Актуально
С. Гроф: психіка і космос. Сучасні дослідження природи свідомості. Концепція народження, смерті й трансцендентності
Доктор медицини Станіслав Гроф (нар. 1931) — лікар і вчений, який понад 40 років присвятив дослідженням незвичних станів свідомості і духовного росту. Вивчає основи психоаналізу, автор унікального методу психотерапії, самопізнання й особистого росту — техніки холотропного дихання. Він є одним із засновників Міжнародної трансперсональної асоціації, професор інституту інтегральних досліджень (Каліфорнія, США).С. Гроф зарекомендував себе одним із першовідкривачів у психології двадцятого століття. Його дослідження природи свідомості змінили усталені погляди на такі різноманітні сфери, як структура несвідомого, змінені стани свідомості, взаємозв'язок психотерапії й релігії. Спираючись на великі клінічні дані, що забезпечують підтримку його теоретичних поглядів, Гроф пропонує феноменальний синтез психології й релігії. Роботи вченого стали значним і помітним внеском у розуміння людської свідомості на сучасному етапі знань про Людину й Космічну Свідомість. Ці дослідження свідомості якісно змінюють статус людської психіки, сутнісно підтверджують і підтримують позицію давніх вчень, і отже, в корені суперечать основним положенням матеріалістичної науки відносно свідомості, людської природи й природи реальності. Вони чітко вказують на те, що свідомість не продукт мозку, але початковий (первинний) принцип існування і що вона відіграє вирішальну роль у творенні почуттєвого світу, а психіка індивіда в її найширшому діапазоні за суттю порівняна усьому Буттю й абсолютно тотожна Космічному Творчому Принципу, ім'я якій Творець. Такий висновок хоча і спричиняє виклик світорозумінню сучасних розвинених суспільств, цілком узгоджується з уявленням про реальність, яке міститься у великих і містичних традиціях світу — "вічній філософії" (Huxley 1945). Сучасні дослідження свідомості в цілому підтвердили базові тезиси вічної філософії. Вони розкрили перед людством грандіозний задум, покладений в основу Творення, і показали, що Вищий Розум пронизує все Буття.
У світлі нових відкриттів духовність постає важливим і законним прагненням людського життя, оскільки вона відображає ключовий вимір людської психіки і всього Всесвіту. Найчастіше містичні традиції й духовні філософські вчення минулого не сприймались усерйоз і ставали предметом критики за свою "ірраціональність" і "ненауковість". Але така оцінка досить далека від істини. Багато з великих духовних систем виявляються продуктом тисячолітнього заглибленого вивчення людської психіки й свідомості, і в цьому вони схожі з науковими дослідженнями.
Ці системи дають докладні вказівки відносно методів виклику духовних переживань, на яких вони закладають підвалини свої філософські теорії. Вірогідність систематично накопиченого матеріалу зазвичай підтверджується багатовіковим досвідом, що й потрібно для забезпечення достовірних і надійних знань у будь-якій сфері наукових досліджень (Smith 1976; Wilber 1977; Еліаде 2000). Особливо важливим виявляється те, що твердження різних шкіл вічної філософії тепер можуть бути підкріплені даними сучасних досліджень свідомості.
С. Гроф визначив під терміном "незвичні стани свідомості" ті, які представляють собою корисне джерело інформації про людську психіку й природу реальності, особливо які розкривають різні аспекти духовного виміру буття, виключаючи при цьому такі, що обумовлені патологічними причинами. Учений виділив цю важливу підгрупу незвичних станів свідомості в особливу категорію, яку він назвав холотропні, "орієнтовані на цілісність" (від грецького holos — "ціле" і trepein — "рухатися у напрямку будь-чого"). Такий інтерес ученого покликаний вельми важливим і характерним аспектом цих станів у чуттєвому сприйнятті світу, які простираються далеко за межі повсякденного, впливаючи на процеси мислення, і що вони були джерелом філософських і духовних прозрінь щодо аспектів природи й космосу, єднання з Богом.
Змінені стани можливо викликати за допомогою цілої низки давніх і туземних засобів, так званих "технологій священного". Такі технології поєднують у собі впливи звуків, (наприклад, барабанів), ритмічні танки, спів тощо. Ці прийоми відіграли досить важливу роль в обрядовій і духовній історії людства. Індукція змінених (холотропних) станів свідомості була невід'ємною частиною шаманізму, ритуалів переходу та інших церемоній туземних (автохтонних) культур. Вона представляла собою ключовий елемент давніх містерій смерті й відродження, які проводилися в різних кінцях світу, але особливо процвітали у Середземномор'ї.
Важливо підкреслити, що холотропні переживання стали спільним знаменником у багатьох процедурах, які протягом тисячоліть формували обрядове, духовне й культурне життя різних народів. Вони були головним джерелом космологічних, міфологічних, філософських і релігійних систем, що описували духовну природу космосу й буття, і виявляються ключем до розуміння духовного життя людства, — від шаманізму і священних церемоній туземних племен до великих світових релігій (Гроф 2000:17-19).
В міру того, як революційні досягнення у різних галузях сучасної науки розвіюють чари застарілого матеріалістичного світу, перед нами проступають контури нового, цілісного розуміння самих себе, природи й Всесвіту. Такий підхід у розумінні щодо існування з'єднує науку й духовність і вносить у наш технічний світ важливі елементи давньої мудрості. Слід відзначити, що поряд із дослідженнями С. Грофа у цьому напрямку виявляються досить плідними дослідження Д. Бома, М. Еліаде, К. Уілбера, Е. Ласло, Р. Уолша, В. Налімова, С. Сухоноса, О. Бугайова, П. Харченка та багатьох інших мислителів сучасності, які повертають людству втрачені знання, мудрість предків. Завдячуючи інтелекту цих дослідників, нове бачення космосу набуває завершеності. Воно, безумовно, не може бути поверненням до донаукового розуміння реальності, але представляє собою цілісний творчий синтез усього найкращого, що було, потрібен заради розуміння велетенської спадщини у вигляді нашої культури. Докладно цю проблематику висвітлив в своїй оригінальній праці "Актуальність давніх вчень" український учений Ю. Шилов (Шилов 2001).
Неординарна ерудиція Грофа дозволила вченому опрацювати значний науковий матеріал щодо світогляду матеріалістичної науки, сучасних наукових концепцій, знань давніх духовних традицій і сформулювати власну концепцію розуміння космосу, свідомості й духу. Створивши нову картографію свідомості, він побудував картографію і увів новий рівень психіки, який пов'язаний із спектром відповідних образів навколо народження людини, смерті, сексу й насилля, назвавши перінатальним. Рівень свідомості, основна характеристика якого пов'язана з переживаннями виходу за межі звичних для людини тіла та Его, вчений називає трансперсональним. Визначальною його характеристикою є не просто вихід за межі біографічного досвіду, але подолання просторово-часових обмежень.
С. Гроф класифікує розширення свідомості в рамках "об'єктивної реальності" тривимірного світу й поза його межами, відносячи сюди, відповідно, переживання, пов'язані з ембріональним розвитком, тваринним й людським минулим, філогенетичний й еволюційний досвід, минулі втілення, єднання з усіма формами життя — органічними й неорганічними, позатілесний досвід, мандри у часі й просторі; складний духовний й медіумний досвід, переживання архетипних й міфологічних подій, зустрічі з духовними й божественними сутностями, інтуїтивне розуміння універсальних символів, досвід надкосмічної й метакосмічної Порожнечі й цілу низку інших переживань.
Трансценденування виявляється терапевтичною домінантою цього рівня, що призводить до найбільш результативних наслідків в процедурі психічного цілительства й відновлення цілісного світосприйняття. Значну групу трансперсональних феноменів можливо описати мовою, яку К. Г. Юнг назвав колективним несвідомим.
На думку Грофа — це могутнє джерело родових, расових і колективних пригадувань, яке вміщує весь історичний і культурний спадок людства, а також ті початкові, первинні організуючі принципи, які Юнг назвав "архетипами". Ще Юнг висловив ідею, що архетипи керують як процесами в нашій психіці, так і подіями, що відбуваються у світі взагалі. Вони — та творча сила, що стоїть за нашим нескінченно багатим світом уявлень із його пантеоном міфологічних сфер і істот. За Юнгом різні міфологічні персонажі — це маніфестація універсальних моделей, які виявляються невід'ємною частиною колективного несвідомого. Ці архетипні фігури, розподілені на дві категорії. Перша включає в себе божественні або демонічні істоти, що втілюють специфічні універсальні ролі й функції. Найбільш відомими з них виявляються Велика Богиня-Мати, Страхітна Богиня-Мати, Мудрий Старець тощо. Юнг визначив їх за ознакою спомину чоловічого несвідомого й збереження узагальненого уявлення жіночого принципу, що отримало назву Аніма. Двійником Аніми виступає Анімус — узагальнене уявлення чоловічого принципу в жіночому несвідомому. Уявлення в несвідомому як руйнівний аспект людської особистості Юнг назвав Тінню.
Цікавим виявляється висловлювання Грофа щодо джерел виникнення ідолопоклоніння: "Прийняття архетипного образу за абсолютне джерело творення призводить до ідоловклоніння — а це помилка небезпечна, що сіє розбрат, чому є безліч прикладів в історії релігії й культури. Істинна релігія універсальна, вcюдисущна і яка примиряє. Вона зобов'язана вийти за межі архетипних образів, прив'язаних до тої чи іншої культури, і зосередитись на абсолютному джерелі всіх форм. На думку вченого, "найважливішою проблемою у світі релігії виявляється природа вищого принципу Всесвіту" (Гроф 2000:37).
Доведено, що саме в холотропних станах колективного несвідомого його зміст стає доступним для усвідомленого переживання. При такому достатньо глибокому зануренні в ті виміри, приховані від звичайного сприйняття, відкривається найголовніше: Всесвіт постає неавтономною системою, яка була розвинута внаслідок механічної взаємодії матеріальних часток. Унаслідок переживань божественного, священного або нумінозного, виміру буття, руйнується стале припущення західної науки щодо історії еволюції Всесвіту як еволюції матерії.
Дослідники різних первісних народів і стародавніх культур зійшлися у думці, що могутні трансперсональні переживання розширювали їх світогляд, включаючи в нього елементи космології. З позиції таких культур стають зрозумілими вірування анімістичних культур, що розглядали весь Всесвіт як істоту, наділену душею, а тварини, рослини, Сонце, Місяць, зірки, зорі, гори, річки стають живими істотами. Яскравим прикладом утілення такого магічного міфологічного світогляду є літературна пам'ятка ведійської культури "Рігведа". Впевнено можна назвати приклади з української народної культурної традиції, наприклад, казки, звичаї, вірування, в яких рослини, тварини, зірки оживають, а дівчину порівнюють із калиною, а кривенька качечка, яйце-райце, дерево Життя також виступають живими істотами.
Природа, масштаб, якість інформації, яка належить до сфери трансперсональних феноменів, перевершує особистий інтелект, виявляється незалежною від раси, часу, місця проживання. Доцільно вести мову про факт існування інтелектуальної еліти, яка опікувалася формуванням інтелектуальних знань у первісних народів, формуючи канони давніх культур. Сьогодні ми спостерігаємо залишки, а можливо уламки існування такого канону у вигляді української народної культури, яка до цього часу зберігає інформацію цілісного органічного знання про Всесвіт, Всесвіт як живу істоту, в якому все живе має душу. Сподіваємось на те, що в результаті нашого дослідження ми зможемо віднайти первні, архетипи традиції української народної культури, залучивши всі відомі на наш час сучасні наукові концепції.
Данні, що були отримані Грофом, припускають настійну необхідність концептуального перегляду щодо природи свідомості в психології, які за глибиною й значущістю можуть бути порівняні із ситуацією у фізиці на початку двадцятого сторіччя. Йому належить проект такого радикального перегляду нашого розуміння свідомості й людської психіки, з'єднання сучасних знань із мудрістю давніх духовних систем.
Цього вченого, поряд із З. Фрейдом і К. Г. Юнгом, називають великим новатором сучасної психології та психотерапії. Через свої дослідження свідомості Гроф віднайшов кінці багатьох таємниць людського існування і таємниць космосу, що вислизають, зв'язав воєдино ниточки світів науки й світів єкзистенційних і таємничих.
Дослідження цього вченого відкрили той факт, що кожна людина потенційно є згустком міфів, історій, переказів. Він — та "точка алеф" Борхеса, у якій ніби в одному сходяться початок і кінець всього. Це твердження набуло реального втілення у дослідженнях К. Керен'ї.
Сформулюємо коротко підсумки досліджень, які, перш за все, розвивають теоретичні набутки двох стовпів світової психології й психіатрії — З. Фрейда і К. Г. Юнга щодо моделі людської психіки. Їхні досліди довели теоретичну обмеженість Фрейдівської моделі психіки, яка базувалась на основі механістичного світогляду, про що здогадувався у свій час і Юнг.
Розширена картографія психічного вбирає в себе не тільки більшість картографій західної психології, але й відповідає практично всім відомим східним, в тому числі містичним, картографіям. Універсальність грофівської картографії полягає в тому, що незалежно від того, яким шляхом духовно — філософського розвитку виходить людина, їй неминуче доводиться вирішувати одні ті самі завдання оволодіння певним рівнем енергії. В "енергетичній антропології" Грофа ступінь усвідомлення напряму пов'язана з рівнем доступної енергії й ступенем пророблення блоків на шляху її засвоєння в якості звичного рівня.
"Моя класифікація надособистих переживань виявляється суто феноменологічною, а не ієрархічною, так як вона не визначає рівні свідомості, на яких вони відбуваються. Спостереження підтверджують ідею К. Г. Юнга про те, що окрім фрейдівського індивідуального несвідомого, ми також можемо отримувати доступ до колективного несвідомого, що містить в собі культурний спадок усього людства" (Гроф 2001:92-93). Цікаво відзначити той факт, що спрямування ідей і досвідів Грофа багато в чому споріднені з описом рівнів духовної еволюції Кена Уілбера (Wilber 1980), який створював еволюційну карту духовно-психічного розвитку, використовуючи матеріали давніх духовних джерел (Індуїзм Веданти, буддизм Тхеравади), а досліди Грофа побудовані на сучасному матеріалі Європи, Північної та Південної Америки, Австралії. Отже, роботи С. Грофа і К. Уілбера досить вдало доповнюють одна одну.
С. Гроф дослідив багаторівневу структуру людської свідомості, феномени травми народження, смерті і відродження, які занурені коренями як у перінатальну, так і в трансперсональну області. Розуміння природи реальності, що випливає з досліджень холотропних станів, знаходиться в різкому конфлікті із світоглядом матеріалістичної науки. Грофівська реальність — це "Космічна гра" Абсолютної свідомості, яка подібна до абсолютного принципу всіх великих містичних традицій світу.
Досліди Грофа доводять факт належності людської свідомості широкому вселенському полю космічної свідомості, що проймає все суще, і виявляється його частиною. Ретельний аналіз матеріалів досвідів та спостережень ученого дозволив зробити висновки щодо ролі холотропних станів у людській історії.
Головним наслідком узагальнення цих матеріалів стає розуміння місця незвичних (змінених) станів свідомості в усіх автохтонних культурах, в яких вони використовують їх як базовий засіб в своєму обрядовому й духовному житті.
В контексті священних церемоній незвичні стани свідомості у первісних народів представляли собою середовище для прямого практичного дотику з архетипними вимірами реальності: богами, міфічними царствами, несчисленими природними силами. Змінені (холотропні) стани використовувались для досконалості інтуїтивних здібностей і надчуттєвого сприйняття різноманітних образів, виявлялися джерелом натхнення, що надає ідеї для обрядів і співання пісень, для мистецького творення. Вплив на культурне життя доіндустріальних суспільств та їх духовну історію людських переживань, з якими стикалися в подібних станах свідомості, був значним.
Важливість змінених станів для древніх і туземних культур відбивається і в кількості зусиль і часу, що були присвячені розвитку "технологій священного", різноманітності методик, які змінюють розум і які сприяли наступу змінених станів заради обрядових і духовних цілей. Ці прийоми різноманітними засобами поєднують барабанний бій та інші ритмічні звуки, музику, спів, ритмічні танки, зміни дихання та розвиток особливих форм уявлень.
Особливо ж дійовою технікою виклику змінених станів були обряди з використанням психоделічних рослин і зілля. Легендарний спадок богів — хаома давньоперської Зенд-Авести і сома давньої Індії — вживалися індоіранськими племенами декілька тисячоліть тому і був, ймовірно, найважливішим джерелом ведійської релігії й філософії. Зілля із різних сортів коноплі викурювалися та приймалися усередину під різними іменами (гашиш, харас, ганджа, кіф, маріхуана тощо) у різних регіонах світу задля відновлення сил, задоволення та під час релігійних церемоній. Вони були предметом особливого поклоніння як брахманів, давніх скіфів, так і багатьох орденів.
С. Гроф досліджує всі відомі давні й первісні техніки виклику холотропних (змінених) станів, відслідковує природу їхнього походження й занурюється аж до зорі людської історії, наголошуючи, що вони — найважливіша риса шаманізму, найдавнішої духовної системи цілительского мистецтва людства. Шаманізм, на думку дослідників (Еліаде 2000; Уолш 1998), безпосередньо пов'язаний зі зміненими станами психіки.
"Мандри" шаманів потойбічними світами виявляються настільки давніми, що за характером наскельних малюнків учені датують час його виникнення до 40 тисяч років до н. е. Корені шаманізму віднаходяться в палеоліті при досліджені й вивченні зображень тварин. Одна частина малюнків представляє ті типи тварин, які в дійсності існували в тих місцях у кам'яному віці. Це зубри, вовки, північні олені, мамонти, носороги тощо. А інший тип малюнків являють собою дивні фігури, що поєднують у собі риси тварин і людини, які й представляють давніх шаманів. Шаманізм є універсальним: його можливо віднайти в Південній та Північній Америці, в Європі, Азії, Австралії тощо.
Ті обставини, що стільки різних культур протягом усієї людської історії вважало шаманські техніки корисними й необхідними, наводить на думку, що холотропні (змінені) стани задіють те, яке називають "примітивним розумом", базовим і зародковим видом людської психіки, і який виходить за межі раси, статі, культури та історичного часу. В культурах, які уникли руйнівного впливу західної цивілізації, шаманські техніки і прийоми зберігаються і по наш час. Гроф досліджує також ритуали переходів, ініціацій, називаючи ці техніки "технологіями священного" (Гроф 2000; 2001).
Не оминув дослідник увагою коло феноменів, які пов'язані з таїнствами смерті й відродження, священних і тайних обрядів і які були розповсюджені в Стародавньому Світі. Ці таїнства ґрунтувалися на міфологічних розповідях про богів, що символізують смерть перетворення. В різних традиціях це були Таммуз і Інанна, Осиріс і Ісіда, Аттіс, Адоніс, Діоніс і Персефона, Кетцалькоатль, Герої-Близнюки або Пополь-Вух.
В останні роки з'явилось чимало цікавих досліджень Елевсинських містерій (Керен'ї 2000; Лауенштайн 1996), які мали значне культурне значення для Давнього Світу. До вищезгаданих стародавніх і первісних технологій священного слід додати, що багато світових релігій відпрацьовували вишукані духовно-психічні методики, які навмисно викликали зміну стану психіки. До таких технік належать різні техніки йоги, медитацій, а також інтенсивне дихання, молитовне співання, танки. Висновки Грофа можуть бути доповнені дослідженнями багатьох авторів, які вивчали стародавні традиції культури з точки зору цієї найважливішої сфери людської психіки.
С. Грофу належить впорядкування, а часом і відкриття функціональних комплексів глибинних рівнів несвідомого, що пов'язані з народженням, які він назвав базовими перінатальними матрицями. Учений виділив чотири базові матриці (БПМ). Кожній базовій перінатальній матриці відповідають певні переживання і, відповідно, мають встановлені зв'язки з архетипами.
В світлі цих досліджень виявляються вагомими спостереження зв'язку змінених станів свідомості зі сферою духовності та її відношення з релігією. Розуміння людської природи й космосу, яке створила західна матеріалістична наука, в самій своїй суті відрізняється від розуміння, яке можливо виявити в стародавніх і доіндустріальних суспільствах. Дослідження вчених різних напрямків знань цілеспрямовано досліджували різні аспекти матеріального світу, накопичили значну кількість таких свідчень, які в минулому були недосяжні. І наповнили, виправили й доповнили більш ранні уявлення про природу і про всесвіт. З'ясувалось, що відмінності між двома баченнями світу полягають не в точності й кількості накопичених свідчень про матеріальну дійсність, що само собою є природним і передбачуваним наслідком прогресу науки. Найбільш глибока розбіжність виникає навколо питання про те, чи є у сущого певний священний або духовний вимір. Опис священних вимірів дійсності й виокремлення особливої значущості духовного життя знаходиться в гострому протиріччі з тією системою вірувань, що панує в індустріальному світі. Йдеться про панування тільки матерії згідно з академічною наукою. Ретельне вивчення надособистих переживань свідчать, що вони онтологічно дійсні і дають нам відомості про ті важливі сторони сущого, які зазвичай залишаються від нас прихованими. Тому С. Гроф присвятив чимало уваги й часу дослідженню світоглядних засад стародавніх первісних суспільств, обговорюючи з колегами, наважившись чи не вперше серед своїх колег здійснити справжній революційний ривок щодо з'єднання сучасної науки й мудрості древніх.
Усі людські суспільства доіндустріальної епохи погоджувалися з тим, що матеріальний світ, який ми сприймаємо і в якому діємо в повсякденному житті, це не єдина дійсність. Світогляд первісних суспільств уміщував існування прихованих вимірів дійсності, населених різними божествами, демонами, безстатевими істотами, душами предків, тваринними силами. В доіндустріальних культурах відбувалося надзвичайно багате обрядове і духовне життя, яке оберталося навколо можливості досягнення прямого дотику в переживаннях з цими незвичайно прихованими сферами й істотами заради отримання від них життєво важливих відомостей і підтримки. І люди були впевнені в тому, що це суттєвий і доброчинний засіб впливу на хід матеріальних подій.
В цих суспільствах повсякденні життєві справи ґрунтувалися не тільки на відомостях, отриманих через органи почуттів, але й на таких, що приходили з невидимих вимірів. І антропологів, що проводили польові дослідження серед туземних культур, спантеличувало те, що вони називали подвійною логікою. Володіючи надто примітивними засобами, в той же час вони поєднували справи земні, такі, як мисливство, риболовля і хліборобство, з обрядами, в яких звертались до інших світів і істот, які антропологам здавались неіснуючими й уявлюваними. Антропологам-матеріалістам, які і гадки не мали про змінені стани свідомості, подібні явища здавались нераціональними й у вищій мірі незрозумілими. На відміну від таких дослідників антропологи — візіонери з широкими поглядами усвідомлювали, що задля того, щоб зрозуміти ці культури, необхідно брати участь у їхніх обрядах, в тому числі й таких, які задіють змінені (холотропні) стани свідомості. Такі дослідники як Мірча Еліаде, Карлос Кастанеда, Майкл Харнер, Ричард Кац, Барбара Майерхов, Кларисса Пінкола Естес відкривали спочатку для себе, а потім уже описували наповнення обрядової діяльності, що звернена до тих прихованих реальностей, існування яких відкривається тільки при змінених станах психіки. Гроф своєю діяльністю довів, що світогляд академічної антропології ("етичний підхід") обмежується зовнішніми спостереженнями матеріальної дійсності, а бачення туземців ("емічний підхід", тобто пов'язаний із рідними, із ким безпосередньо сплетене наше життя) включає відомості, що почерпнули з холотропних переживань внутрішніх реальностей. І ці два бачення світу не взаємо виключають один одного, але доповнюють.
Таким чином, дослідження змінених (холотропних) станів психіки підтверджує проникливість К. Г. Юнга щодо переживань, що беруть свій початок у більш глибоких рівнях психіки (у термінології Грофа "навколородові" і "надособисті"), володіють якоюсь певною якістю, яку він назвав нумінозністю, слідуючи за Рудольфом Отто. Поняття нумінозного відносно нейтральне і тому переважає за інші подібні назви як релігійне, містичне, магічне, святе або священне, які вживаються у невиразних текстах і тому вводять в оману. Пропонується переклад цього поняття російською мовою як "чудесное" або "дивное", оскільки в корені див передається представлене вже в індоєвропейському корені t'iu, що вже з'єднує значення божественного й світлового, тобто баченням, із небесною стихією світла. Щодо перекладу українською мовою, то тут не може бути іншого тлумачення як святе, що ще раз засвідчує виникнення цього поняття у найбільш давніх шарах міфомислення давньої людини (Топоров 1987; Режабек 2003).
Таким чином, завдячуючи науковим ідеям С. Грофа, удавана несумісність науки й духовності набуває ясності. І наука, і релігія — кожна у своєму — суть винятково важливі частини людського життя. Протягом усієї історії людства духовність і релігія відігравали в житті людей першорядну роль. Наука — найбільш потужний засіб отримання інформації про світ, в якому живе людство, а духовність потрібна як джерело сенсу життя. Релігійний імпульс, напевно, був однією з наймогутніших рушійних сил людської історії й культури. Важко уявити собі прогрес людства, якби ритуальне й духовне життя повністю спиралися на оманах і пустих фантазіях. Щоби мати настільки сильний вплив на плин людської історії, релігія мусить відбивати основоположні аспекти людської природи, хоча засоби його відображення можуть бути і сумнівні.
Оскільки ідеї Грофа в основі своїй узгоджуються із різними школами вічної філософії, то вони проливають світло на взаємозв'язки релігії й науки, визначають сумісність цих двох важливих аспектів життя, знімають ярлик незрозумілості з давніх туземних культур. Ідеї вченого виступають фактором, який поєднує у процесі розуміння дійсної релігії і дійсної науки, які кожна сама по собі виявляються двома важливими підходами до буття, і які доповнюють один одного, і ніяким чином не можуть бути в протиріччі. Гроф розділяє й підтримує слова К. Уілбера, що “між дійсною релігією і дійсною наукою не може бути протиріч. Якщо такі мають місце, то ми, скоріш за все, маємо справу з "неприродною релігією" і (або) із "неприродною наукою" (Гроф 2000:211). Тому наукова теорія і науковий метод вивчення змінених станів психіки С. Грофа можна без перебільшення визнати найсучаснішими у з'ясуванні науки про природу, функції і належного використання теорій у дослідженні різних аспектів Всесвіту, а також побічним чином, світогляду доіндустріальних суспільств, що сприяють заново осягти давню мудрість, яку матеріалістична наука відкинула.
Література для поглибленого вивчення матеріалу лекції:
Винницький О. Мозок і парапсихологія. — К., 1996.
Гроф С. За пределами мозга. — М., 2000.
Гроф С. Космическая игра. — М., 2000.
Гроф С. Путешествие в поисках себя. — М., 2001.
Гроф С. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания. — М., 2001.
Кереньи К. Элевсин: Архетипический образ матери и дочери. — М., 2000.
Уолш Р. Дух шаманизма. — М., 1998.
Уолш Р. Основания духовности. — М., 2000.
Шилов Ю. О. "Велесова Книга" та актуальність давніх вчень. — К., 2001.
Элиаде М. Йога: Свобода и бессмертие. — К., 2000.
Элиаде М. Шаманизм: Архаические техники экстаза. — К., 2000.
