А й без експертів про це одразу свідчив сам виборчий закон в зміненій конституційній концепції.
Без псевдореформи новий закон про вибори ще мав сенс певного протистояння різноманітних ідеологічних та організаційних потуг єдиному президентському монополізмові. І в цьому контексті підтримка виборцями тієї чи іншої сили дійсно моделювала б певну конфігурацію влади.
Але як елемент конституційної реформи в тому вигляді, як її маємо, теперішній виборчий закон автоматично замкнув коло корпоративної влади, остаточно й офіційно відокремивши її від народу.
І це – якщо поглянути лише на формально-юридичний бік справи.
Із сутнісним все набагато гірше: остання потреба участі громадян у впливі на майбутню владну конфігурацію відпала тоді, коли з'ясувалося, що ці парламентські вибори не будуть навіть "четвертим туром" президентських. Себто коли стало зрозуміло – сценарій реваншу й протидії йому, якщо й існує, то лише як технологія.
Але ситуація набрала зовсім брутальних форм, коли до переліченого додалася ще й проблема нібито зриву виборів чи їхнього фальшування. І коли суб'єкти кампанії заметушилися в посиленому режимі.
До вже зафіксованої самоізоляції кандидатів на владу від народу, до змов-розбірок як форми існування в своєму середовищі додалася ще й демонстрація їхньої безпорадності.
Ще 2004 року виключно "під себе" написавши виборчий пропорційний закон, вони вчергове, і знову в останній момент, заходились його виправляти.
Виявляється, політичні партії, що взяли на себе відповідальність сформувати виборчі комісії, не зуміли це зробити. Так, як не зуміли скласти, нарешті, нормальні виборчі списки місцеві влади, здебільшого куровані тими самими найпотужнішими політичними силами...
Отже, не здатні виконати найменшу організаційно-технічну роботу – саме ці партії й блоки збираються грати роль "менеджерів" (рабів, лакеїв?) суспільства.
Відверто знехтувавши своїми конституційними обов'язками стосовно формування КС – вони "шукають правду" в чесних виборах.
Не впоравшись із мінімумом нових повноважень, наданих конституційною реформою, до 26 березня, вони сподіваються надолужити практично в тому самому складі, але з більшим обсягом важелів, після 27-го...
Здійснивши суцільну фальсифікацію самого партійного принципу через створення іменних блоків, з чого, власне, й пішла навала подальших підробок й фальшувань, - вони ще й апелюють до виборців з приводу їхньої громадянської свідомості...
Маємо всі ознаки неадекватності претендентів на владу – самим претензіям.
Але ще менш адекватними виявилися у них всіх без винятку способи пошуку хоч би й одноразової, останньої на ближчі п'ять років, довіри виборців.
Примітивні рекламні ролики, уникнення дебатів або ухиляння від відповідей на будь-які змістовні запитання журналістів, корупційні скандали без розв'язки, взаємні "викриття" силовиків, "чорні списки", що лише дають легальний привід зберігати недоторканність...
І апофеоз цього цирку – нерозбірливі співи звабливих дівчат про... процедуру голосування на дільниці. Ну просто таки "Ґринджоли" на Євробаченні навпаки...
Все промовляє до людини з бюлетенем: та пішла ти...
Пардон, культурно: голосуй – не голосуй...
Але ніколи не буває так, щоб не було ніяк. Навіть на нашому "підводному човні".
Проти лому, звісно, нема прийому. Але є останній рядок в бюлетені: "Проти всіх".
В цій виборчій кампанії саме завдяки відсутності реального нового вибору для українських громадян, і саме під тиском брутальності претендентів на всеосяжну владу, він, нарешті, вперше набирає конкретного змісту.
Одразу ж ремарка: під час президентської кампанії "проти всіх" означало за Кучму, а отже – було неприйнятне.
Нині ж – все навпаки.
"Проти всіх" – це не зрив виборів і не спосіб вплинути на формування чи неформування майбутнього складу парламенту. Якраз від цього закон про вибори убезпечує наш законодавчий орган. Тож це й не гра на користь, скажімо, Ющенка.
Водночас цей запобіжник значною мірою полегшує вибір тим, хто не бачить для себе гідного вибору. А їх, за останніми даними, більше 20 відсотків. Судячи ж з розвитку фіналу кампанії – показник лише зростатиме.
Особливо, якщо виборці, котрі мають справжню громадянську відповідальність і тому ще вагаються, шукаючи такий-сякий об'єкт її прикладання, співставлять свій рівень свідомості з відповідальністю претендентів на владу.
І зрозуміють, що питання стоїть вже не про те, кого до влади пустити, а про те, кого від неї подалі відігнати.
Рядок "Проти всіх" здатен вберегти від чергової маніпуляції й фальсифікації голоси людей, які на Майдані обстоювали не конкретного кандидата, а саме свою гідність і свій вибір.
Тоді, на Майдані, відстояти ці речі проти сили треба було своєю присутністю.
Нині протидіяти змові бездар, брехунів і перевертнів можна і треба, навпаки, своєю "відсутністю".
Вона дозволяє продемонструвати, що коли вибагливий суспільний попит не знайшов відповідної пропозиції, то сам попит від цього не деградує, не погоджується на менше. В тім числі й знамените "менше зло".
І що ми не такі багаті, щоб "купувати" дешеві підробки під обіцяну системну зміну влади.
"Проти всіх" - це свідомість, а не емоційність протесту.
Це "на нєт – і суда нєт".
Зрештою, саме це і є справжній Майдан-2.
На відміну від того, який вже готують нам чи то влада, чи то опозиція задля використання гарматного м'яса в чергових вуличних акціях, спрямованих проти когось із конкурентів. Або й гірше.
Втім, зрозуміло, якщо від'ємний результат – теж результат, то треба знати, який саме.
Практичним наслідком голосування певної кількості громадян проти всіх стало б зосередження відповідальності за майбутній парламент виключно на сталому електораті відповідних партій та блоків.
Не так важливо – ідейний він чи куплений. Головне – він продемонструє наявність зв'язку свого власного інтересу – з наслідками діяльності своїх обранців.
Насправді досить широкий вибір кандидатів з відомих шістьох-сімох мають всі, хто харчується від тіньової економіки, хто має дещицю від зловживання бюджетними коштами, хто обслуговує – вдягає, годує, будує, возить – еліту різних регіонів, галузей і способу отримання "першого мільйону".
Так само є на кому спинити свій погляд тим, кому вже не вишкребтись із злиднів, а радість одна – від споглядання своїх кумирів, як вони мутузять одне одного...
Все це – справжні інтереси. Ба більше: кожен такий виборець внутрішньо дає собі звіт, що саме за це він обирає ту чи іншу партію, блок чи лідера. І жодними передвиборчими вибриками їх від цих інтересів не відлучити.
Коли ж саме ці сталі смаки частини громадян зафіксуються в бюлетенях й відсотках – користь голосів "проти всіх" полягатиме щонайменше в двох факторах: чистоті співвідношення згаданих сталих інтересів до їхніх виразників у парламенті і співвідношення цієї сукупності інтересів – до цілого суспільства.
Останнє називається легітимністю влади, показником відстані, на яку влада віддалилася від народу.
Низький рівень легітимності парламенту, підкреслений рядком "Проти всіх"- це хоча ніби й непомітний, але насправді важливий фактор якнайшвидшого завершення перехідного періоду, все ще тривалого в нині вже зруйнованому конституційному полі.
До речі, не буде перебільшенням зазначити, що рівень легітимності новообраного парламенту в нашому конкретному випадку відбиватиме і ставлення громадян до... конституційної реформи, тавро якої додатково "прикрашає" учасників перегонів і "зваблює" виборців.
Тож поки Ющенко готується і собі щось міркує - фактично матимемо різновид консультативного конституційного референдуму...
Ну й, нарешті, суто моральний сенс голосування "проти всіх": це просто чесно.
Це не "Так!" і не "Не так!". Це просто "ні", без знаку оклику, але й без знаку запитання.
Це те, чому врешті треба навчитися.
От дивно, між іншим. Акції за бойкот виборів розпочинав був сам знаменитий пан Корчинський. І це, звісно, автоматично ставило питання про маніпулятивність цієї технології. Але Корчинський чомусь відбувся одноразовим шоу і справу покинув. Може, воно таки в якусь концепцію і не вкладається...
Але зважити треба ще й на те, що галочка "Проти всіх" – не бойкот виборів, не зневага до самого процесу і не відмова від свого голосу.
Навпаки: вона саме й заважає технічному фальшуванню голосування на дільницях, тому що не залишає вільних бюлетенів.
В цьому сенсі свідомий громадянин має бути спокійним, - його голосом ніхто не зможе зловжити більше, ніж якщо він проголосує під тиском будь-яких вмовлянь, погроз, підкупу тощо за конкретний, але нелюбий йому виборчий список.
Ба більше. Поставити галочку "Проти всіх" – це означає допомогти виборчій комісії, прискорити своє перебування на дільниці. Адже останній рядок в бюлетені знайти найлегше.
Ну, й, нарешті, останнє і головне.
При підрахунку результатів виборів голоси "проти всіх" створюють "бонус", який поділять між собою лише фаворити "першого ешелону", володарі найбільшого сталого електорату.
Натомість рядок "проти всіх" поставить заслін декому з "трієчників", хто балансує на межі прохідного бар'єру.
І це буде справедливо: значить, ці кандидати не тим займались протягом кампанії, не намагалися вирвати розчарований електорат з прірви депресії, а навпаки – дражнили його своєю зухвалістю.
Те саме стосується й "акул", що отримають не додаткові голоси й відсотки, а пропорційні до свого "ядерного" результату бонуси, поступившись, відтак, конкурентові з більшим колом сталих прихильників.
Очевидно, вони не дбали про довіру тих, від кого залежала їхня майбутня більшість чи коаліція.
А залишившись в опозиції, вони втратять більше, ніж виборець, якому нема чого втрачати, окрім своєї гідності й голосу...
Тож, виявляється, рядок "Проти всіх" – це не дрібні капості й не спецтехнологія, а чи не єдиний реальний спосіб трішки повиховувати відірваних від суспільства "обранців".
А оскільки саме це і є наш громадянський обов'язок – то не треба відкладати на п'ять років те, що можна зробити вже сьогодні.