- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.
Людмила Смолякова навчає сімферопольських гімназистів
110 років тому - а саме 1897-го - український археолог Вікентій Хвойка вперше знайшов і дослідив пам'ятки Трипільської культури. Понад століття вивчаючи їх, вчені-археологи нині датують вік цих пам'яток 7-ма тисячами років.
Про Трипільську культуру - розмова з членом Спілки народних майстрів України Людмилою Смоляковою. Вона першою почала працювати над реконструкцією трипільської кераміки: предметів гончарства з малюнками місячного календаря, тварин, людей. А ще надзвичайної краси дрібної пластики - керамічних фігурок, що зображують тварин і людей.
У її доробку понад тисячу першозразків різноманітних предметів Трипільської культури, якою вона захоплюється, відколи 6 років тому вперше взяла в руки глину. І вона переконана, що Трипільською культурою, а завдяки їй і Україною, можна зацікавити світ...
-...Отже, оці керамічні фігурки з Трипілля є для нас те саме, що піраміди - для Єгипта?
- І вони не менш цікаві за піраміди, та ще й виникли набагато раніше - аж на тисячу років.
- Людмило Іванівно, чи справді ідентичні ці речі, виготовлені вами, оригіналам, що їх зробили майстри Трипільської цивілізації 7 тисяч років тому?
- Я працюю тільки за матеріалами археологічних розкопок, раджуся з археологами, скажімо з Михайлом Відейком, Галиною Бузян, намагаючись уявити предмети в усіх проекціях, деталях. І саме в цій тісній співпраці народжуються мої роботи. За формою, розмірами, знаковою системою вони є повторенням, власне, реконструкцією тих, які створювали древні трипільці. До того ж зроблені з тих же глин і розмальовані глиною - 18-ма її відтінками, і жодної фарби. Так що різниця між ними - тільки в часі.
- Археологи стверджують, що глина є універсальною матрицею, яка крізь тисячоліття донесла до нас інформацію про Трипільську цивілізацію. І саме завдяки глині ми знаємо, що трипільці мали двоповерхові житла-мазанки - і це було унікальним для того часу. І ще багато надзвичайно цікавих речей.
- До цього часу ще в Україні хати будують, як будували трипільці. Археологія дає нам досконалі знання, і глина, багато тисячоліть пролежавши в землі, зберігає і колір, і форму, і відтінки розпису - знаю це, оскільки сама від 2002 року разом з археологами беру участь у розкопках.
А трипільці абсолютно все нам залишили в глині: креслення будинків, їхні інтер'єри, ужиткові речі, навіть хліб - яким він був тоді. Ми бачимо, як виглядали сани, в які впряжені бички, - в них можна було і влітку їздити по траві.
Це справді дивовижні речі. Ось тендітна жіноча фігурка - перша, зроблена мною за розкопками, - ну хіба не краса! Ось дуже рідкісна - чоловіча, бо на тисячу жіночих статуеток знаходять тільки десяток чоловічих. Горщик, малюнок на якому багато чого нам розшифровує з уявлення трипільців про світ.
Мені подобається, коли люди приходять до мене в майстерню і кажуть: "Воно на мене дивиться - невже це жінка?" От гляньте: насправді це великий горщик, але разом - і жінка, яка однаково дивиться на вас, як би її не повертали. Цікаво, що й вівтарі в Трипіллі, і всі композиції також були на чотири сторони світу.
Ось глиняний макет двоповерхового будиночка - а, до речі, трипільці мали гарно розфарбовані і ззовні, і всередині житла.
- ... І висувається припущення, що ці макети будиночків є точними копіями тих великих, у яких вони стояли, - й, імовірно, були переносними олтарями трипільців.
- Так. І спалюючи щоп'ятдесят років свої поселення, вони забирали із собою олтарі як притулок для безсмертної душі трипільського житла. Але достоту ми цього не знаємо, як не знаємо точно, чому ж вони спалювали свої поселення. Трипільці є найбільшою таємницею у світі. І хоч вони нам залишили багато підказок, але загадок усе ж набагато більше. От, скажімо, бінокль, бачите?
- Але ж це не бінокль без скелець, хоч за формою справді дуже схожий...
- Може, це дві постаті. Я так і сприймаю, коли ліплю, - дві постаті з трьома чи двома (а іноді одною) перемичками. Їх багато розкопали - вони різні за формою, розписом. Мені здається, найцікавіше і найпростіше пояснення пропонує Вадим Мицик у своїй книжці "Священна країна хліборобів" - що це уявлення давніх хліборобів про поєднання енергій: неба й землі, чоловіка і жінки, які дають життя.
Ось такий самий, але збільшений до 5-метрового розміру, трипільський бінокль поставила місцева влада у центрі міста Ржищева - на місці пам'ятника Леніну. А біля нього - шість жіночих скульптур, серед яких одна моя.
- А де ще є ваші роботи, пані Людмило?
- У кількох музеях, які у нас почали створюватися з 2000 року. Зокрема, в Київському обласному археологічному музеї в с.Трипілля, у приватному музеї "Прадавня Україна-Аратта" - також у Трипіллі, у Ржищівському сквері Трипільської культури, де є мої скульптури і можна придбати виготовлені мною сувеніри.
- Я знаю, що ви є учасницею багатьох виставок - і в Україні, і за кордоном.
- Майже зразу, відколи взяла в руки глину і зробила перші фігурки, почала брати участь у виставках.
- А як ви, інженер-будівельник, тодішній головний інженер Будинку кіно, взяли в руки глину? З чого все почалося?
- Побачила вироби дітей, які вони виготовляли за матеріалами археологічних знахідок під керівництвом майстрів народної творчості, археологів. Це було 2000 року у майстерні-студії реконструкції Трипільської кераміки.
Це була дивовижної краси кераміка, й одразу виникло бажання мати й собі якусь таку статуетку. Але ніхто не знав, де це можна придбати, бо просто ніде було. Тоді я взяла глину, поїхала на дачу і зробила першу колекцію - майже 100 маленьких фігурок. Коли представила їх у Спілку народних майстрів України, тодішній голова спілки Володимир Прядко був вражений.
От завдяки його підтримці я протягом перших же двох років узяла участь у шести виставках: археологічних, туристичних, присвячених ткацтву, кераміці, - і отримала звання народного майстра. Від 2006-го я є членом Спілки народних майстрів.
Трипільська «мадонна» (с.Трипілля, приватний історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна”). Скульптор - Людмила Смолякова
- Але від самого початку ви є подвижником відродження Трипільської культури і заповзялися широко її розвивати.
- Спочатку займалася тільки керамікою. Потім почала розвивати її в кількох напрямках - і це підказували виставки! - у співпраці з майстрами по батіку, по костюмах, гобеленах. Вони почали переймати візерунки з моїх робіт. І навіть виготовляти їх на трипільських верстатах. /Людмила Іванівна показує ткацький верстат, всі елементи якого відповідають, як вона запевняє, тим, справжнім, що були за часів древнього Трипілля. - авт./. Скажімо, майстрині з Богуслава виткали костюм за мотивами трипільських розписів. Фотохудожник Юрій Тимочко почав знімати гарні композиції моїх робіт. Все це ми репрезентували на виставках.
- Можна впевнено сказати, що ви активно займаєтеся пропагандою Трипільської культури в Україні, а заодно і України - в світі.
- Першим кроком була Польща - Гданськ, Сопот. Туди я вперше два роки тому поїхала з виставкою. Брала участь у виставці "Експо -2005" в Японії. Ось уже майже рік в Українському культурному центрі в Москві на Арбаті експонується виставка реконструкції Трипільської кераміки - і на ній представлені 30 моїх робіт. Ще одна експозиція вже півроку демонструється в Шотландії - це перша участь трипільської кераміки в королівській виставці, яка традиційно відбувається в Единбурзі з 1784 року. Там серед робіт п'яти майстринь понад півсотні моїх. Український консул зробив пропозицію залишити їх ще хоча б на рік, і звичайно, я погодилась. Він навіть пропонує створити при експозиції майстерню, тому що відвідувачам самим цікаво щось виліпити з глини.
- Людмило Іванівно, а що це за туристичний проект, про який давно уже йдеться? Чи вдається вам його реалізувати?
- Знаєте, коли я зрозуміла, що можу показати Трипілля через туризм, пішла вчитися - закінчила факультет організації обслуговування туристичних комплексів. Тому знаю достеменно, як можна зацікавити, прийняти туриста. Розказати про Трипілля фільмом про археологію, пригостити трипільським хлібом, почастувати на трипільському посуді, з трипільськими напоями - вже є напій з 42 трав на меду, який запатентував Євген Товстуха, і називається він "Трипільське диво".
Але цю цікаву туристичну тему - "Трипільський тур" - важко заповнити. Фірми працюють, але дуже кволо, тому що бракує готелів, їх просто немає, як і майстерень біля музеїв, екскурсоводів, навчальних посібників, посуду, сувенірів...
Звичайно, що потрібна допомога держави для того, щоб зрушити справу з місця. Навіть щодо випуску тих же сувенірів, бо майже всі фігурки існують в одному примірнику, не виготовляються серії. А потрібне виробництво, потрібні технології, форми, а це дуже складно, оскільки завод, щоб йому було вигідно ці речі виготовляти, потребує замовлення хоча б на 50 тисяч штук і коштів - 100 тисяч гривень. Але ж ми не реалізуємо 50 тисяч, і де взяти гроші...
От я створюю ляльку - глиняну, у кількох варіантах, а найцікавіший - танцююча. І впевнена, що коли її зроблю, то Барбі в Україні не буде місця. Я мрію, щоб у кожному кіоску замість журналів про Барбі були журнали про мою трипільську ляльку, де були б і загадки, і костюми, і конкурси. І щоб хтось написав тексти, хтось їх озвучив. Як це зробити?..
Дуже багато проблем, і нам - власне Товариству "Коло-Ра", яке займається популяризацією, реконструкцією Трипільської культури, туристичною діяльністю, - потрібна допомога. Хоч ми вже готові до викладання, до створення навчальної бази, центру Трипільської культури, можемо готувати наочні посібники в кераміці для уроків історії. Зараз виготовляємо путівники.
- І ви вірите, що так само, як туристи з усього світу їдуть дивитися на єгипетські піраміди, вони потягнуться до нас, в Україну, аби побувати на землі Трипільської цивілізації?
- Звичайно. Хоч багато ще треба зробити. І в основному, починати треба з розкопок, біля яких усе саме по собі створиться - і музеї, і майстерні... Адже за три роки у Ржищеві ми розкопали тільки 5 будиночків трипільського поселення, а розвідка показує, що там їх - більше 100.
Справді, хіба не цікаво знати, що, скажімо, в районі Умані на Київщині за допомогою аерофотозйомки було виявлено 11 гігантських поселень - це були найдревніші міста давньої цивілізації, яка дала початок усім майбутнім євразійським культурам.
Хіба не цікаво зрозуміти, розшифрувати, про що ж нам писали древні трипільці, яку інформацію хотіли передати у своїх малюнках 7 або й більше тисячоліть тому? (Бо, можливо, за рік-два з'являться нові дослідження - і ця цифра зросте до 10 тисяч років). А може, таким чином вони спілкувалися зі своїми богами?
Чому, справді, вони не будували піраміди, а ліпили цих чоловічків, різних за формою і розписом - а їх тисячі і тисячі, і всі неповторні...
Але однак Трипілля поступово відроджується. Трипільська культура дедалі ширше з'являється не тільки в кераміці, тканинах, а й в інтер'єрах, у кіно. Відкриваються нові музеї. З 2000-го року у Ржищеві проводяться фестивалі, присвячені відкриттю Трипільської культури, - і ця традиція, за підтримки Київської обласної держадміністрації, зберігається і до сьогодні. Існують плани відбудови Трипільського поселення.
Без сумніву, це буде цікаво і для наших туристів, і для іноземних. І вже настав час ширше розказати про Трипілля і у нас, і світові. І зацікавити його Україною.
Актуально
82409 переглядів
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
