Актуально
38466 переглядів
|
Ідеограми Берегині на українських жіночих вишиваних сорочках |
І ця пам'ять залишила згадку про мамонтів ("слонів" та "ящерів"), які вимерли в Європі щонайменше 11 тисячоліть назад.
Узгодити ці два підходи неважко. Досить взяти до уваги, що кожний нащадок має пращурів. Наприклад, сучасним грекам передували елліни, які пішли від пеласгів; причому у кожної ланки цієї етногенези складалася, а згодом розпадалася особлива цивілізація.
Тож і у слов'ян були родичі, відомі як склавіни та сколоти, венеди й енети, русени й боруси, оріяни-орачі. І у них теж, як згодом у русичів, були цивілізаційні утворення.
Тож не будемо обмежуватися часами розповсюдження назв слов'яни та Русь, а визначимо попередні ланки нашого родоводу й державотворення, залучаючи при цьому не тільки відомі, але й маловивченні джерела.
Українці - найбільш корінний з усіх слов'янських народів. Орнаментика українських вишиванок та писанок виводиться з прикрас і амулетів місцевих мисливців на мамонтів, про яких згадують також казки ("Про богатиря Димка та його зятя Андрушка", наприклад). Давнину в 21 тисячоліття наводить "Велесова книга", на 198 століть вказує один із міфів Київщини.
Є дати й пізніші. 7000-6200 рр. до н. е. датується початок канонічного зображення Берегині, VII-V тис. до н. е. - "Супойський переказ" козацтва, V тис. до н. е. - виникнення легенди про Золоту очеретину озера Оврут; раніше 3102 р. до н. е. - легенди Савур-могили. Від тих часів і до XVIII ст. н.е. існував звичай сватання дівчатами парубків (за піснею "Ой ізійди, Місяць…", наприклад).
Найдавнішою самоназвою пращурів слов'ян та інших племен є хатти – народ доіндоєвропейського походження. На це вказує спорідненість малоазійських хаттів із зауральськими кетами, що мешкали донедавна в спільній долині рік Хатанга, Кета, Котуй Красноярського краю. Така спорідненість склалася, напевно, у ІХ-VIII тис. до н. е. під час розселення з території між Карпатами й Прибалтикою племен свідерської археологічної культури.
Малоазійські нащадки-"індоєвропейці" хаттів прозивалися хетти і згадувалися до ІІ ст. н. е., а на Кавказі їх прямими нащадками є абхази, адигі та кабардинці. Отак "прадід" значний час співіснував аж зі своїми "праонуками". Одним із його "синів" були, напевно, протослов'яни. Про це свідчать записані Ю. П. Миролюбовим скази "Про Хату-Русу" та "Про Землю Руську-Полянскую".
А на підставі досліджень А. Г. Кифішиним топонімії України можна говорити про те, що "на Волинсько-Подільскій і Придніпровській височинах спочатку жили протошумери, а потім протохатти витіснили їх в Причорноморські степи і почала развиватися трипільська культура". Чималий "Трипільський прасловник української мови" склав Ю. Л. Мосенкіс.
Ю. О. Шилов, С. І. Наливайко та деякі інші дослідники відносять трипільську археологічну культуру (5400-2200 рр. до н. е.) Дунайсько-Дніпровського регіону до найпершої в світі держави Аратта. Проте вона з'явилася близько 6200 р. до н. е. внаслідок угоди про взаємоіснування між північно- та південнопричорноморськими нащадками "свідерців-євразійців" (протошумерів та протохаттів, за А. Г. Кифішиним).
Степовий Аріан (близько 5000-1500 рр. до н. е.) - спільнота кочових скотарів, що почала складатися біля кордонів держави своїх родичів-хліборобів.
Початок державного ладу в Аратті засвідчує хаттське словосполучення Кал-лам-АСУ: 'Бик-полум'я-БОГ', тобто спільнота під покровительством вогненного БОГА-Тельця. Назва досі залишилася в українській Коломиї.
Відомі також Калиця з "Вєди словена", Колунь (>Голунь) "Велесової книги", Гелон давньогрецької "Історії" Геродота. Притаманним розквіту Аратти (як трипільської археологічної культури), є термін государство. Він розкладається на словосполучення 'го(вяд) (А)СУ дар(уюче) (суспіль)ство': "суспільство, спроможне офірувати корів БОГОВІ". На час і араттську специфіку государства вказують не тільки назви БОГА й великої рогатої худоби, але й її приручення в трипільській та генетично передуючих їй культурах. При цьому "офірування БОГОВІ" мали характер релігійної ('правлячої') системи, на чому зупинимся нижче…
Арійський термін держава (від санскритського диржя-ва: 'довжиною володіти') виникає пізніше й зводиться до "простирання території". Територія Аратти, на думку Кифішина, базувалася на ритуальних ланках "Чотирикутника" (предтечі арійського Вари та наступної Скіфії), осмисленого у його природньо-екологічному та людино-суспільному аспектах. Кути тієї території знаходилися біля сучасних сіл Полунічне (Львівщина), Полуденне (Черкащина), Полутори (Тернопільщина), Полум'яте (Луганщина).
Навколо третього зосередилася найбільша кількість міст Аратти. В області двух перших пунктів досі існують населені пункти з дещо ослов'яненими протошумерськими назвами: Урич, Урож тощо. А "в Закарпатті поруч стоять Лагаш, Ур и Урук, що виступали в ритуальній зв’язці, як і потім в Шумері".
"Вєда словена" розповідає про Першолюдину на ім'я Іма. Цей образ знаний багатьма індоєвропейськими народами. Йому відповідає шумерський Йа-ам. В індоарійських Ведах, а згодом у "Велесовій книзі" він зветься Яма і виступає Богом померлих пращурів. Але первинний Іма був сонцеподібним – згодом він поступився новим богам і став знаком потойбічного світу.
До теми:
