Актуально
Семантичний Вакуум як аналог Вакууму фізичному. Порівняльна онтологія двох реальностей – фізичної й психічної. Концепція В. Налімова
Розуміння дилеми свідомість-матерія, яка дозволяє усвідомити іншу дилему життя-смерть, були визначальними для російського вченого В. Налімова (1910-1997), основні філософські праці якого були присвячені саме спонтанності свідомості. Вчений визнавав, що його позиція відповідає філософській герменевтиці. Однак, методологію Налімова скоріше можна визначити як феноменологічну, оскільки вчений звертається до сутності речей, шукає їх первинне наповнення.В. Налімовим уперше вводиться поняття семантичного вакууму як аналогу вакууму фізичного через онтологію двох реальностей - фізичної та психічної. Аналізуючи сучасний стан наукових уявлень фізиків про матерію, сформульованих у XX столітті, вчений звертається одночасно до понять давніх філософських систем (особливо Вед), порівнюючи нові наукові ідеї з уявленнями давніх духовних систем про світ.
Світ постає одночасно з двох начал, які доповнюють одне одного: елементарних часток і полів фізичних систем, континуальних за своєю природою. Фізичні величини, що характеризують їх стан, мають безперервний розподіл. Особливим станом поля є фізичний вакуум, його нульовими флуктуаціями - віртуальні (не реєстровані приладами) частки.
Фізичний вакуум як основне поняття квантової теорії поля - це не пустий простір, а стан із важливими фізичними якостями, які проявляються в реальних фізичних процесах. Так, для прикладу, якщо вакууму надати певної енергії, то відбудеться породження фотону - вакуумний стан поля переходить із неспостережуваного в спостережуваний. Іншими словами, сучасна фізика підійшла до уявлення про небуття (стан неспостережуваності) як про потенційну основу реальності (стан спостережуваності).
Можливість єдиного дискретно-хвильового опису явищ мікросвіту здійснюється в квантовій теорії поля за допомогою введення нового поняття - вторинного квантування - особливого методу опису полів (систем з безкінечним числом ступенів свободи) за допомогою операторів, дія яких задає поглинання або породження квантів поля. Налімов помічає, що наші намагання опису психічних явищ в їхньому глибинному розумінні, пов'язаному із зверненням до несвідомого, нагадують сучасні уявлення квантової теорії поля. Це означає визначення місця людини через дискретність свого індивідуального стану і як селективне - імовірно (можливо) заданий прояв семантичного поля. Дискретність і континуальність - знов не різні начала психічного буття, а тільки його різні прояви. Або, інакше кажучи, людина виявляється одним з можливих станів семантичного поля. Ці питання набувають також докладного розвитку в концепціях О. Бугайова (1998); С. Сухоноса (2000).
Важливо звернути увагу на те, що семантичне поле, так само як і поле фізичне, відіграє роль того середовища, в якому відбувається взаємодія. Людина взаємодіє сама з собою, вважає Налімов, за допомогою дискретів - слів або символів. Цей процес здійснюється шляхом породження слів (або символів) і їх розуміння. І те і інше здійснюється через дотик із семантичним полем (наприклад, осяяння, медитація). Мовою фізики це звучить як випускання й поглинання квантів семантичного поля. Сама можливість взаємодії часток в квантовій теорії поля, що відбувається шляхом поглинання й породження віртуальних часток, випливає із співвідношення невизначеності Гейзенберга, яка задає розмитість стану фізичної системи. Щось подібне має місце і в психічній реальності: семантична взаємодія людей, яка описана Налімовим через модель, основану на теоремі Бейєса, можлива тільки в силу розмитості як самої психіки людини, так і семантики слів і символів. Налімов уважав, що через це набуває зрозумілості твердження Юнга про те, що архетип визначається перш за все формою, а не змістом - це не вид несвідомої ідеї. Інакше кажучи, архетип - це тільки символ, що виступає як ключ і відкриває Семантичний Всесвіт. Однак, увійти в нього ми можемо тільки за умов нашої готовності до цієї селективності прояву своєї семантичної розмитості.
Можливо, архетип може вироджуватись, перетворюючись у щось, подібне віртуальним часткам. Так відкривається можливість взаємодії людини із Семантичним вакуумом через неспостережливе (віртуальне) проявлення вакууму. Якщо в плані фізичному будь-яка частка безперервно випускає й поглинає віртуальні частки різних типів, то подібне відбувається і в плані психічному. Те, що тут відбувається, можна описувати і як флуктуації, що безперервно протікають, функції розподілу ймовірності, що задає індивідуальність людині на семантичному полі. Деякі поняття (передчуття, телепатія, осяяння) можуть бути інтерпретовані як взаємодія психіки людини із флуктуаціями Семантичного вакууму. Розгляд Семантичного вакууму, як особливого стану Семантичного Всесвіту, виявляється досить природним. Цей стан абсолютної семантичної непроявленості (або неспостережуваності, як сказали б фізики), повинна бути доповнена уявленнями про Потенційність як початок, що породжує семантичні прояви.
Уявлення про Ніщо, як про непроявленість, відтворюється і на ймовірній мові. Якщо селективна проявленість буде згладжуватись і перейде в рівномірно неусічений розподіл, то в силу умов нормування ордината попрямує до нуля. Перед нами постане Ніщо або все із однаковими, нульовими значеннями.
Буття - це Тексти, а Ніщо не чує Текст. "Ніщо, відчужене від Буття" - думка, була висловлена ще гностиками.
Розуміння Потенційності В. Налімов пов'язує із поняттями першооснови світу або з природою. На думку вченого, найбільш повне виявлення поняття Потенційності набуло в даоській філософії: Дао - це процес Світу, Шлях життя. Це гармонічне розкриття життя через спонтанність прояву. Поняття Потенційності тотожне слову "виникнення". При описі фізичної реальності фізика, так само як і філософія і теологія, має справу з однією і тією ж тріадою: Ніщо - фізичний вакуум, його Проявленість - матерія, Потенція - закони природи.
Для Налімова динамічне розкриття природи може бути досягнуто тільки через одночасний аналіз семантичної тріади сенс - текст - мова. Будь-який елемент цієї тріади може бути визначеним через два інших, а сама тріада стає синонімом свідомості: сенс - це те, із чого створюються тексти за допомогою мови. Тексти - це те, що створене із сенсів за допомогою мови. Мова - це той засіб, за допомогою якого із сенсів народжуються тексти.
Процес мислення у нього інтуїтивний, тобто вихідні посилання народжуються спонтанно на сенсовому континуумі. Потім вони редукуються до семантичних дискретів і розкриваються як логічно сформульовані тексти.
Позиція вченого полягає у визнанні факту існування первиннозаданих сенсів у своїй непроявленій формі (як у Платона). Людина не механічно читає, а творчо розпаковує континуум сенсів, звертаючись до неформальної, імовірної, тобто числової логіки.
Фізичний світ задається первинним набором фундаментальних числових констант. Він набуває актуальності, коли Людина (активний спостерігач) через звернення до імовірної міри (щільності імовірності), задає на ньому певну систему переваги. Так відбувається квантування - створення текстів.
В. Налімов опрацьовує вихідні посилання моделі свідомості і створює карту свідомості (схема 2). Природа свідомості виступає в його системі уявлень як багаторівнева структура:
- верхній рівень логічного (або Арістотелевого) мислення, який виконує роз'яснювальну функцію у процесі комунікації.
- другий рівень - сфера передлогічного мислення. Саме тут виробляються вихідні посилання, які потім на верхньому рівні осмислюються Арістотелевою логікою.
Другий рівень підтримується підвалинами свідомості, де ми зустрічаємося із архетипними сутностями і споглядаємо образи. Вся структура в цілому спирається на тілесний рівень, де діють нейропептиди. Таким чином, вважає вчений, не тільки мозок, але й саме тіло людини являє собою частку свідомості. Свідомість є відкритою системою: вона відкрита трансперсональному рівню - космічній свідомості (ноосфера за В. Вернадським, гностична Плерома), яка підтримується захисним шаром колективного несвідомого, де, за термінами Юнга, архетипи діють як ключі. Саме тут, на цьому космічному рівні відбувається спонтанне породження імпульсів, які несуть творчу іскру, осяяння.
Надзвичайно важливою є концепція Налімова про бачення природи людиною, первинних сенсів Всесвіту, творчої свободи особистості, процесу змін культур. Ретельне вивчення й осмислення концепцій англійського фізика Д. Бома (Bohm, 1987), Г. Степпа (Stapp, 1971, 1979, 1992), Р. Пенроуза (Penrose, 1989, 1994), Дж. Еклза (Beck, Eceles, 1994), Р. Шелдрейка (Sheldrake, 1981), І. Пригожина (Prigogin, 1980, 1984), К. Прибрама (Pribram, 1971, 1976, 1981), Дж. Уілера (Wheeler, 1962), К. Уілбера (Wilber, 1977, 1979, 1980, 1981, 1982), А. Янга (Young, 1976) переконали Налімова у думці, що розуміння Всесвіту може бути продовжене у традиціях Платона, але в цілому як сплав різних світоглядних систем як західних (Піфагор, Платон, Плотін, Юнг, Хайдегер, Гадамер), так і східних (Тілліх, наприклад). Принцип спонтанності з його герменевтикою співзвучний даосизму.
