- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...
У Росії точиться багато дискусій про те, як привити молоді почуття патріотизму. Ось як це виглядає серед етнічних українців Кубані.
По роках того, що політики називають "національним приниженням", тепер багато хто веде мову про те, що діти мають виростати з усвідомленням, що воно таке - бути росіянином, а також - цінувати свою культуру і спадщину.
І часто-густо урядовці за приклад наводять козаків. Їхні дисципліна, патріотичність, великі родини і працьовитість багато росіян вважають взірцем, здатним розв'язати багато проблем сучасної Росії.
Варенниковскоє - велике селище, в якому живуть приблизно 300 козацьких родин. У станиці асфальту немає - одна лиш грунтова дорога, але за високими парканами стоять гарно доглянуті і попри літню спеку прохолодні будинки.
Я прийшов на зустріч з козацьким отаманом. Він одягнутий у традиційний козацький стрій - чорна, на повний зріст черкеска, папаха з баранячого хутра, шабля - і вражаючий ряд патронів на грудях.
Віктор Васильєвич живе з сімома дітьми і чотирнадцятьма онуками.
Від нього віє авторитеом і статечністю - не треба докладати зусиль, щоби відчути, наскільки його поважають у родині і в станиці. За його словами, сім'я - це основа козацтва.
Віктор Васильєвич: Ми виховуємо своїх дітей у дусі патріотизму. Дівчатка вчаться бути господинями, а козацькі хлопчаки виховуються так, щоби з них виросли господарі, здатні гроші заробити і сім'ю утримати.
Станичний атаман Віктор Васильович
Стівен Ік: Козацька дисципліна панує не лише в сім'ях, а поширюється також на правила, за якими живе ціла громада. Син отамана - Іван - започаткував успішний фермерський бізнес. Він розповів, як козаки спільними зусиллями запровадили порядок там, де раніше було п'янство і спустошеність.
Віктор Васильєвич: Поля заростали бур'янами. Самі ми б тут не дали собі ради. Але ми зібралися гуртом, почали зганяти з полів худобу. Спільними зусиллями поклали край беззаконню в селі: за три дні вигнали із села дві сім'ї, щоб усі затямили нові правила. Влада і міліція намагалися нам у цьому перешкодити, але ми, козаки, зібралися - і прогнали їх. От після цього ми почали жити мирною громадою.
Стівен Ік: Іван відіграв ключову роль у тому, щоби відкрити в станиці спортзал. Колись тут був бар, а нині в цьому тьмяному приміщенні - боксерський ринг і щось на зразок імпровізованого устаткування для качання м'язів. Козаки пишаються фізичною силою і вправністю - тож коли ми прийшли до залу, син Івана Дмітрій саме гамселив кулаками боксерську грушу.
Хоча йому всього 11 років, але він уже знає, що воно таке - бути козаком.
Дмітрій: Козак - це людина відповідальна. Це чоловік, який годує сім'ю. Він тримає худобу і працює на землі.
Стівен Ік: Окрім відповідальності і сім'ї, інші ключові підвалини козацької ідеології - традиції і російська православна віра. В кількох кілометрах від станиці - в сусідньому селищі Зельоная Роща - будують нову церкву. Коли ми туди приїхали, нас вітав козацький хор, який співав уперше після збору літнього врожаю.
Козаки кажуть, що церква стане центром життя в станиці. Хоча вона ще не добудована, однак отаман у Зельоній Рощі - Іван Александрович - каже, що саме вже будівництво церкви символізує відродження православної віри по багатьох роках офіційного атеїзму.
Іван Александрович: Це для нас має величезне значення. Ті 70 років безвір'я зіпсували народ, тому для нас дуже важливо повернути людей до віри.
Стівен Ік: Коли ми вже прощалися з козаками, наш перший отаман поділився з нами кількома думками щодо того, яким він бачить майбутнє Росії.
Віктор Васильєвич: Нам треба царя, богоугодного. Отоді в Росії буде повний порядок. Так було завжди. Демократія нам не підходить. Росіяни - напівєвропейці-напівазіати. Нам потрібна тверда рука.
Стівен Ік: І кого він бачить у ролі нового російського царя?
Віктор Васильєвич: От зараз я б запропонував Владіміра Владіміровіча Путіна. Він на це заслуговує, бо навів у Росії порядок. Він покарав злочинців - і Росія звелася з колін. Хай йому Бог дарує здоров'я і нехай він нами править!
Погляд українського козацтва
Генерал-хорунжий українського козацтва Анатолій Зубков вважає, що кубанські казаки, як і інші казаки, що мешкають деінде в Росії, є нащадками українських козаків, однак російська влада свідомо проводила політику їх зросійщення.
Саме тому відомі своїм волелюбством та бунтарським духом козаки, зараз так беззастережно підтримують російського правителя, якого багато хто вважає авторитарним.
Бі-Бі-Сі вирішило дізнатися, чому так сталося, й Марина Денисенко запитала Анатолія Зубкова, чи всі козаки були аж такими бунтівниками?
Анатолій Зубков: Коли підступна Катерина II дала наказ знищити Січ, переважна більшість козаків, що були на Січі, склали зброю. Козаків поробили кріпаками, з частини їх зробили чорноморське військо. І от з цього чорноморського війська були ті, які погодились служити російському царату, потім їх перевели на Кубань. Отака от історія.
Бі-Бі-Сі: Тобто Ви вважаєте, що століття історії, так би мовити, знівелювали оцей бунтарський дух, який панував у козацькому середовищі?
Кубанські козаки Америки
Анатолій Зубков: Мало того, весь час російська влада пригодовувала і прибирала до рук верхівку кубанського козацтва. Хоча воно не зрікалося прадавніх українських звичаїв, національної ідентичності.
Бі-Бі-Сі: Але ви гадаєте, що цей справжній дух українськості ще зберігся серед кубанських казаків?
Анатолій Зубков: Ви знаєте, найкращим свідченням є репертуар Кубанського казачого хору. Це ж пісні із джерел, і джерела ті – українські.
Бі-Бі-Сі: Разом з тим, парадоксом лишається те, що в політичному сенсі цей етнос є надзвичайно лояльним, так би мовити, центральному російському керівництву, і так було завжди, принаймні, за останні 200 років. Чи не так?
Анатолій Зубков: Ви знаєте, в структурі царського війська був особливий лейб-гвардії казачий полк. Там було 12 сотень – по сотні з кожного козацтва. Так от домінуючу роль там грали кубанські казаки. І от гвардія останнього царя Миколи II складалася з кубанських і сербських казаків. Не з донських, не з уральських, забайкальських, амурських, семиреченських чи інших.
Бі-Бі-Сі: Але ті інші козаки за своїм етнічним походженням не мають нічого спільного з Україною?
Анатолій Зубков: Теж мають. Всі російські козацтва мають етнічне походження, саме корені з України. Навіть донські казаки великою часткою. Там, звичайно, більше російського, бо там переходили в козацький стан вже російські колишні селяни.
Бі-Бі-Сі: А яка відмінність між донськими та кубанськими казаками?
Українські козаки в Україні
Анатолій Зубков: Відмінність в тому, що у нас, у кубанських козаків, менталітет більше український, а у них більше російський. Хоча вони теж наші пісні співають. «Ой при лужку, при лужку, у широкім полі - знаєте? - при знайомім табуні кінь гуляв по волі». А у них: «Ой при лужке, при лужке, во широком поле, при знакомом табуне конь гулял по воле». Вони наші пісні переймають, безумовно, бо ми дали їм поживу духовну. А от, скажімо, забайкальські казаки – це виключно всі переселенці з України, козаки.
Бі-Бі-Сі: На Кубані ще в 30-ті роки існувало досить активне українське життя, видавалися україномовні газети, були школи, театри. На сьогодні щось лишилося від цього?
Анатолій Зубков: Зараз лишився тільки кубанський козачий хор, українських шкіл, на жаль, немає, і це свідома політика Росії. Бо як зробити кубанських казаків дуже лояльними до уряду і особисто до Президента Путіна? Треба привчити їх якомога більше відчувати себе росіянами. І мало того, Ви знаєте, після 1934 року позакривали всі українські школи, українські театри, які були на Кубані, не тільки в Краснодарі, а й навіть по станицях, змінили назви станиць. Наприклад, станиця Уманська стала Ленінградською, Полтавська – Красноармейською. Розумієте? Політика така – зросійщення. І ця політика призвела до того, що людей, особливо перед війною, примушували міняти прізвища, національність. Наприклад, моє родове прізвище – Зуб, ще з часів Запорізького козацтва. Потім стало Зубко – українська традиція, коли син Зуба може бути Зубком. А от вже мого батька, коли призивали на війну в 1941 році, в 4-й гвардійський кубанський козачий полк, то в червоноармійську книжку підписали букву «В», він став Зубков, і національність «русский» написали. Тільки я зміг відновити свою національність тут.
Актуально
34727 переглядів
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
