіа панувала цензура прямої заборони на ті чи інші висловлювання, теми, персони та партії, то в шизополітиці маємо справу з форматною цензурою, де некомпетентний виборець через інтерактивність відмітає і блокує будь-яку інтелектуальну потугу, надаючи підтримку лише шизополітиці, яка є конфліктною, цікавою і видовищною.
Шизополітика перетворюється на шоу, на якому мас-медіа роблять рекламні гроші. Так різні змісти політичних реальностей, що підтримуються публічно шизополітиками через старі формати мас-медіа, блокують інтелектуальну політику у будь-яких її проявах.
Виборець розуміє, що світ вже не такий простий, як йому про це говорять політики.
Та оскільки ніхто з політиків не закликає виборців думати складніше, ніж вони звикли, ніхто не виконує роль політичного лідера, то виборці опиняються у складній ситуації — займатися політикою означає ставати шизофреніком.
Щоб зберегти свій єдиний здоровий глузд і звичну виборцеві єдину реальність, він перестає цікавитись політикою і сприймає її як політичний балаган.
Політологія перетворюється на шизополітологію, оскільки політолога постійно змушують коментувати політичний абсурд, надаючи йому хоч якого-небудь змісту.
Шизополітологи в мас-медійному середовищі поділяються на три великих табори: партійно-корпоративна політологія, естрадна політологія та народна політологія.
Притому рефлексія, як спосіб мислення, витісняється з шизополітики на маргінес.
Інтелектуали взагалі живуть в шизоїдному розмежуванні "ми і вони" — тобто інтелектуали, навіть будучи політиками і належачи до влади, себе як "ми" відокремлюють від "вони" — від влади, від політики і від політиків.
При цьому вони не можуть дати відповідь на найпростіше запитання — а де знаходиться та політика, яка би створювала цілісне "ми". Коли раптом вони прозрівають і розуміють, що створення цілісних "ми" більше не збігається з державними кордонами, а має цивілізаційну платформу чи взагалі мережеву онтологію, — вони перестають бути інтелектуалами в тому, що відноситься до їх ідентифікації та самовизначення.
Інтелектуал, як носій державної ідеології, інтелектуал при владі — це шизоінтелектуал.
Так починає наростати небезпека для самого існування суспільства. Немає нікого більш небезпечного, ніж шизополітик, упевнений в своїй адекватності і неспроможний до інтелектуальних зусиль.
Немає більш беззмістовного шизополітолога, ніж той, хто намагається надавати сенс тому, що сенсу не має. Немає більш бездарного інтелектуала, ніж той, хто втратив свою ідентифікацію та самовизначення.
Немає нічого більш небезпечного для країни, ніж добровільна відмова національних еліт від рефлексії та інтелектуальних зусиль у політиці і практикування ними шизополітики.
Перспективи подолання шизоїдності світу та шизополітики
Чи можливо подолати шизофренію політики у шизоїдному світі? Єдина тоталітаризуюча політична ідеологія більше не є можливою, бо кожна з сучасних політичних реальностей є досить сильною, щоб відстояти та утвердити себе — у вигляді окремих тоталітаризуючих партійних ідеологій.
Шизофренію політики можна подолати лише шляхом освоєння нового типу віртуального мислення та нової компетенції — інтелектуальної політики.
Вибір у шизополітиків такий же, як і у звичайних клінічних шизофреніків. Дуже небагато шизополітиків втілять у собі віртуальне мислення, освоять компетенцію інтелектуальної політики та стануть політиками нового покоління.
Деякі з них змушені будуть піти з політики в той чи інший спосіб. Основна ж частина шизополітиків будуть ізольовані від політики зусиллями суспільства та політиками нового покоління.
Можливий найгірший варіант, який відомий історії: коли національні еліти відмовляються від функції соціального мислення на потребу суспільства і влаштовують шизоїдні міжусобиці, значну їх частину знищують фізично — так суспільство уберігає себе від шизофренії.
Так вже сталося, що сучасні політики — потвори і нікчеми. Проблема не у тому, щоб їх ненавидіти чи з ними боротися. Новим політикам потрібно їх ігнорувати, водночас для себе намагаючись зрозуміти, як самим не стати потворами і нікчемами.
Розвиток у політиці починається тоді, коли вдається оформити розрив сучасних політиків і майбутніх цивілізовано.
Вочевидь нинішні мас-медіа і особливо телебачення виконувати роль середовища нешизоїдної комунікації вже нездатні. Середовище експертної рефлексивної комунікації мусить від’єднатися від мас-медіа і безпосередньо працювати в структурах суспільства.
Потрібно практикувати нові способи віртуального мислення поза публічною політикою, поза увагою журналістів та телекамер, формувати нові компетенції інтелектуальної політики у нових політиків та публічно ігнорувати політичний абсурд — ось як ми можемо пришвидшити кінець шизополітики.
Публiкацiї за темою «Політологія»:
